Республіка «шкод»
Підстави для відповідальності держави перед приватною особою
Дискусії щодо цивільно-правової чи адміністративно-правової відповідальності ніколи не обмежуються обговоренням цього предмета. І, поки практики посилаються на конкретні норми в чинному законодавстві, мрійливі та романтичні теоретики розмірковують про нові інститути відповідальності.
Презумпція недовіри
Громадська організація «Цивілістична платформа» разом з кафедрами адміністративного та цивільного права Київського національного університету ім. Т.Шевченка та Верховним Судом у формі конференції за допомогою Zoom провели дискусію на тему «Відповідальність держави за спричинену нею шкоду: спір про предмет регулювання або цивілісти v. адміністративники». Попри імпровізований варіант і незвичну форму, у заході виявили бажання взяти участь 319 учасників. Окрім цього, трансляція конференції була доступна на «Фейсбуку» та «Ютубі».
Загострення проблеми, озвученої під час заходу, вочевидь, можна пов’язати з карантинними заходами та обуренням частини суспільства їх неправомірністю й обмеженням свободи громадян.
Професор кафедри цивільного права КНУ ім. Т.Шевченка, академік Академії правових наук Наталія Кузнєцова висловила тезу, що участь держави у цивільно-правових відносинах ніколи й ні в кого раніше не викликала жодних сумнівів, хоча б відштовхуючись від положень ст.21 Цивільного кодексу.
Згідно зі ст.56 Конституції «кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень». Учасники ж онлайн-конференції обговорювали дієвість і поле цього правового механізму, а також його конкретизацію в нормах Цивільного та адміністративного кодексів.
Завідувач кафедри цивільного права КНУ професор Роман Майданик зазначив, що в дискусії йдеться про відносини між державними органами й органами місцевого самоврядування та приватною особою. У ЦК передбачено, що сферою цивільного права є відносини за участю суб’єктів публічного права в разі, коли це прямо передбачено цим кодексом. Зокрема, одним із таких випадків і є деліктні зобов’язання. Під рівним правовим становищем у цій ситуації слід розуміти участь держави та органів місцевого самоврядування як учасників деліктного зобов’язання.
Конкретизація конституційних положень саме нормами адміністративного права, на думку науковця, не видається необхідною чи можливою, оскільки зазначене правове поле має регулюватися за допомогою норм про цивільно-правову відповідальність.
Відтак виникає ціла павутина запитань. До прикладу, якщо буде застосовуватися публічно-правова система відповідальності, то які зміни потрібно вносити не лише до законів, а й до Конституції та чи доцільно буде забезпечувати права, прописані в ній, якщо для цього сам Основний Закон необхідно буде змінювати?
Р.Майданик додав: «Згідно з рекомендаціями Ради Європи необхідність удосконалення норм, пов’язаних із відшкодуванням державою завданої шкоди громадянам, зумовлена тим, щоб не допустити уникнення реального відшкодування такої шкоди державою та органами місцевого самоврядування».
Видно, що розвиток дедалі більше передбачає якусь «презумпцію недовіри» навіть не так до держави, як до конкретної діючої чи бездіяльної влади. Це стає маркером «прогресивності» не тільки за кордоном, а й доволі вдало приживається на сприятливому ґрунті українського менталітету, що не терпить ніяких авторитетів і з недовірою ставиться до будь-кого, хто займає високу посаду.
Одноколісний велосипед
Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат, який одягнув мантію після того, як став науковцем, додав кілька тез, що є найбільш показовими в цій дискусії. На його думку, у цивільних відносинах має бути чітка визначеність, тобто кожен учасник цивільного обороту має знати, як він може компенсувати шкоду, завдану діями або бездіяльністю з боку державної влади або органів місцевого самоврядування. Ця визначеність має базуватися на цивільно-правових засадах.
«Тому, з точки зору розпорошування правового регулювання, навряд чи є доцільним підтягувати в публічне право те, що споконвічно було цивілістичним», — додав В.Крат.
Суддя вважає, що ми сьогодні тільки вчимося відшкодовувати такого типу збитки й застосовувати цивільно-правові механізми. Учимося навіть визначати відповідачів у такого характеру спорах. При цьому варто відзначити, що публічне право може обслуговувати право приватне, держава тут якраз має обов’язок забезпечувати ті процедури, які сприятимуть ефективному визначенню того, хто та як діє у відповідних відносинах.
В.Крат також відреагував на репліки колег, що деякі рішення суду не виконуються по 10 років. Це свідчить про те, що нам мало просто правового механізму, нам потрібен насправді ефективний механізм. Можна дискутувати з приводу того, яким чином удосконалити сутнісне розуміння та яким чином учаснику цивільно-правових відносин дуже спрощено отримати механізм компенсації понесених утрат від тих чи інших незаконних дій.
У ході обговорення були також пригадані й відшкодування, передбачені законом і за правомірні дії держави. «Але не потрібно вигадувати заново велосипед, ми відкриваємо ЦК і бачимо, що є загальне правило. У випадках, передбачених законом, є окреме регулювання: коли держава приймає закон, який припиняє право власності, вона повинна відшкодувати шкоду», — підкреслив В.Крат.
Щоправда, велосипеди теж бувають різними, наприклад одноколісними, де потрібна неабияка вправність, аби балансувати між бажанням рухатися вперед і силою тяжіння.
Суддя Конституційного Суду Олег Первомайський дав надію науковцям на те, що в цьому складному питанні можна зрушити з місця. Адже насправді цивілісти вже багато століть намагаються напрацювати ефективні механізми відносин між державою та громадянином. Але потрібно не змінювати кодекси, а потім спостерігати за цим експериментом у дії, а опрацювати механізми в доктрині з найбільш удалими моделями.
О.Первомайський наголосив: «Конституція закладає тільки напрями й фактично констатує, що держава (що зазначено в ст.3) відповідальна майже за все, а які галузеві інститути мають бути задіяні та як ефективно вони спрацюють — життя покаже».
Суддя КС нагадав, що під час карантину наша країна спромоглася на виплати в розмірі 1000 грн., і то не всім, а лише частині пенсіонерів (які отримують менше ніж 5000 грн.). Натомість у США такі виплати сягнули $1000. І тут виникає запитання: коли держава виплачує гроші фізичній або навіть юридичній особі, то мова йде про відповідальність чи про що? Це гроші за бездіяльність чи за дії?
Крім того, О.Первомайський звернув увагу на те, що згідно з тлумаченням ст.56 Конституції така відповідальність держави перед громадянами може вирішуватися й у позасудовому порядку. І мова може йти не так про незаконність дій держави, як про завдану шкоду.
Увесь інститут відшкодування шкоди державою зі «страйкуючими студентами» (громадянами) схожий на таку собі республіку «шкод», в якій постійний бунт за рівність прав виглядає приблизно таким чином: «Старшому відділенню — окрайці! Молодшим — теж по справедливості!».