Закон і Бізнес


Бійка біля кафе


№20 (1474) 23.05—29.05.2020
21823

Невизнання особою вини у вчиненні правопорушення не може бути перешкодою звільненню від кримінальної відповідальності за наявності згоди на це. Такий висновок зробив ВС в постанові №730/67/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 березня 2020 року                      м.Київ                                               №730/67/16-к

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого: МАРЧУКА О.П.,
суддів: МАЗУРА М.В., МОГИЛЬНОГО О.П. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та засудженого Особи 1 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.03.2019 та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24.09.2019 у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015270090000319, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця м.Сквири Київської області, котрий проживає за Адресою 1, раніше судимого — 19.08.2015 вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області за ч.1 ст.122, чч.1, 2 ст.296 Кримінального кодексу до покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки 6 місяців, у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Бахмацького районного суду від 28.03.2019 Особу 1 засуджено за ч.2 ст.125 КК до покарання у вигляді 240 год. громадських робіт та звільнено від призначеного покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання в частині заявлених потерпілим Особою 2 та прокурором цивільних позовів.

Згідно з вироком суду Особу 1 визнано винуватим у тому, що він 16.08.2015, приблизно о 3:00, перебуваючи поблизу кафе «Старий замок», що розташоване на вул. Шевченка в м.Борзна, під час сварки з Особою 2, яка переросла в бійку, на ґрунті неприязних відносин завдав удару долонею по потилиці останньому, у результаті чого потерпілий дістав тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, які спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Такі дії Особи 1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.125 КК.

Ухвалою ЧАС від 24.09.2019 вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, прокурор і засуджений порушують питання про скасування оскаржуваних рішень у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність і просять на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК звільнити Особу 1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо останнього закрити.

На обґрунтування своїх вимог зазначають, що суд першої інстанції, на порушення вимог кримінального процесуального закону, у судовому засіданні 12.09.2018 безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що потерпілий Особа 2 заперечував проти звільнення Особи 1 та з огляду на те, що останній своєї вини у скоєнні інкримінованого йому злочину не визнав. Після чого місцевий суд продовжив розгляд справи та ухвалив вирок, яким з тих самих підстав звільнив Особу 1 від покарання. Прокурор та засуджений вважають, що в такий спосіб суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, а саме — допустив неправильне тлумачення норм ст.49 КК, яке суперечить її точному змісту.

Також стверджують, що апеляційний суд у свою чергу не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам апеляційної скарги Особи 1, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам стст.370, 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор пояснив, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав <…>.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості Особи 1 та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.125 КК в касаційних скаргах прокурора та засудженого не оспорюються.

Стосовно доводів касаційних скарг прокурора та засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність у зв’язку зі звільненням Особи 1 від покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК колегія суддів уважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, якщо в разі скоєння нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі, минуло 3 роки з дня скоєння нею злочину і до дня набрання вироком законної сили.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК, який інкримінований Особі 1, належить до злочинів невеликої тяжкості, за який найбільш суворим видом покаранням є обмеження волі на строк до двох років. Кримінальне правопорушення Особа 1 учинив 16.08.2015.

Таким чином, на момент розгляду судом першої інстанції кримінального провадження щодо Особи 1 передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за цей злочин сплинув.

12.09.2018 у судовому засіданні захисник Дмитренко О.М. в інтересах засудженого Особи 1 звернувся до суду з клопотанням про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття провадження у справі. У свою чергу Особа 1 клопотання підтримав, давши на це свою письмову згоду.

Проте районний суд у задоволенні клопотання захисника відмовив у зв’язку з тим, що потерпілий Особа 2 заперечував проти звільнення Особи 1, а останній своєї вини в скоєнні інкримінованого йому злочину не визнав, і, продовживши судовий розгляд, 28.03.2019 ухвалив вирок, яким Особу 1 засудив за ч.2 ст.125 КК до покарання у виді 240 год. громадських робіт та звільнив останнього від призначеного покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

При перегляді справи суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні скарги Особи 1 та залишення без змін вироку районного суду, зазначив, що місцевим судом правильно встановлено те, що з дня скоєння Особою 1 інкримінованого злочину, а саме — з 16.08.2015, на момент розгляду судом першої інстанції кримінального провадження минуло 3 роки. При цьому апеляційний суд акцентував увагу на тому, що ухвала місцевого суду від 12.08.2018 про відмову в задоволенні клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності Особи 1 у зв’язку із закінченням строків давності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК та закриття зазначеного кримінального провадження є чинною. Крім цього, відповідно до ч.5 ст.74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання з підстав, передбачених у ст.49 цього кодексу. Тому суд першої інстанції ухвалив рішення про проведення судового розгляду та ухвалив вирок, яким засудив Особу 1 за інкримінований злочин, призначив йому покарання та звільнив від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Проте така позиція судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч.1 ст.285 Кримінального процесуального кодексу особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Згідно з п.1 ч.2 ст.284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває провадження.

За правилами ч.8 ст.284 КПК, закриття провадження з підстави, передбаченої в п.1 ч.2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим кодексом.

У ч.4 ст.286 КПК визначено: якщо під час судового розгляду сторона в кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

У ч.3 ст.288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістом стст.284—288 КПК, підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов’язкової умови такого звільнення процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст.63 Конституції та ст.18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Виходячи із цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже, невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст.49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує таке звільнення з визнанням ними своєї винуватості в скоєнні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їх згоди на звільнення від кримінальної відповідальності в передбачених законом випадках за умови роз’яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання захисника Дмитренка О.М. в інтересах засудженого Особи 1 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття провадження у справі, а суд апеляційної інстанції зазначеного порушення не усунув.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.412 КПК судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми такі порушення є істотними.

Згідно з п.1 ч.1 ст.438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

За правилами ст.440 КПК, суд касаційної інстанції, установивши обставини, передбачені в ст.284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу й закриває кримінальне провадження.

Враховуючи наявність у справі правових підстав для звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, колегія суддів уважає за необхідне касаційні скарги прокурора та засудженого Особи 1 задовольнити, судові рішення скасувати та звільнити Особу 1 від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

Разом з тим звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК у зв’язку із закінченням строків давності не позбавляє потерпілого можливості звернутися до суду із цивільним позовом про відшкодування заподіяної внаслідок кримінального правопорушення шкоди в порядку цивільного судочинства.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, ВС

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та засудженого Особи 1 задовольнити.

Вирок Бахмацького районного суду від 28.03.2019 та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24.09.2019 щодо Особи 1 скасувати.

На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК звільнити Особу 1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.