Переплата через бездіяльність
Неправильна юридична кваліфікація позивачем чи відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов’язку застосувати належні приписи. Такий висновок зробив ВС в постанові №904/349/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 лютого 2020 року м.Київ №904/349/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — МОГИЛ С.К. (доповідач),
суддів: ВОЛКОВИЦЬКА Н.О., КУШНІР І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агра» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019 у справі за позовом ПрАТ «Агра» до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Головне управління ДФС у Дніпропетровській області; 2) управління Державної казначейської служби у Соборному районі м.Дніпра, про стягнення 1054103,77 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ «Агра» звернулося до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Дніпровської міської ради кошти, нараховані як орендна плата за користування земельною ділянкою та сплачені внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.
Розглядаючи вказану позовну заяву, суди попередніх інстанцій встановили, що 22.05.2014 між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем) укладено договір оренди землі, на умовах якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,5748 га, розташовану за адресою: пр. Праці,5, Стартова (Жовтневий район), для проектування та будівництва торговельно-виробничого та складського комплексу.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем незалежно від результатів його діяльності на банківський рахунок Дніпропетровської міської ради, який попередньо в письмовій формі уточнюється орендарем щорічно, на початку бюджетного року.
Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв’язується у судовому порядку (п.34 договору).
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається (п.37 договору).
22.05.2014 земельна ділянка передана орендодавцем і прийнята орендарем, про що складено акт приймання-передачі від 22.05.2014.
25.07.2016 позивач звернувся до міського голови м.Дніпропетровська з клопотанням від 25.07.2016, в якому просив припинити право користування ділянкою та після прийняття рішення міської ради укласти відповідну цивільно-правову угоду у сфері земельних відносин.
На підставі клопотання позивача від 25.07.2016 та доданих до нього документів було підготовлено проект рішення міської ради про припинення ПАТ «Агра», права користування ділянкою.
Рішення №164/25 про припинення права користування ділянкою було прийнято міською радою 11.10.2017.
29.12.2017 між позивачем та відповідачем підписано договір про розірвання договору оренди землі.
Пунктом 7 договору розірвання сторонами погоджено, що право оренди земельної ділянки припиняється з моменту державної реєстрації припинення цього права.
Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2017 у справі №904/7057/17 розірвано договір оренди ділянки загальною площею 3,5748 га, укладений 22.05.2014 між Дніпровською міськрадою та ПрАТ «Агра». Визнано незаконною бездіяльність Дніпровської міськради щодо припинення права ПрАТ «Агра» користування цією ділянкою.
Вказане рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 6.12.2017 та постановою Верховного Суду від 12.04.2018.
Приймаючи рішення про задоволення позову у справі №904/7057/17, суди виходили з того, що неприйняття Дніпровською міськрадою рішення за зверненням позивача протягом тривалого часу без будь-яких поважних причин є незаконною бездіяльністю Дніпровської міськради.
Звертаючись із позовом у цій справі, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати в розмірі орендної плати за ділянку за період з 15.08.2016 до 29.12.2017 в розмірі 1054103,77 грн., понесені ним внаслідок установленої судовим рішенням незаконної бездіяльності відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019, в позові відмовлено з огляду на те, що кошти, які є предметом позову, були переказані на підставі чинного договору оренди.
Водночас судами зазначено, що оскільки договір оренди землі розірвано з дня набуття законної сили рішенням суду, тобто з 6.12.2017, то кошти, які сплачені позивачем як орендна плата за період з 6.12.2017 до 29.12.2017, уважаються такими, що помилково сплачені та можуть бути повернені відповідно до порядку №1146.
Враховуючи, що позивачем не було дотримано вимог зазначеного порядку для повернення коштів, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідна частина позовних вимог також не може бути задоволена.
Що ж до заявлених в апеляційній скарзі посилань позивача на встановлений факт протиправної бездіяльності відповідача, який в силу ст.1174 Цивільного кодексу дає право на відшкодування йому шкоди, то суд апеляційної інстанції їх відхилив з посиланням на приписи ч.5 ст.269 Господарського процесуального кодексу з огляду на те, що позивачем вимоги про стягнення з відповідача завданої шкоди (збитків) не заявлялися та, відповідно, не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Не погоджуючись з висновками судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що судами при вирішенні спору безпідставно застосовано ті норми матеріального права, на які він не посилався як на підстави позову і які не стосуються спірних правовідносин, та водночас не застосовано ті норми матеріального права, що не були зазначені в позовній заяві, однак якими прямо передбачено право на відшкодування за рахунок відповідного бюджету шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу владних повноважень.
Позивач вважає, що суд не позбавлений права самостійно визначити правову природу спірних правовідносин та застосувати ту норму матеріального права, якою врегульовано спірне у справі питання, незважаючи на наявність відповідних посилань у позовній заяві.
Ухвалою ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2019 зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №917/1739/17, переданої на розгляд Великої палати ВС з метою формування єдиної правозастосовної практики щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, незважаючи на зазначені в позовній заяві правові норми.
Постановою ВП ВС від 4.12.2020 у справі №917/1739/17 касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Поновивши провадження у цій справі, переглянувши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з урахуванням у тому числі викладених у вказаній постанові висновків, колегія суддів КГС дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
У постанові від 4.12.2020 у справі №917/1739/17 ВП ВС зазначила, що «правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі…
Суди, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).
Саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позовних вимог, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів, зазначено встановлену судом незаконну бездіяльність відповідача, якою порушено право позивача на добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, наслідком якої стало понесення позивачем витрат з оплати орендної плати, які позивач і просить повернути в межах справи.
При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що вона не містить жодної норми матеріального права, якою врегульовано спірне питання, при цьому позивачем не зазначено правової природи коштів, які він просить стягнути з відповідача.
Як вбачається з оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій установили, що частина коштів, сплачених до набрання чинності рішенням у справі №904/7057/17 на підставі чинного на той час договору оренди, поверненню не підлягає з огляду на наявність достатньої правової підстави для їх переказування.
При цьому ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не сказали, якою нормою вони керувались під час дослідження вказаної частини позовних вимог, не встановили правової природи вказаних коштів, тому вирішити питання про правильне або неправильне застосування судами норм матеріального права не вбачається можливим, оскільки в силу приписів ст.300 ГПК суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів.
Що ж до висновків судів про недотримання позивачем порядку повернення з бюджету помилково сплачених коштів, то вони не відповідають змісту позовної заяви та встановленим обставинам справи, оскільки вказані кошти сплачені не помилково, а внаслідок незаконного затягування відповідачем вирішення питання про припинення орендних правовідносин з позивачем, про яке позивач чітко зазначив у своїй заяві.
При цьому, як правильно стверджує скаржник у касаційній скарзі, апеляційним судом належним чином не обґрунтовано підстав для відхилення заперечень позивача проти вис-
новку місцевого суду про те, що частина заявлених коштів за своєю правовою природою є помилково сплаченими коштами, який він зробив на підставі самостійної кваліфікації викладених в позові обставин, оскільки позивачем саме такі вимоги не заявлялись. Судами обох інстанцій не обґрунтовано, чому за умови самостійного застосування ними однієї норми права, не зазначеної в позові, вони не застосували ту норму матеріального права, якою врегульовано порушені в позові питання.
Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов’язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Таким чином, незазначення позивачем правової природи заявлених до стягнення коштів може бути підставою для залишення позовної заяви без руху в порядку ст.174 ГПК, однак у разі її прийняття суд мав застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин.
Відповідно до вимог ст.236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на те що встановлення обставин справи не входить до повноважень суду касаційної інстанції, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа — переданню на новий розгляд для врахування наведеного та правильного вирішення спору, що виник у цій справі.
Керуючись стст.240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПрАТ «Агра» задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019 у справі скасувати.
Справу передати на новий розгляд до ГСДО.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.