Закон і Бізнес


Ви герой мого позову!

Як суперсила персонажів допомагає захистити авторські права в суді


Товариш Дена Брауна по письменницькому цеху звинуватив його в плагіаті: ішлося про одну з найвідоміших книг — «Код да Вінчі».

№18 (1472) 09.05—15.05.2020
971

Літературні та мультиплікаційні персонажі живуть не лише в казковому, вигаданому світі. Інколи всі ці дракули, мауглі та білосніжки навідуються до зали судових засідань.


Плоди фантазії

Асоціація правників України провела вебінар на тему «Чий персонаж? Права інтелектуальної власності на персонажі в Україні і в світі». Діалог з глядачами вели заступник голови комітету з інтелектуальної власності АПУ, патентний повірений Катерина Сопова та керівник практики інтелектуальної власності ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Іларіон Томаров.

Виявляється, що спори щодо порушення авторських прав на персонажів спонукають суддів не лише читати книжки і переглядати стрічки, а й вибудовувати сюжетні композиції, розгадуючи задум автора. Є образна система літературного твору, в якій існують різноманітні образи. Саме на неї спираються судді.

Варто відрізняти візуальні та літературні персонажі. У персонажа є свої ознаки та риси, до яких належать: ім’я, портрет, поведінка, особливості мови, опис внутрішніх станів, характер, авторське ставлення. Іноді суди посилаються навіть на архетипи персонажів.

Літературний персонаж — це словесний портрет, за допомогою якого у читача формується унікальний образ. Візуальний персонаж можна чітко ідентифікувати. Візуальні персонажі можна захищати і як торговельну марку, і як твір образотворчого мистецтва. Літературні ж персонажі є абстрактними. Тому захистити їх у суді значно важче.

Є спеціальні доктрини, які можуть застосовуватися для визначення охороноздатності персонажу. Зокрема, у США є три такі доктрини.

Перша — це «достатньо окреслені персонажі». З приводу цієї доктрини суд зазначив, що шаблонні персонажі настільки ж мало здатні до монополії, як теорія відносності Ейнштейна або теорія Дарвіна про походження видів. Звідси випливає: що менше розвинені персонажі, то менше вони можуть охоронятись авторським правом. Це покарання, яке має понести автор, якщо він невиразно їх описує.

Наступна доктрина має назву Story being told, вона була застосована у «справі Сема Спейда». Спір був щодо використання персонажа в іншому творі. Суд визнав, що сам персонаж у цьому творі — це лише засіб для розповіді історії, а не істотна частина самої історії. Тому, хоча це і головний герой, він не охоронятиметься авторським правом. Але з огляду на зазначене видається, що цей тест дискримінує другорядних персонажів, хоч і достатньо окреслених.

Третя доктрина має назву «особливо розрізняльний тест». Цей тест складається з трьох ступенів для визначення охороноздатності персонажу. Для початку персонаж повинен мати як фізичні, так і концептуальні якості. Крім цього, мусить бути впізнаваним при кожній його появі. Він повинен мати чіткі зовнішні атрибути, хоча його зовнішність необов’язково має бути незмінною при цьому. І наостанок персонаж повинен містити унікальні, не розтиражовані елементи вираження, має вирізнятися серед стокових образів.

Знайдіть п’ять відмінностей

Судді намагаються встановити конкретні порушення авторського права за допомогою відомої гри «Знайди відмінності». Однак немає якогось єдиного алгоритму для визначення об’єкта IB охороноздатним чи неохороноздатним. Також існують доктрини, які застосовуються при визначенні порушення авторських прав.

«Доктрина суттєвої схожості» застосовується, коли оригінальний персонаж копіюється з невеликими змінами. Вона дає змогу встановити, чи істотно подібні досліджувані твори, чи відповідач привласнив суттєвий обсяг оригінального висловлювання позивача. Точну межу встановити важко, ще важче, коли запозичення мають абстрактну, а не буквальну схожість.

Наприклад, у «справі Дена Брауна» яблуком розбрату стала Джоконда, точніше — копіювання її образу на обкладинці. Однак суд вирішив, що суть порушення полягає не у запозиченості, а в особливому вираженні шляхом подібності та вільного трактування деталей, подій та образів. І сам сюжет картини ніколи не охоронявся авторським правом.

На практиці застосовуються і доктрини, які доводять, що запозичення ідей і сюжету було дуже мінімальним або що воно було необхідним. Необхідним та законним вважається запозичення у тому випадку, коли існує лише один або дуже мало способів виразити певний тип персонажу, і тому їх схожість може бути виправдана внаслідок природи характеру самого персонажу. Наприклад, всі детективи і всі змії гориничі будуть у чомусь неодмінно схожі. Таке запозичення має назву «справедливе використання». Тоді як Міньйон (Посіпака) з мультиплікаційних стрічок — персонаж оригінальний, копіювання якого буде не необхідністю, а явним порушення авторського права на ідею.

К.Сопова зазначила: в українській практиці теж є цікаві справи, про які поки що не можна говорити, але після завершення розгляду можна буде дослідити суть підходів українського судочинства у такій категорії спорів.

І.Томаров у свою чергу нагадав про одну українську справу, що стосувалася відомого мультфільму «Маша та Ведмідь», яка дійшла до Вищого господарського суду (постанова від 25.11.2014 №916/1582/14). Суд дійшов висновку, що при створенні персонажу автори наділили його психоемоційними властивостями, а також певними зовнішніми характеристиками, що дозволило виділити його серед інших подібних істот і персонажів та зробило персонаж як об’єкт авторського права впізнаваним, тобто таким, що може самостійно існувати в часі і просторі.

Згідно з висновком експерта персонаж «Маша» з мультиплікаційного серіалу є частиною аудіовізуального твору і може використовуватися самостійно. Мабуть, тому улюблений персонаж багатьох малюків та дорослих став активно з’являтись у рекламних роликах.