Закон і Бізнес


Чинив опір ударами


№19 (1473) 16.05—22.05.2020
18414

Істотним порушенням є отримання медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, у непроцесуальний спосіб. Такий висновок зробив ВС в постанові №559/572/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 березня 2020 року                        м. Київ                               №559/572/18

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого: АНІСІМОВА Г.М.,
суддів: БУЛЕЙКО О.Л., ІВАНЕНКА І.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018180040000238, за обвинуваченням

Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, неодноразово судимого, востаннє — вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23.10.2017 за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу до 3 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342 КК, ч.2 ст.345 КК,

за касаційною скаргою захисника Мацея А.М. в інтересах засудженого Особи 1 на вирок Дубенського міськрайонного суду від 13.12.2018 та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23.04.2019 щодо Особи 1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Дубенського міськрайсуду від 13.12.2018 Особу 1 визнано винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.342 КК, ч.2 ст.345 КК, і призначено покарання: за ч.2 ст.342 КК — у вигляді 1 року позбавлення волі; за ч.2 ст.345 КК — у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено Особі 1 остаточне покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.71 КК за сукупністю вироків Особі 1 призначено шляхом часткового складання покарань з попереднім вироком Дубенського міськрайсуду від 23.10.2017 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Цивільний позов Особи 2 задоволено частково. Ухвалено стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 матеріальну шкоду в розмірі 2804 грн. та моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Цим вироком також засуджено Особу 3, рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.

Особа 1 засуджений за те, що 5.03.2018, близько 17:30, поблизу магазину «Водограй» на вул. Мирогощанській м.Дубна Рівненської області разом з Особою 3, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вчинив опір працівникам правоохоронного органу: лейтенанту поліції Особі 2 та старшому лейтенанту поліції Особі 4 — під час виконання ними службових обов’язків. Так, на законну вимогу працівників поліції припинити порушувати громадський порядок і висловлюватися на адресу працівників поліції нецензурною лайкою, Особа 1 продовжував поводити себе агресивно, почав чинити фізичний опір Особі 2, який виразився в умисних діях, направлених на перешкоджання виконанню працівником поліції службових обов’язків шляхом завдання йому ударів.

Крім того, Особа 1 умисно завдав одного удару кулаком правої руки в ділянку правого ока та один удар правою ногою в нижню третину правої ноги Особи 2, надалі повалив останнього на землю та продовжив завдавати йому ударів руками й ногами по всьому тілу, тим самим заподіяв працівникові правоохоронного органу тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості (за критерієм тривалості розладу здоров’я), у зв’язку з виконанням ним своїх службових обов’язків.

РАС ухвалою від 23.04.2019 залишив вирок без змін, а апеляційну скаргу захисника Мацея А.М. в інтересах засудженого Особи 1 — без задоволення.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Мацей А.М. в інтересах засудженого Особи 1 ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду про визнання Особи 1 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342 КК, ч.2 ст.345 КК, та закриття кримінального провадження щодо Особи 1 за відсутністю в його діях складу цих злочинів, а також про відмову в задоволенні цивільного позову потерпілого Особи 2.

Захисник зазначає, що обвинувачення висунуто Особі 1 слідчим та прокурором з істотним порушенням норм Кримінального процесуального кодексу та не знайшло свого підтвердження через те, що всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази є недопустимими, зокрема протоколи огляду місця події та проведення слідчого експерименту; протоколи огляду речей та огляду місця події; протокол проведення слідчого експерименту; додатки до протоколів огляду місця події, огляду речей, слідчого експерименту з потерпілою Особою 4; постанова про долучення речових доказів до кримінального провадження; фототаблиця до протоколу огляду; протокол допиту потерпілої Особи 4; протокол допиту потерпілого Особи 2 (усі — від 6.03.2018; протокол проведення слідчого експерименту від 23.03.2018; висновок експерта від 14.03.2018; висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 5.03.2018; протокол затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, від 5.03.2018, а також додаток до вказаного протоколу; протокол проведення слідчого експерименту із Особою 1 від 22.03.2018.

Захисник також зазначає, що в матеріалах справи відсутні постанови суду про притягнення Особи 1 до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку та за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КпАП; органом досудового розслідування не здобуто доказів отримання потерпілою Особою 4 будь-яких тілесних ушкоджень, ураховуючи висновок експерта, наданий 14.03.2018 Лубенським МВКЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної, допитані в судовому засіданні обвинувачений Особа 3 та свідки в кримінальному провадженні не підтвердили нанесення Особою 1 тілесних ушкоджень потерпілим Особі 2 чи Особі 4; у повідомленні про підозру від 6.03.2018 відсутні дата та час погодження підозри прокурором.

Позиції учасників судового провадження

У засіданні суду касаційної інстанції захисники Мацей А.М. та Барицький П.В., засуджений Особа 1 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, і просили її задовольнити.

Прокурор уважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити в її задоволенні <…>.

Мотиви Суду

Відповідно до ч.1 ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, доводи касаційної скарги, що стосуються оцінки доказів на предмет їх належності та достовірності (показань обвинуваченого Особи 3, потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, а також даних протоколів проведених слідчих дій тощо) не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Крім того, касаційним судом не досліджуються доводи захисника про недоведеність скоєння злочинів щодо потерпілої Особи 4, оскільки згідно зі ст.337 КПК судовий розгляд проведений у межах висунутого обвинувачення, а доводи захисника виходять за межі обвинувачення, пред’явленого Особі 1.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинне бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу.

У ст.94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного рішення.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів уважає правильними висновки суду першої інстанції про безпідставність аргументів захисника щодо недопустимості всіх доказів обвинувачення через порушення вимог КПК при їх збиранні органом досудового розслідування.

Доводи захисника про недопустимість протоколів огляду місця події, огляду речей, слідчого експерименту від 6.03.2018, оскільки, на його думку, порушені вимоги ч.1 ст.105 КПК внаслідок долучення додатків до протоколів до матеріалів провадження неналежним суб’єктом, є необґрунтованими. Згідно з витягом з ЄРДР від 5.03.2018 слідчий, який долучив додатки до вказаних протоколів, уходить до групи слідчих у кримінальному провадженні. Крім того, належне упакування речей і документів належить до складу слідчої (розшукової) дії відповідно до ч.2 ст.106 КПК, а згідно із ч.3 ст.107 КПК оригінальні примірники технічних носіїв інформації, де зафіксована процесуальна дія, зберігаються в матеріалах кримінального провадження. Усі зазначені додатки з відеозаписами належним чином упаковані, зберігаються в матеріалах провадження разом з відповідними протоколами, підстав визнавати їх недопустимими доказами немає, про що вмотивовано зазначено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним судом.

Проведення огляду речей та місця події за відсутності понятих не є підставою для визнання відповідних протоколів недопустимими доказами, оскільки згідно із ч.7 ст.223 КПК участь понятих під час проведення вказаних слідчих дій не передбачена як обов’язкова. Посилання захисника на необхідність визнання фототаблиці до протоколу огляду від 6.03.2018 недопустимим доказом також є безпідставними, оскільки вказана фототаблиця долучена до матеріалів кримінального провадження з протоколом огляду місця події від 6.03.2018, зі змісту якого вбачається, що під час проведення вказаної слідчої дії було виявлено речі, зображення яких містяться у фототаблиці.

Отже, суди обґрунтовано виходили з того, що протоколи проведення огляду є допустимими доказами, а тому твердження захисника про недопустимість постанови слідчого від 6.03.2018 про долучення речових доказів також є безпідставними. КПК не передбачає обов’язкової участі інших учасників під час проведення такої слідчої дії, а тому відсутність підпису спеціаліста Особи 5 у протоколі огляду місця події від 6.03.2018 не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування рішення суду.

Також судами аргументовано та правильно були спростовані доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 22.03.2018 з Особою 1. Кримінальний процесуальний закон, зокрема ч.7 ст.223 КПК, не містить заборони залучати понятими неповнолітніх. Залучена понятою під час проведення слідчого експерименту Особа 6 досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, а тому відсутні підстави для визнання протоколу проведення слідчого експерименту від 22.03.2018 та відповідного додатку до нього недопустимими доказами. Крім того, допитана в судовому засіданні з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, визначених стст.224, 226 КПК, Особа 6 підтвердила обставини, установлені під час слідчого експерименту.

У той же час колегія суддів уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту з потерпілим Особою 2 від 23.03.2018, проте така ж оцінка цим доводам була дана судом першої інстанції, з якою погодився й апеляційний суд. Оскільки згідно з показаннями понятих Особи 7 і Особи 8, допитаних у суді першої інстанції як свідків, установлено, що вони не були присутні під час проведення слідчого експерименту, суд визнав протокол недопустимим доказом, з підстав його отримання з порушенням порядку та вимог, установлених у ч.1 ст.84, ч.1 ст.86, ч.7 ст.223 КПК. Судами першої та другої інстанцій була дана належна правова оцінка цьому доказу при дослідженні обставин кримінального провадження.

Безпідставними є твердження захисника про те, що допит потерпілого Особи 2 від 6.03.2018 є недопустимим доказом, оскільки слідчу дію проведено не уповноваженою на те особою. З матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно до ст.40 КПК слідчий СВ Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області Особа 8, який входив до групи слідчих органу досудового розслідування згідно з відомостями, унесеними до ЄРДР, 5.03.2018 направив письмове доручення про проведення слідчих (розшукових) дій начальнику Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області, у тому числі про допит як потерпілого Особи 2, установивши строк виконання цього доручення до 8.03.2018. Відповідно до ст.41 КПК 6.03.2018 потерпілого Особу 2 допитав заступник начальника СКП Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області, про що склав відповідний протокол. Згідно з ч.2 ст.41 КПК під час виконання доручень слідчого співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.

Відповідно до ч.4 ст.95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього кодексу.

Суд не вправі обґрунтовувати рішення показаннями, даними слідчому, прокурору, або посилатися на них. У судовому провадженні потерпілі були допитані, суд безпосередньо сприймав їх показання під час судового засідання, у вироку суд не посилався на протоколи їх допиту під час досудового розслідування, зміст показань у судовому засіданні потерпілого Особи 2 є аналогічним тим, що відображені в протоколі допиту потерпілого від 6.03.2018.

Іншим твердженням захисника, що є аналогічними доводам касаційної скарги, була дана належна оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, їх умотивовано визнано необґрунтованими, з чим погоджується й колегія суддів.

У той же час щодо доводів про необґрунтованість рішення суду щодо визнання допустимим доказом висновку експерта від 14.03.2018 колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів провадження з’ясовано, що з метою перевірки доводів захисника про недопустимість висновку експерта судом першої інстанції було допитано експерта Особу 9, який підтвердив висновки судово-медичної експертизи, а також те, що для проведення експертного дослідження були надані: постанова слідчого СВ Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області Особи 8 від 12.03.2018 про призначення судово-медичної експертизи, епікриз із медичної картки стаціонарного хворого Дубенської ЦРЛ, КТ голови, КТ гомілково-ступеневого суглоба, КТ знімки, рентгенологічний знімок, протокол допиту потерпілого Особи 2 від 6.03.2018.

Відповідно до ст.22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених у КПК. У зв’язку із цим розумно очікувати добросовісної процесуальної поведінки як від сторони обвинувачення, так і від сторони захисту.

Між тим у цьому кримінальному провадженні сторона захисту не прагнула реалізувати комплекс прав і процесуальних можливостей, передбачених у ст.42 КПК, не демонструвала наміру отримати та ознайомитися з відповідними медичними документами ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду, посилається виключно на відсутність у кримінальному провадженні інформації про джерело походження медичних документів, наданих експерту, як на формальну підставу для визнання недопустимим доказом висновку експерта.

Проте згідно з правовою позицією, висловленою об’єднаною палатою ККС (постанова у справі № 754/14281/17), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст.290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст.412 кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Тобто істотним порушенням кримінального процесуального закону в аспекті ч.1 ст.412 КПК, у контексті пасивної позиції сторони захисту, є не відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, а отримання зазначених документів не у визначеному законом порядку, у непроцесуальний спосіб збирання доказів. Зазначені обставини залишилися поза увагою апеляційного суду.

Про невстановлення в кримінальному провадженні джерела отримання слідчим медичних документів та ненадання їх для ознайомлення захисник заявляв як під час судового слідства, так і в апеляційній скарзі. Судом першої інстанції та апеляційним судом обставини про джерело отримання слідчим цих документів не з’ясовані, зокрема це питання не досліджувалось і під час допиту потерпілого Особи 2.

Таким чином, за відсутності в матеріалах провадження відомостей про те, що медичні документи, надані експерту для дослідження, отримані в визначеному законом порядку, висновки апеляційного суду про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо тверджень захисту про недопустимість як доказу висновку експерта є передчасними.

Крім цього, у ч.2 ст.345 КК передбачено відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. За своєю конструкцією склад цього злочину є матеріальним, і злочин уважається закінченим з моменту заподіяння одного з альтернативних наслідків, визначених у диспозиції кримінально-правової норми. За змістом пред’явленого засудженому Особі 1 обвинувачення, йому інкриміновано заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесного ушкодження. Висновок експерта, з огляду на вимоги ст.242 КПК, має істотне значення в цьому кримінальному провадженні як для кваліфікації злочину, так і обґрунтування рішення суду про обрання одного з альтернативних видів покарання в межах санкції кримінально-правової норми та визначення його розміру.

З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку про допустимість як доказу висновку експерта від 14.03.2018, не з’ясувавши питання щодо джерела походження наданих експерту медичних документів, що мало бути ретельно з’ясованим, та не спростувавши твердження сторони захисту про його недопустимість.

Таке порушення перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому згідно із ч.1 ст.412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому викладена в касаційній скарзі вимога до суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню, а ухвала РАС від 23.04.2019 — скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК як така, що постановлена з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Оскільки згадана ухвала підлягає скасуванню, питання про доведеність чи недоведеність винуватості Особи 1 у скоєнні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК, є предметом нового апеляційного розгляду, під час якого належить здійснити провадження з додержанням вимог гл.31 КПК, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, і прийняти рішення, яке відповідатиме ст.370 кодексу.

Як убачається з оскарженого вироку, місцевий суд обрав Особі 1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вирішуючи питання щодо цього заходу забезпечення після скасування рішення суду апеляційної інстанції, суд ураховує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (ст.434 КПК). У свою чергу в ст.418 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, визначеному в стст.368—380 цього кодексу, який зобов’язує серед іншого вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості провадження (ст.131 КПК), з огляду на необхідність попередження ризику переховування Особи 1 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання за вироком місцевого суду, Суд уважає за необхідне обрати щодо Особи 1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.

Керуючись стст.433, 436, 440, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Мацея А.М. задовольнити частково. Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23.04.2019 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Особі 1 обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, до 2.05.2020.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.