Коли приватне стає публічним
Під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні склади злочинів за умови, що вони скоюються в сім’ї чи в межах місця проживання. Такий висновок зробив ВС в постанові №531/270/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
10 березня 2020 року м.Київ №531/270/19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МАЗУРА М.В.,
суддів: МАТІЄК Т.В., МОГИЛЬНОГО О.П. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27.03.2019 та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 1.08.2019 у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019170180000036, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, зареєстрованого за Адресою 2, такого, що не має судимостей, у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами обставини
Орган досудового розслідування обвинувачував Особу 1 у тому, що він за обставин, які детально наведені в обвинувальному акті, 18.01.2019, приблизно о 16:00, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за Адресою 1, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілою Особою 2, з метою заподіяння останній тілесного ушкодження, схопив потерпілу Особу 2 за кисті рук та штовхнув її у грудну клітку, після чого завдав останній одного удару кулаком правої руки в обличчя, в результаті чого заподіяв Особі 2 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Вказані дії Особи 1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.125 КК як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Машівський районний суд Полтавської області у підготовчому судовому засіданні ухвалою від 27.03.2019 на підставі п.7 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу закрив кримінальне провадження щодо Особи 1 у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, прокурор оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
ПАС ухвалою від 1.08.2019 апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Машівського районного суду від 27.03.2019 — без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвали місцевого і апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до його вказівок на те, що суди першої і апеляційної інстанцій, не врахувавши вимоги закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 6.12.2017 №2227-VIII, дійшли необґрунтованого висновку про можливість закриття кримінального провадження щодо Особи 1 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. При цьому прокурор зазначає, що з огляду на визначене у п.3 ч.1 ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7.12.2017 №2229-VIII інкримінований Особі 1 злочин є злочином, пов’язаним з домашнім насильством, а матеріали кримінального провадження містили всі необхідні відомості для встановлення судом цього факту без виходу за межі висунутого обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з’явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило <…>.
Мотиви Суду
Законом №2227-VIII, який набрав чинності 11.01.2019, унесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.
Зокрема, п.7 ч.1 ст. 284 КПК, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством».
Кримінальний кодекс також було доповнено ст.1261, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Крім того, було внесено зміни й до ч.1 ст.67 КК, яку доповнено п.61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, скоєння злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
З матеріалів провадження убачається, що до початку судового розгляду потерпіла подала до суду заяву, в якій просила закрити провадження щодо Особи 1 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з її відмовою від обвинувачення.
Приймаючи рішення про закриття провадження, місцевий суд послався на положення ч.4 ст.26 КПК, згідно з якими кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого, а відмова останнього від обвинувачення у випадках, передбачених цим кодексом, є безумовною підставою для закриття такого провадження, та п.1 ч.1 ст.477 КПК, згідно з яким провадження, розпочате на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК, є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи, аналогічні доводам, викладеним в його касаційній скарзі. Зокрема, прокурора вказував, що обвинувачений Особа 1 та потерпіла Особа 2 перебувають у зареєстровано шлюбі, спільно проживають за однією адресою, що вказує на те, що скоєний Особою 1 злочин є злочином, пов’язаним із домашнім насильством, а тому місцевий суд не врахував положення п.7 ч.1 ст.284 КПК та безпідставно закрив провадження у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Апеляційний суд, залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, зазначив, що незаконні дії Особи 1 стосовно своєї дружини Особи 2, які згідно з обвинувальним актом кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, хоча і підпадають під ознаки фізичного насильства як однієї з форм домашнього насильства відповідно до закону №2229-VIII, однак кваліфікація за ст.1261 КК в обвинувальному акті відсутня, як і відсутня кваліфікуюча ознака скоєння злочину, пов’язаного з домашнім насильством, що виключає можливість суду вийти за межі обвинувачення.
Тому, на думку апеляційного суду, заява потерпілої Особи 2 про відмову від обвинувачення з огляду на положення ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 КПК була безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Проте ВС не погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством», яке вживається в п.7 ч.1 ст.284 КПК, охоплює не лише склад злочину, передбачений ст.1261 КК, але й інші суспільно небезпечні діяння, які мають ознаки домашнього насильства.
Про це, зокрема, свідчать щонайменше такі два аргументи.
По-перше, якщо б законодавець вважав за необхідне обмежити дію заборони щодо закриття кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК виключно справами, порушеними за ст.1261 КК, то, за правилами законодавчої техніки, з метою правової визначеності він би використав у цій нормі формулювання «крім… злочину, передбаченого ст.1261 КК» (зокрема, в ситуаціях, коли законодавець вважає за необхідне визначити вичерпний перелік злочинів, щодо яких застосовуються ті чи інші процесуальні правила, він прямо вказує на конкретні розділи, статті та частини статей «Особливої частини» КК, навіть якщо такий перелік є досить довгим — див., наприклад, ч.8 ст.214, ч.1 ст.250, п.9 ч.1 ст.284, ч.2 ст.2971, ст.477 КПК тощо). Натомість більш широке формулювання «крім… злочину, пов’язаного з домашнім насильством», очевидно, має на меті поширити дію цієї заборони на невичерпний перелік злочинів, які за тих чи інших умов підпадають під ознаки домашнього насильства, визначення якого міститься в профільному законодавчому акті — законі №2229-VIII («Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
По-друге, ст.1261 КК хоча і має назву «Домашнє насильство», однак передбачає відповідальність не за всі діяння, пов’язані з домашнім насильством у розумінні закону №2229-VIII, а лише за форми фізичного, психологічного або економічного домашнього насильства, що вчиняються систематично.
Натомість ст.1 закону №2229-VIII містить більш широке визначення поняття «домашнє насильство», під яким розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п.«b» ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами визначає домашнє насильство як усі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в сім’ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Такий чином, під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні склади злочинів за умови, що відповідний злочин скоєно в сім’ї чи в межах місця проживання або щодо родичів, або щодо колишнього чи теперішнього подружжя, або щодо іншої особи, яка спільно проживає (проживала) з кривдником однією сім’єю, але не перебуває (не перебувала) у родинних відносинах чи у шлюбі з ним.
Оскільки із самої назви закону №2227-VIII, яким п.7 ч.1 ст.284 КПК був доповнений словами «крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством», випливає, що він має на меті реалізацію положень Стамбульської конвенції, то саме таке широке тлумачення слів «злочину, пов’язаного з домашнім насильством» найбільше відповідає цілям прийняття названого закону.
Саме такий підхід узгоджується із висновком об’єднаної палати ККС від 12.02.2020 у справі №453/225/19, згідно з яким злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст.1 закону №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
Відповідно до ч.2 ст.290 КПК обвинувальний акт має містити, зокрема, анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).
З обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні видно, що обвинувачений Особа 1 і потерпіла Особа 2 мають одне прізвище, проживають за однією адресою, за якою Особа 1 і скоїв інкримінований йому злочин.
Отже, з викладених фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор уважав установленими, чітко видно, що Особа 1 скоїв злочин щодо Особи 2 у межах місця їх спільного проживання, а тому ВС вважає, що з огляду на викладене у ст.1 закону №2229-VIII поняття «домашнє насильство» в обвинувальному акті були зазначені всі необхідні відомості для встановлення судом факту скоєння Особою 1 злочину, пов’язаного з домашнім насильством, без виходу за межі висунутого обвинувачення. До того ж у матеріалах провадження є копія свідоцтва про шлюб, з якого випливає, що обвинувачений Особа 1 і потерпіла Особа 2 є чоловіком і дружиною.
Враховуючи наведене, ВС вважає, що рішення місцевого суду, залишене без змін апеляційним судом, про закриття кримінального провадження щодо Особи 1 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення суперечить змісту вказаної норми КПК.
Таким чином, під час розгляду справи суди першої і апеляційної інстанцій допустили порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість постановлених судових рішень, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК є підставою для скасування таких рішень.
З огляду на викладене ухвала місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене вище, провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК, за наслідком якого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Ураховуючи наведене і керуючись стст.433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а постановлені щодо Особи 1 судові рішення — скасуванню.
Із цих підстав ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Машівського районного суду від 27.03.2019 та ухвалу ПАС від 1.08.2019 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.