Закон і Бізнес


На умовах законності

Про обов’язковість процесуальної форми під час НС(Р)Д


№18 (1472) 09.05—15.05.2020
3476

Тема про проведення негласних слідчих (розшукових) дій досить складна, але при розслідуванні різних кримінальних правопорушень є надзвичайно актуальною. Під час вебінару у Вищій школі адвокатури розповідали про правову основу проведення НС(Р)Д.


Уповноважені на слідство

Насамперед адвокат Володимир Ємельянов зауважив, що правовою основою для проведення таких дій є не лише Кримінальний процесуальний кодекс, а й закони «Про прокуратуру», «Про державну таємницю», «Про оперативно-розшукову діяльність», а також Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена наказом Генерального прокуратура, голів Служби безпеки та Державної прикордонної служби, міністрів внутрішніх справ, фінансів та юстиції.

Промовець наголосив, що питання допустимості доказів досить тісно пов’язане як із правом на справедливий судовий розгляд, так і з презумпцією невинуватості. Удосконалення кримінального процесуального законодавства в галузі НС(Р)Д викликає низку запитань щодо допустимості доказів, здобутих у результаті їх проведення, оскільки цей інститут є досить специфічним.

Так, у ч.1 ст.246 КПК зазначено, що НС(Р)Д — це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим кодексом. Згідно з ч.6 ст.246 КПК проводити їх має право слідчий або за його дорученням — уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої та Державної прикордонної служб. Відзначається, що за рішенням слідчого чи прокурора до проведення таких дій можуть залучатися також й інші особи.

Утручання з дотриманням форми

Виходячи з вимог стст.248, 258, 260 КПК, ч.2 ст.8 закону «Про оперативно-розшукову діяльність», В.Ємельянов підкреслив, що аудіо-, відеоконтроль особи як різновид утручання в приватне спілкування проводиться виключно за вмотивованою ухвалою слідчого судді. У ній, зокрема, зазначаються особа, щодо котрої необхідно провести відповідну негласну дію, строк дії ухвали та інші обставини, які окреслюють межі санкціонованих дій.

Доповідач відзначив, що НС(Р)Д повинні проводитися лише в разі, якщо відомості про злочин та особу, яка його скоїла, неможливо здобути в інший спосіб. Проте помилкою було б уважати, що НС(Р)Д обов’язкова тільки після проведення низки гласних слідчих (розшукових) дій. Адвокат наголосив: чинний КПК не містить жодних застережень чи вимог щодо цього.

Натомість сторона обвинувачення зобов’язана в клопотанні, адресованому слідчому судді, а також під час судового розгляду обґрунтувати неможливість, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, отримати відомості про злочин та особу, яка його скоїла, в інший спосіб, аніж шляхом першочергового проведення НС(Р)Д. Зокрема, це може бути пов’язано з необхідністю перевірки інформації, одержаної внаслідок конфіденційного співробітництва, з розслідуванням злочину, скоєного в умовах неочевидності, з гарантуванням безпеки свідків, потерпілих або інших учасників кримінального провадження, можливістю отримання відомостей, що використовуватимуться для доказування в кримінальному провадженні виключно внаслідок здійснення НС(Р)Д.

Єдиним критерієм у конкретних умовах для прийняття рішення про першочергове проведення саме негласної дії може бути лише її переважна результативність у здобутті доказів, які мають значення для з’ясування обставин злочину та встановлення осіб, які його скоїли, більш ефективне через це виконання завдань кримінального провадження порівняно з іншими процесуальними діями.

Суттєві умови

Під методами проведення НС(Р)Д розуміється сукупність організаційних, практичних прийомів, у тому числі із застосуванням технічних засобів, які дозволяють у порядку, передбаченому в кримінальному процесуальному законодавстві, отримати інформацію про злочин або особу, яка його скоїла, без її відома. В.Ємельянов говорить, що негласність таких дій означає особливий порядок підготовки до них, їх проведення та зберігання й використання результатів у режимі прихованості до певного часу від інших осіб, які не причетні до цього.

До того ж утаємниченими такі відомості мають бути не тільки від осіб, стосовно яких проводяться негласні дії, а й від будь-яких інших, зокрема й працівників органів досудового розслідування, оперативних підрозділів, посадових осіб правоохоронних та інших органів, пересічних громадян, які не задіяні в підготовці до них та в їх проведенні, навіть якщо такі особи беруть участь в інших заходах досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні.

Саме негласність виступає тим чинником, який істотно впливає на визначення видів НС(Р)Д, отримання відповідних дозволів і встановлення порядку проведення дій, визначення основних виконавців і кола учасників, обрання способу фіксування перебігу й результатів.

Особливо слід звернути увагу на забезпечення непоінформованості особи щодо проведення відносно неї відеоконтролю. Адже це дає змогу проаналізувати невимушену, природну поведінку людини для документування відповідних відомостей, що мають значення для кримінального провадження. У противному випадку втрачається цінність доказового значення слідчої дії з огляду як на суб’єктивний фактор, так і на об’єктивний — очевидне порушення вимог КПК.

Неочевидна очевидність

Незважаючи на очевидність суттєвих умов проведення негласної слідчої дії, у даванні оцінки доказам, здобутим за її результатами, відсутня стала судова практика. Непоодинокими є випадки невизнання судами недопустимими доказів у разі беззаперечного встановлення факту інформування оперативними працівниками осіб про проведення стосовно них НС(Р)Д та застосування спеціальних технічних засобів. Мотивація відповідних рішень зумовлена тим, що це є лише фактом порушення режиму доступу до державної таємниці, але аж ніяк не суттєвих умов слідчої дії.

В.Ємельянов відзначив, що наразі єдиного підходу до визначення суттєвих умов конкретної НС(Р)Д не існує. Натомість із огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Яременко проти України» та «Худобін проти Російської Федерації» вбачається, що сторона обвинувачення зобов’язана дотримуватися матеріальних і процесуальних норм під час проведення відповідних заходів, що забезпечуватиме добросовісність дій органів державної влади.

Крім того, ЄСПЛ у п.43 рішення у справі «Klass and others v. Germany» зазначив, що втручання не матиме ознак порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо його буде здійснено «згідно із законом». Тобто будь-який конкретний захід стеження має чітко відповідати вимогам і процедурним нормам, викладеним у законі.

Попри те що дії органів слідства та суду мають бути спрямовані на захист прав людини, виникають спірні питання стосовно підстав визнання доказів недопустимими в аспекті додержання істотних умов проведення відповідної слідчої дії. Для досягнення певних змін і гарантування прав людини потрібен час, а також чітка, послідовна та прогнозована позиція як судів, так і адвокатів та прокурорів під час реалізації властивих їм функцій.