Закон і Бізнес


Зневажене рішення КС

Як довго правосуддя в країні здійснюватиме юрособа приватного права?


Свого часу суддів і працівників апарату ВСУ їхні ж колеги фактично залишили на вулиці. Як виявилося — усупереч Конституції.

№18 (1472) 09.05—15.05.2020
Богдан ПОШВА, суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України
39184
39184

У рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 Конституційний Суд дав однозначну відповідь щодо неконституційності «новоутвореного» Верховного Суду, його структури та складу. Проте ось уже третій місяць очільники Міністерства юстиції, Державної судової адміністрації та ВС не роблять жодних кроків для його виконання.


Привласнений статус

У рішенні №2-р/2020 КС підтвердив межі конституційних змін щодо ВСУ, передбачених у законі «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-VIII, — лише зміна назви: з «Верховний Суд України» (найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції) на «Верховний Суд» (найвищий суд у системі судоустрою України).

Підтверджені зміни і без цього рішення визначалися висновками КС від 20 і 30 січня 2016 року. Однак у пп.6 і 7 рішення №2-р/2020 важливою є дата — 30.09.2016, тобто час, коли згідно із Конституцією перейменований ВСУ став «Верховним Судом».

Натомість 9.11.2017 в Україні додатково був зареєстрований ще один, так званий новоутворений ВС. Хоча ні указом Президента, ні законом він не утворювався. Проте більш як через рік після набуття чинності змінами до Конституції звичайна фізична особа Віктор Капустинський, який на цей день присвоїв звання службової (т.в.о. керівника апарату реєстрованої юрособи), зареєстрував другий «Верховний Суд» (код ЄДРПОУ 41721784) зі змістом діяльності, який належить найвищому судовому органу держави.

Утім, в Україні діє Цивільний кодекс, чч.2 і 3 ст.81 («Види юридичних осіб») якого визначають правову природу будь-якої юрособи, зокрема й тієї, яка заснована та зареєстрована В.Капустинським як фізичною особою.Вона є юрособою приватного права, а не конституційним органом.

Проте ВСУ (з 30.09.2016 перейменований на «Верховний Суд») навіть не юрособа публічного права, а орган державної влади, засновником якого є Верховна Рада. Саме з таким статусом він зареєстрований в ЄДР на підставі закону «Про судоустрій» від 7.02.2002 №3018-111 (код ЄДРПОУ 00019034).

Делегування повноважень

Якщо в ст.125 Конституції передбачено, що найвищим судовим органом є Верховний Суд, то закон про судоустрій має тільки конкретизувати процедуру його діяльності. У рішенні від 12.02.2002 №3-рп/2002 КС вирішив, що «Конституція як головне джерело національної правової системи є також базою поточного законодавства. Вона надає можливість урегулювання певних суспільних відносин на рівні законів, які конкретизують закріплені в Основному Законі положення», а не їх підміну.

Законом №1401-VIII у ст.129 Конституції вперше в історії України визначено форму здійснення правосуддя: «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних», але не палатою, об’єднаною палатою касаційного суду, чотирма касаційними судами чи Великою палатою ВС від його імені.

Крім того, КС у пп.18 п.3 рішення від 23.12.97 №7-зп наголосив, що делегування повноважень конституційного органу (Верховної Ради), який утворено українським народом як єдиним джерелом влади, який утворено законом, «Конституція не передбачає».

ВСУ також утворено українським народом (а не фізичною особою), і тому ВР у законі не мала права делегувати конституційні повноваження ВСУ палаті, об’єднаній палаті, касаційним судам чи ВП ВС, оскільки це не відповідає вимогам ч.3 ст.125 і ст.129 Конституції.

Та які вимоги щодо дотримання Конституції можна висунути юрособі приватного права, навіть якщо вона має назву «Верховний Суд»?

Перешкоди в перейменуванні

Рішенням №2-р/2020 підтверджено, що «законом №1401-VIII не змінено конституційних функцій ВСУ та його місця у системі судоустрою України». Також наголошено, що закон №1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності законом №1401-VIII (тобто з 30.09.2016, а не з 15.12.2017) продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

Після постановлення КС рішення №2-р/2020 пройшло понад 2 місяці. Утім, попри більш ніж 300 заяв і скарг громадян та юросіб про перегляд рішень найвищим судовим органом, які надійшли до ВСУ, його діяльність органами виконавчої влади не відновлено.

Так, дані про припинення ВСУ як юрособи, внесені 21.06.2018 державним реєстратором Печерської районної в м.Києві держадміністрації за підробленими бланками та печаткою ВСУ так званим ліквідатором ВСУ Валентином Сердюком, який присвоїв собі звання в.о. керівника апарату ВСУ (з травня 2019 року В.Сердюк — суддя Касаційного цивільного суду), до цього часу ні реєстратором, ні міністром юстиції не скасовано.

Крім того, головними перешкодами для перейменування ВСУ на ВС є:

• нескасування очільниками ДСАУ та «новоутвореного» ВС спільного наказу «Про утворення ліквідаційної комісії Верховного Суду України» від 7.06.2019 №560/90-ОД;

• неприпинення повноважень «новоутвореного» ВС щодо розпорядження бюджетними коштами та здійснення правосуддя як найвищим судовим органом.

Хоча саме за умисне невиконання рішень КС із 13.07.2017 передбачено кримінальну відповідальність службових осіб за ч.4 ст.382 Кримінального кодексу.

Участь у конкурсі

Хоча рішення №2-р/2020 для безперервності діяльності ВСУ, на перший погляд, має формальний характер, по суті, це єдина оцінка судової реформи 2016 року на відповідність вимогам Конституції. Зокрема, це стосується п.2 резолютивної частини, де лаконічно визначено неконституційність п.14 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII.

Ідеться про право суддів ВСУ «брати участь у конкурсі на посади суддів ВС у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим законом» та «перевагу серед інших кандидатів при рівних умовах». КС вирішив, що положення п.14 суперечать вимогам 5 статей Конституції: ст.6, чч.1, 2 ст.8, ч.2 ст.19, чч.1, 2 ст.55, ч.1 ст.125.

Цей висновок є логічним завершенням рішення №2-р/2020. Якщо ВСУ не ліквідовувався, «а продовжує функціонувати в інтересах Українського народу (п.5 цього рішення)», то його судді мають перебувати у його складі та здійснювати правосуддя. Отже, у 6 суддів ВСУ, яких указами Президента призначено до «новоутвореного» ВС, із дня проголошення рішення №2-р/2020 виникає конституційний обов’язок подати заяву про повернення до складу ВСУ. Адже їхнє право брати участь у конкурсі в інші суди під час перебування на посадах суддів ВСУ визнано неконституційним.

Таким чином, через визнання у рішенні №2-р/2020 неконституційним пп.7 і 14 розд.XII закону №1402-VIII КС дав однозначну відповідь про неконституційність «новоутвореного» ВС (код ЄДРПОУ 41721784) як юридичної особи, його структури та складу.

Непослідовність мотивування

Утім, КС неповно відповів на доводи подання ВСУ. Зокрема, він вирішив, що положення пп.4, 8, 9, 11, 13 розд.ХІІ закону №1402-VIII «прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду в системі судоустрою України», а тому підстав для визнання їх неконституційними немає. У той же час у пп.2—7 рішення №2-р/2020, навіть без посилання на свої попередні рішення, КС підтверджує неконституційність цих пунктів.

Причини непослідовності можна знайти в окремій думці судді КС Олега Первомайського стосовно рішення №2-р/2020. Він зазначив: «Методологія КС щодо опрацювання фінального тексту у більшості справ має такий недолік, як постійне скорочування тексту мотивувальної частини рішення у зв’язку з тим, що певні частини тексту не дістають підтримки необхідної кількості суддів КС. Унаслідок цього ухвалені рішення іноді мають своєрідні «прогалини» у мотивуванні юридичної позиції КС, що, звісно, не сприяє зовнішньому сприйняттю та якісному тлумаченню рішень Суду, їх подальшому виконанню».

Аналогічна позиція щодо мотивування рішень КС міститься в окремих думках інших суддів КС, і не тільки щодо рішення №2-р/2020. Так, суддя КС Ігор Сліденко — доповідач у справі — в інтерв’ю за наслідками постановленого рішення зауважив, що «до листопада 2017 року ще можна було казати в теорії про визнання неконституційною усієї реформи 2016 року, але потім — практично неможливо. Рішення, яке ухвалив КС щодо подання ВСУ, стовідсотково було компромісно-паліативним та обумовлено тими обставинами, які склалися на момент винесення рішення. Проблему ВСУ породила сама ж реформа 2016 року».

Виникає запитання: що змінилось у Конституції з листопада 2017 року, аби перешкодити КС визнати неконституційною усю реформу-2016?

Переведення на свої ж посади

Чи вимагає перейменування переводу суддів ВСУ і куди? Ця нібито суперечність, а фактично маніпулювання Конституцією у п.13 рішення має пояснення в окремій думці О.Первомайського. Констатуючи відсутність відмінностей між юридичним статусом судді ВСУ та судді ВС, КС зауважує, що «перейменування закріпленого в Конституції органу — ВСУ — не може відбуватися без переведення суддів ВСУ на посади суддів ВС».

Перейменування державного органу означає тільки зміну його назви, а не реорганізацію, яка викликає потребу переведення. Адже судді, як і працівники апарату ВСУ, вже перебувають на посадах у найвищому судовому органі держави (однак ще не перейменованому через блокування в реєстрі). Така позиція підтримується і Європейським судом з прав людини (рішення від 23.06.2016 у справі «Baka v. Hungary»).

У цьому ж пункті КС також зазначає, що «вилучення слова «України»… не може бути підставою для звільнення всіх суддів ВСУ або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції». Тим самим спростовує твердження першої частини речення про переведення їх до іншого суду під час перейменування.

Таким чином, судді ВСУ мають здійснювати свої повноваження як судді ВС, для чого ВСУ має виконати вимоги ст.125 Конституції та змінити назву на «Верховний Суд». Це буде негайно зроблено після розблокування його діяльності органами виконавчої влади.

І саме рішення №2-р/2020 відкриває ключ до успіху всіх майбутніх реформ у державі, і не тільки судової.