Оригінали спотикання

При ухиленні сторони від надання доказів залишити позов без розгляду можна тільки в разі неможливості вирішення справи за їх відсутності. Такий висновок зробив ВС в постанові 761/17393/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

5 лютого 2020 року                         м.Київ                               761/17393/19

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,

суддів: ГРУШИЦЬКОГО А.І. (суддя-доповідач), ЛИТВИНЕНКО І.В., СЕРДЮКА В.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. —

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1, Особи 2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 22.10.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 5.12.2019 у справі за позовом Особи 1 та Особи 2 до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2019 року Особа 1 та Особа 2 звернулись до Шевченківського райсуду м.Києва з позовом до ДБР, ДКС про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського райсуду м.Києва від 22.10.2019, яка залишена без змін постановою КАС від 5.12.2019, позовну заяву Особи 1, Особи 2 залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що позивачі без поважних причин не виконали вимогу суду про витребування письмових доказів, необхідних для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до ВС, Особа 1, Особа 2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно залишив позовну заяву без розгляду у зв’язку з ненаданням оригіналів доказів, оскільки мав можливість ознайомитися з оригіналами доказів та звірити їх з наданими копіями, під час судового розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що у квітні 2019 року Особа 1 та Особа 2 звернулись до Шевченківського райсуду м.Києва з позовом до ДБР, ДКС про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського райсуду м.Києва від 12.08.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та зобов’язано позивачів надати суду оригінали доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а саме: відповіді на звернення та скарги, а також належним чином засвідчені копії звернень та процесуальних рішень, прийнятих по суті скарг та звернень, незасвідчені копії яких додані до позовної заяви, протягом 5 днів з дня отримання ухвали та роз’яснено позивачам наслідки невиконання ухвали суду.

Ухвалою Шевченківського райсуду м.Києва від 22.10.2019 позовну заяву Особи 1, Особи 2 залишено без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.257 Цивільного процесуального кодексу <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 6 конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.48, передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8).

Частиною 1 ст.8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією й законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (ст.2 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи §1 ст.6 конвенції, кожна держава-учасниця конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, мета яких — не пустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не має бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (п.59 рішення ЄСПЛ від 16.12.92 у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France»).

Відповідно до ч.2 ст.352 ЦПК ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст.353 цього кодексу.

Відповідно до п.16 ч.1 ст.353 ЦПК окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку, зокрема, ухвала суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.

Залишаючи позовну заяву Особи 1 та Особи 2 без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.257 ЦПК, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачі не виконали ухвалу від 12.08.2019 про зобов’язання позивачів надати суду оригінали доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, і не повідомили суд про неможливість виконання зазначеної ухвали, а надані ними копії документів неналежним чином не засвідчені.

Проте такий висновок місцевого суду про залишення позову без розгляду з підстав ненадання позивачами витребуваних доказів не відповідає вимогам чч.7 та 8 ст.84 ЦПК, оскільки суд не з’ясував можливості Особи 1 та Особи 2 подати оригінали доказів, які витребували.

Також положення ч.10 ст.84 ЦПК містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів. Залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви було додано 57 додатків на понад як 100 аркушах та подано клопотання про долучення доказів на понад як 70 аркушах, що свідчить про значний фактичний обсяг матеріалів про взаємовідносини сторін спору.

Системне тлумачення п.9 ч.1 ст.257 ЦПК свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв’язку з положеннями чч.7 — 10 ст.84 ЦПК, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з’ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов’язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи.

Усупереч вимогам наведених норм процесуального права, а також стст.263, 264 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення, суд першої інстанції не вирішив спір по суті, безпідставно залишивши позовну заяву Особи 1 та Особи 2 без розгляду.

Апеляційний суд на зазначені вимоги процесуального закону уваги не звернув.

Повноваження суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції передбачені п.6 ч.1 ст.374 та п.4 ч.1 ст.379 ЦПК.

Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є необґрунтованим.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Враховуючи наведене, ВС дійшов висновку про те, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню, а справа — переданню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами 3, 4 ст.406 ЦПК визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Отже, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись стст.400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, Особи 2 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського райсуду м.Києва від 22.10.2019 та постанову КАС від 5.12.2019 скасувати, справу передати до Шевченківського райсуду м.Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.