Не заглиблюючись у суть

На що має звертати увагу слідчий суддя, розглядаючи скарги на повідомлення про підозру

У 2017 році в Кримінальному процесуальному кодексі з’явилася норма, що дозволила оскаржувати повідомлення про підозру. Проте застосування цього інституту на практиці ускладнюється недосконалістю нормативного регулювання та розбалансованістю судової практики.

Зворотна дія в часі

Проведений аналіз понад 75 постанов суду апеляційної інстанції за результатами розгляду скарг на ухвали слідчих суддів, якими були скасовані повідомлення про підозру, а також постанов Верховного Суду із цього приводу показав певні проблеми з правозастосуванням.

Так, слідчі судді постановили ухвали щодо повідомлень про підозру в кримінальних провадженнях, зареєстрованих в Єдиному реєстрі досудових розслідувань до 16.03.2018. Натомість згідно з п.4 §2 «Прикінцеві положення» розд.4 закону від 3.10.2017 №2147-VIII положення п.10 ч.1 ст.303 КПК вводиться в дію через 3 місяці після набрання чинності цим актом. Вони не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, щодо яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після 16.03.2020. Це, зокрема, зазначив у своїй ухвалі від 13.02.2018 Донецький апеляційний суд (справа №220/956/18).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Івано-Франківського апеляційного суду від 26.04.2019 (справа №346/4509/17). Пославшись на відповідні положення закону №2147-VIII, а також ч.4 ст.304 КПК, суд зазначив, що скаргу подано на повідомлення слідчого, прокурора про підозру, яке не підлягало оскарженню. Тож у відкритті провадження необхідно відмовити.

При цьому суд зазначив, що за таких обставин доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту стосовно особливостей досудового розслідування, наявних доказів, фактів щодо винесення та вручення повідомлення про підозру суд апеляційної інстанції не може брати до уваги. Адже скарга не підлягає розгляду по суті через те, що закон, яким надано право оскаржувати її, не поширюється на те кримінальне провадження, в якому вона винесена.

Також порушення вимог п.10 ч.1 ст.303 КПК щодо дотримання двомісячного строку з дня повідомлення особі про підозру виявив Вінницький апеляційний суд. В ухвалі від 28.12.2018 (справа №126/2557/18) зазначено, що особі повідомлено про підозру 12.09.2018, однак її оскаржено 18.09.2018, тобто до спливу вказаного строку.

При цьому положення закону не може мати зворотної дії в часі, оскільки, як правильно зазначено в ухвалі Київського апеляційного суду від 5.06.2019 (справа №759/3116/19), формою реалізації ч.1 ст.58 Конституції є положення ч.1 ст.5 КПК, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі та згідно з якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення. На відміну від кримінального (матеріального) закону, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе, а тому з підстав, зазначених у п.10 ч.1 ст.303 КПК, слідчий суддя уповноважений розглянути скаргу на повідомлення слідчого, прокурора про підозру у справах, щодо яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР з 16.03.2018.

Отже, оскарження повідомлення про підозру можливе за наявності двох умов:

• воно здійснене в кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР після 16.03.2018;

• сплинув один місяця з дня повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку або 2 місяці, якщо йдеться про підозру в скоєнні злочину, але не пізніше закриття прокурором провадження або звернення до суду з обвинувальним актом. 

У разі недотримання цих умов слідчий суддя на підставі ч.4 ст.304 КПК повинен відмовити у відкритті провадження.

Форма та зміст скарги

Не менш важливими є форма та зміст документа, яким оскаржується повідомлення про підозру. Так, кримінальний процесуальний закон не визначає навіть назви такого документа. Однак системний аналіз положень стст.303—308 КПК дає змогу дійти висновку, що таким документом є скарга.

Не містить закон і вимог до самої скарги, однак, на нашу думку, скарга на повідомлення про підозру повинна містити:

• найменування суду першої інстанції, слідчому судді якого подається;

• прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка її подає, номер її засобу зв’язку, адресу електронної пошти (за наявності);

• номер кримінального провадження, в якому повідомлено про підозру, кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, за якою повідомлено про підозру;

• вимоги особи, яка подає скаргу та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість повідомлення про підозру;

• перелік матеріалів, які додаються.

Формулюючи вимоги та їх обґрунтування із зазначенням того, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість повідомлення про підозру, потрібно враховувати їх чітку регламентацією (п.10. ч.1 ст.303 КПК) та повноваження слідчого судді за результатами розгляду такої скарги (п.1¹, ч.2 ст.307 КПК).

Зокрема, некоректність вимог була предметом розгляду Миколаївського апеляційного суду. В ухвалі від 16.08.2019 (справа №490/295/19) зазначено, що особа просила не про скасування повідомлення про підозру, а висловила інші вимоги. Зокрема, зобов’язати компетентну посадову особу виключити з ЄРДР відомості в кримінальному провадженні №* про дату та час повідомлення про підозру особі у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено в ч.2 ст.212 та ч.1 ст.366 Кримінального кодексу.

Натомість слідчий суддя розглянув вимоги, які відповідно до ч.2 ст.303 КПК не підлягали розгляду під час досудового розслідування. При цьому прийняв рішення про скасування повідомлення про підозру від 23.04.2019 у провадженні, тобто вийшов за межі вимог заявника.

Перевірка обґрунтованості підозри

Ключове місце в системі оскарження повідомлення про підозру належить предмету дослідження. Зокрема, які обставини повинні бути підставою для задоволення скарги або для відмови.

КПК не містить визначення письмового повідомлення про підозру. Однак у ст.277 КПК деталізує, які відомості воно повинне містити.

У свою чергу в ст.276 КПК визначено перелік випадків, за наявності яких повідомлення про підозру здійснюється обов’язково. Зокрема, у разі затримання особи на місці вчинення правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання стосовно особи одного із запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри.

У ч.1 ст.42 КПК визначено, що підозрюваним є особа:

• якій у порядку, передбаченому в стст.276—279 цього кодексу, повідомлено про підозру;

• затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення;

• щодо якої складено повідомлення про підозру, однак не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження, проте вжито заходів для вручення в спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень.

Отже, особою, котру повідомлено про підозру, є особа, щодо якої складено процесуальний документ, який, на нашу думку, є процесуальним рішення, і він доведений до відома цієї особи шляхом вручення їй особисто або вжито заходів для вручення в спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень.

Разом з тим КПК містить додаткову вказівку на обґрунтованість підозри в розд.ІІ («Заходи забезпечення кримінального провадження»). Зокрема, відповідно до п.1 ч.2 ст.132 КПК застосування заходів забезпечення не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для їх застосування.

Крім загальної вимоги, КПК містить спеціальні вимоги обґрунтованості підозри, зокрема при вирішенні питання про арешт майна (п.3 ч.2 ст.173), та підставу для застосування запобіжного заходу (ч.2 ст.177).

При цьому національне законодавство не визначає ні поняття обґрунтованої підозри, ні її критеріїв. Прогалина заповнена прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Нечипорук, Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.90, «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.94. У них зазначено, що під «обґрунтованою підозрою» необхідно розуміти існування фактів або інформації, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.

Водночас в остатньому рішенні ЄСПЛ навів важливий критерій обґрунтованості підозри та її відмежування від кінцевого обвинувачення. Суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що необхідні для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення.

Разом з тим фактично всі проаналізовані ухвали судів апеляційної інстанції містять посилання на вказані рішення ЄСПЛ. За таких обставин, розглядаючи скаргу на повідомлення, слідчий суддя перш за все повинен перевірити її обґрунтованість.

Так, на думку Закарпатського апеляційного суду, викладену в ухвалі від 26.06.2019 (справа №299/2562/18), можливість оскарження повідомлення про підозру відповідно до п.10 ст.303 КПК пов’язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для її повідомлення, а не з будь-якими іншими. Тому повідомлення про підозру слідчий суддя скасовує лише в разі, якщо воно є необґрунтованим, тобто нездатним переконати стороннього спостерігача, що особа може бути причетна до кримінального правопорушення. Ніякі інші порушення слідчим чи прокурором норм КПК не можуть бути підставою для скасування підозри, оскільки вони тягнуть за собою інші передбачені цим кодексом процесуальні наслідки.

Також зазначено, що скарга не містить жодного доводу про необґрунтованість підозри. Посилання на порушення порядку реєстрації заяви, унесення відомостей до ЄРДР, визначення моменту початку досудового розслідування, виділення матеріалів провадження, порядку отримання доказів, а також усі інші викладені в ній доводи не можуть бути правовою підставою для скасування повідомлення про підозру.

Межі перевірки

В ухвалі Полтавського апеляційного суду від 2.10.2019 (справа №552/5635/18) зауважено, що поняття «повідомлення про підозру» розуміється саме як окремий процесуальний документ, а не як дія, оскільки для цього в чинному КПК законодавець ужив інший термін — «вручення повідомлення про підозру».

При цьому повідомлення про підозру — процесуальне рішення слідчого або прокурора, яке ґрунтується на наявності в органу досудового розслідування достатніх доказів щодо вчинення особою кримінального правопорушення та є поєднаним із внутрішнім переконанням слідчого та/або прокурора в контексті їх процесуальної незалежності та наявності в них повноважень на прийняття такого рішення.

В ухвалі від 4.11.2019 (справа №554/6660/19) цей же суд зазначив, що слідчий суддя перевіряє обґрунтованість підозри, а саме: стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення у вчинені якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу й місця його вчинення, а також інші суттєві обставини, відомі на момент повідомлення про підозру. Але така особа не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності й допустимості. Натомість слідчий суддя дослідив докази на предмет їх належності та допустимості, чим вийшов за межі перевірки законності повідомлення про підозру. Тому колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про скасування повідомлення про підозру не ґрунтується на чинному законодавстві, отже, підлягає скасуванню.

Такого ж підходу дотримується й Житомирський апеляційний суд, який ухвалою від 23.12.2019 (справа №296/11087/19) констатував наявність обґрунтованої підозри в оскаржуваному повідомленні. Він зазначив: матеріали провадження свідчать, що на час повідомлення про підозру були зібрані наявні достатні докази про скоєння особою злочину, відповідальність за який передбачено в ч.2 ст.286 КК, а саме: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди; протокол допиту особи як свідка; висновки експертиз. Отже, було дотримано вимоги КПК, а в розумінні ЄСПЛ — існує обґрунтована підозра.

Київський та Херсонський апеляційні суди також указують на необхідність дослідження матеріалів провадження під час розгляду таких скарг. Зокрема, в ухвалі КАС від 10.09.2019 (справа №761/25322/19) зазначено, що слідчий суддя, даючи оцінку обґрунтованості підозри, дослідив долучені копії документів, надані стороною захисту, які належним чином не завірені. Разом з тим не витребував у слідчого матеріали провадження, в яких містяться оригінали документів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри.

У свою чергу Апеляційний суд Херсонської області в ухвалі від 14.08.2018 (справа №766/7144/18) зазначив, що слідчий суддя не заперечує в оскарженій ухвалі факту відсутності матеріалів провадження та їх дослідження в судовому засіданні. Оскільки матеріали провадження не були предметом дослідження, а слідчий суддя не дав оцінки процесуальним діям, які були проведені в рамках даного провадження, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, і з огляду на те, що в рішенні не зазначено, чому слідчий суддя взяв до уваги одні докази й відкинув інші, ухвала підлягає скасуванню.

Підстави оскарження

Такого ж підходу Київський АС дотримався й при ухваленні інших рішень, зокрема ухвали від 18.07.2019 (справа №761/21783/19). У ній зазначено, що для вирішення питання щодо обґрунтованості підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті їх оцінки з точки зору достатності й допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи недоведення винуватості особи, а з тією метою, щоб визначити ймовірність причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також те, чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Крім того, колегія суддів зауважила, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті. На підставі розумної оцінки сукупності здобутих доказів він повинен тільки визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень імовірною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.

В ухвалі цього ж суду від 10.09.2019 (справа №755/5871/19) сказано, що процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями гл.22 КПК: порядок повідомлення передбачений в ст.278, випадки повідомлення — у ст.276, зміст останнього — у ст.277.

Таким чином, підставою для оскарження повідомлення про підозру може бути порушення вказаних процесуальних норм.

За наявності обґрунтованих даних, які спростовують усі чи деякі обставини вчинення кримінального правопорушення, слідчий за погодженням із прокурором має право змінити раніше повідомлену підозру чи, за наявності для цього підстав, прийняти рішення про закриття провадження.

Водночас колегія зауважила: на цьому етапі слідчий суддя зробив передчасний висновок щодо скасування повідомлення про підозру, оскільки обставини, на які посилався захисник у скарзі, мають розглядатися під час судового розгляду.