Закон і Бізнес


По двум паспортам

Право на гражданство с точки зрения Конституции, конвенций и практики ЕСПЧ


№20 (1474) 23.05—29.05.2020
Злата ПРАВДЕНКО
5735

Проблема наличия у лица гражданства двух или более государств, непринадлежность к гражданству ни одной из стран, а также право на гражданство в контексте международных гарантий. Об этом говорили на вебинаре в Высшей школе адвокатуры вместе с Ольгой Поединок.


Без законодавства не обійтись

Як зазначила адвокат, «громадянство — це такий інститут, до якого не всі охоче погоджуються пускати міжнародне право, бо вважається, що то внутрішня справа держави, що робити: давати громадянство чи позбавляти його». Для цього, зауважила О.Поєдинок, міжнародне право виробило інструменти, спрямовані на подолання «негативних колізій» законодавства різних держав, які є основною причиною виникнення такого явища, як відсутність громадянства.

Відповідні інструменти містять передусім Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р., Європейська конвенція про громадянство 1997 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р. та Конвенція про запобігання безгромадянства при правонаступництві держав 2006 р. Зазначається, що Україна не стоїть осторонь міжнародних процесів і є учасницею двох перших міжнародних угод (ратифіковані у 2013 та 2006 рр. відповідно). Обидві містять принцип, відповідно до якого кожна держава повинна боротися з таким явищем, коли особа не визнається громадянином жодної з держав.

Отже, осіб, які мають лише українське громадянство, неможливо його позбавити. У цьому випадку також діє і ст.25 Конституції разом із положеннями згаданих конвенцій. Крім того, закон «Про громадянство України» містить положення, які запобігають виникненню випадків безгромадянства та передбачають відповідні механізми реалізації цього принципу.

А два можна?

Як зазначила доповідачка, коли йдеться про право на громадянство та уникнення апатризму, то мається на увазі передусім наявність в людини одного громадянства. Однак постає питання, чи включає право на громадянство можливість мати два або більше паспорти. Адже статус біпатрида надає певні переваги, які випливають із того, що така особа одночасно користується подвійним обсягом прав, що надаються кожною з держав. Водночас такий статус зобов’язує виконувати обов’язки перед кожною з держав.

Що стосується України, то чинний закон «Про громадянство України» зазначає, що добровільне набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави є підставою для втрати українського. Крім того, добровільний вступ на військову службу іноземної держави теж є підставою для втрати українського громадянства. Україна не визнає подвійного громадянства, проте й не забороняє його. Зокрема, за словами О.Поєдинок, обов’язок відмовлятися від другого громадянства для громадян України не передбачений.

Загалом право на громадянство не розглядається міжнародним правом як таке, що включає право мати два або більше. Утім, особа цілком може ним скористатись унаслідок «позитивних колізій» законодавства відповідних держав. Адже для фізичних осіб подвійне громадянство, як правило, є просто вигідним для повсякденного життя.

З поваги до сім’ї

О.Поєдинок зауважила, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить такого поняття, як право на громадянство. Однак у своїй практиці Європейський суд з прав людини розглядає питання громадянства переважно в контексті стст.8 і 14 конвенції. І кілька прецедентів ЄСПЛ доводять, що вони діють навіть тоді, коли в законодавстві країни не передбачено право на отримання громадянства.

Так, у рішенні у справі «Ganovese v. Malta» Суд визнав, що дитина, народжена поза шлюбом, має таке саме право на набуття мальтійського громадянства, як і народжена в шлюбі.

Розгляд ще двох справ — «Mennesson v. France» та «Labassee v. France» — закінчився перемогою заявників, попри те що їхні базові інтереси суперечили нормам моралі держави. Дві французькі пари виїхали за кордон, аби стати батьками дітей, народжених унаслідок сурогатного материнства. Повернувшись на батьківщину, вони отримали відмову в наданні цим дітям громадянства. Але Суд зрештою визнав, що держава має надати дітям громадянство Франції, оскільки вони в результаті незвичності своєї появи на світ можуть страждати від «бентежної непевності».

Страсбурзький суд став на бік заявника й у справі «Ahmadov v. Azerbaijan». Чоловік народився в Грузії, але переїхав у Баку, аби навчатися в інституті. Тоді ж поліція Азербайджану поставила печатку в його паспорті, виданому в Радянському Союзі, що він є «громадянином Азербайджанської Республіки». Через кілька років, коли людина подала заяву для отримання посвідчення особи, їй було відмовлено через те, що громадянами вважалися лише особи, які мали постійну реєстрацію в Азербайджані. Аргументи, що участь у виборах, позначення його як громадянина Азербайджану у свідоцтві про народження сина й реєстрація офіцером запасу були підтвердженням громадянства, до уваги не бралися. В ЄСПЛ дійшли висновку, що в даному випадку було порушення ст.8 конвенції.

Проте були й випадки, коли у Страсбурзі ставали на бік держави. Так, у рішенні у справі «Ramadan v. Malta» Суд дійшов висновку, що позбавлення громадянства, набутого внаслідок укладення фіктивного шлюбу, не є порушенням ст.8 конвенції.

Насамкінець О.Поєдинок зауважила, що суди мають ураховувати: окремі міжнародні документи містять положення, згідно з якими спори щодо тлумачення або застосування відповідного договору вирішуються шляхом переговорів, арбітражними судами, юрисдикційними органами міжнародних організацій, наприклад Світовою організацією торгівлі, або спеціально створеними органами.

У разі виникнення труднощів із застосуванням міжнародних угод суди можуть використовувати акти та рішення міжнародних і спеціалізованих органів, які мають повноваження щодо тлумачення відповідних міжнародних договорів або врегулювання спорів щодо такого тлумачення.