Закон і Бізнес


Договір, який не виконати


№20 (1474) 23.05—29.05.2020
9844

Вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених суб’єктами господарювання, недійсними підлягають розгляду за правилами КАС. Такий висновок зробив ВС в постанові №2a-0770/2208/12, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 березня 2020 року                      м.Київ                               №2a-0770/2208/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — ЮРЧЕНКО В.П.,
суддів: ВАСИЛЬЄВОЇ І.А., ПАСІЧНИК С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області (правонаступник Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 у справі за позовом ГУ ДФС у Закарпатській області до Особи 1, Приватного підприємства «МКМ-Сервіс» про визнання недійсним договору,

УСТАНОВИВ:

5.07.2012 Державна податкова інспекція у м.Ужгороді звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання недійсним договору від 1.11.2010 №ДГ-11091, укладеного між фізичною особою — підприємцем Особою 1 та ПП «МКМ-Сервіс».

Позивачем було зазначено, що спірний договір укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 завідомо за відсутності умов для його фактичного виконання та без мети настання реальних наслідків, з метою отримання податкової вигоди, за відсутності основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів.

Постановою ЗОАС від 11.10.2016 у задоволенні позову ДПІ у м.Ужгороді до Особи 1, ПП «МКМ-Сервіс» про визнання недійсним договору №ДГ-11091 відмовлено.

Ця постанова оскаржена податковим органом в апеляційному порядку.

27.09.2017 ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано вказану постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із цими рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на вказану касаційну скаргу до ВС не надходив, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції вважає такі висновки помилковими з огляду на таке.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 КАС (в редакції, чинній до 15.12.2017 на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій) юрисдикція адмінсудів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.6 КАС (в редакції, чинній до 15.12.2017) суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду з позовом у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Наведені положення КАС кореспондуються із положенням п.5 ч.4 ст.50 цього кодексу, з яких вбачається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами в адміністративній справі лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції державні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Компетенція контролюючих органів, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначаються Податковим кодексом.

Враховуючи наведене, контролюючі органи, реалізовуючи функцію здійснення податкового контролю, можуть звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичних осіб, які не є суб’єктами владних повноважень, тільки у випадках, прямо передбачених законами України.

Згідно з пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними (як-от у випадках ухилення від сплати податків) та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Таким чином, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб’єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про непідвідомчість зазначеного спору адміністративним судам є помилковим та не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм процесуального права висловлений ВС у постановах від 4.12.2018, справа №2а-0770/2203/12, та від 2.10.2018, справа №817/274/17.

Керуючись стст.341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ГУ ДФС у Закарпатській області задовольнити частково.

Ухвалу ЛААС від 27.09.2017 скасувати, а справу направити до Восьмого ААС для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.