ЄСІТС і нині там...

Перспективи е—суду виглядають вельми сумнівними, якщо розробники не повернуться обличчям до користувача

Суд — це майданчик, який має об’єднати учасників процесу. Утім, останні, по суті, пропонують використовувати технології на рівні Nokia—3210, коли доступний айфон останньої моделі.

Розрубати слона на біфштекси

Щодо необхідності активного впровадження Єдиної судової інформаційно—телекомунікаційної системи говорили давно. Утім, хура й досі там. Нині доводиться переносити судові засідання або коригувати процесуальні закони, зважаючи на запроваджені через карантин обмеження. Тож на заході, організованому Асоціацією правників України, обговорили, коли в Україні запрацює електронний суд та чи не простіше «розрубати слона на біфштекси», упроваджуючи систему за модулями.

Голова Вищої ради правосуддя Андрій Овсієнко зазначив, що нині ми спостерігаємо, як цифрові технології проникають у всі сфери суспільного життя, у тому числі судочинство. Ми розуміємо, що технічний прогрес буде невід’ємною складовою судового процесу, сказав він на початку своєї промови.

Також нагадав, що судовий процес є специфічною сферою упорядкування суспільних відносин. Ще не так давно ми з подивом спостерігали за фіксацією судового процесу, а сьогодні звикли не лише до відеофіксації, а й до відеоконференцій.

Водночас постають питання щодо ідентифікації осіб, які дистанційно беруть участь у судових процесах, захисту інформації тощо.

Голова ВРП зауважив, що тема диджиталізації правосуддя цікава й перспективна, і не лише в умовах карантину, коли віддалена участь у здійсненні судочинства є важливою складовою забезпечення права на справедливий суд. Безумовно, і після завершення карантину це питання підлягає доопрацюванню. Тому всі зацікавлені суб’єкти зможуть долучитися до створення електронного суду.

«Наша з вами активна участь і обмін пропозиціями, думками сприятимуть налагодженню конструктивного діалогу. У масштабах держави питання цифровізації судового процесу буде важливим елементом диджиталізації суспільства і системи влади в цілому», — переконаний А.Овсієнко.

Непотрібний без людини

Доки досвідчені адвокати та судді дискутують, яким чином організовувати роботу електронного суду, молоде покоління правників цікавиться, чи планується роботизація Феміди, а також чи не пора перейти до створення «суддів—ботів». Утім, це викликає усмішку на обличчях суддів. І справа не в тому, що процес прийняття рішень є надто складним. Адже, доки держава не позбудеться монополії на розроблення програмного забезпечення та не зсунеться з теплого місця бюрократизму, Україна житиме в минулому.

Зокрема, керівник проекту ЄС «Право—Justice» Довідас Віткаускас зазначив, що електронний суд сам собою не існує. Це платформа, на якій діють інші учасники. Причому до останніх належать не лише сторони, а й інституції, які прямо пов’язані зі справою, — система правової допомоги, адвокатура, система виконання рішень і пенітенціарна система (якщо говорити про кримінальний процес).

Крім того, електронний суд передбачає спрощену систему доказування. Тому потрібно серйозно переглянути обсяг і рівень доказування, а роль документа спростити до мінімуму. На його переконання, у ХХІ ст. презумпції та факти створюються на основі даних, а не документів, тому треба прагнути до спрощення доказування.

У тому, як створити електронний суд, залучивши різні інституції, полягає ключове завдання управління такими проектами, наголосив Д.Віткаускас. У реалізації такого складного проекту, як електронний суд, особливо важлива роль виконавчої влади. Тут ідеться як про Кабінет Міністрів загалом, так і про міністерства юстиції, цифрового розвитку та фінансів.

«Від підтримки такого проекту на урядовому рівні й залежатиме його успіх, якщо ми прагнемо наслідувати найліпші європейські практики. Нам треба подумати, подискутувати, як ми могли б створити такий координаційний механізм, щоб залучити до створення електронного суду не лише Уряд, а й інших учасників», — наголосив керівник проекту ЄС «Право—Justice».

Його колега, міжнародний експерт з електронного правосуддя проекту ЄС Івар Талло поінформував, що він брав участь в аналізі стану ЄСІТС. «Більшість проблем, не тільки у функціонуванні ЄСІТС, а й інших великих систем в Україні виникає через те, що в центрі побудови нової системи має бути користувач, а не адміністратор, розробник. На жаль, цієї вимоги не виконують», — зазначив експерт. Тож розробники системи мають повернутися обличчям до потреб користувача, а не перейматися своїми зручностями.

Головне питання — отримувати зворотний зв'язок від людей, які будуть користуватися модулями ЄСІТС. На думку експерта, не треба вигадувати окремі речі для судової системи, вони мають розглядатися в цілому для країни, як, наприклад, принципи використання електронного цифрового підпису, гарантування безпеки. Багато питань уже вирішень на рівні виконавчої влади, і судова влада має з ними ознайомитись.

Грандіозний провал

Під час створення ЄСІТС припустилися низки помилок, можливо, деякі з них були фатальними, сказала суддя Великої палати Верховного Суду Олена Кібенко. Першою проблемою, на її думку, стало те, що в ЄСІТС намагалися охопити неосяжне. Адже запланована програма містить багато модулів, які мали бути запущені в багатьох судах одночасно. Тобто складність і глобальність завдання, очевидно, і призвели до краху електронного суду.

Робота в умовах карантину показує, що в ЄСІТС повинні бути два електронні кабінети: судді та учасників процесу. Адже для сторони у справі електронне правосуддя має давати можливість зареєструватися, ознайомлюватися з матеріалами, стежити за просуванням справи, сплачувати судовий збір.

Фактично ці функції не є надзвичайно складними, ба більше, вони є доволі звичайними з огляду на можливості програмного забезпечення. Адже в Україні давно працюють і банківські електронні сервіси, і електронні кабінети платника податків та інші системи.

Судді також потребують електронного кабінету, утім, при розробленні ЄСІТС цим майже не займалися. Через що за основу було взято те діловодство, яке працювало в судах. Вийшло так само добре, як надівати ліву туфлю на праву ногу. Саме тому судді й не поспішають користуватися новими сервісами.

Як уважає О.Кібенко, намагання адаптувати стару систему діловодства під нові потреби стало фатальним. Адже в першу чергу необхідно було провести аудит процесів, які відбуваються в судах, проаналізувати реальний документообіг та вже за результатами аналізу створювати щось нове. Замість цього розроблення програмного забезпечення віддали на відкуп програмістам, які уявлення не мають ані про особливості судового процесу, ані про його потреби.

Важливу роль у впровадженні системи електронного судочинства відіграє і людський фактор. Адже, виявляється, деякі судді досі не зробили комп’ютер невід’ємною частиною свого життя. О.Кібенко вважає, що програмні налаштування повинні бути майже інтуїтивними.

Суддівська система містить багато обмежень та є доволі консервативною, тож, щоб процес зрушив з місця, необхідні два фактори. Перший — це зручний та приємний інтерфейс. Настільки зручний, щоб робота судді полегшилася. Другий — при цьому спонукання з боку адвокатської спільноти.

«Якщо ми бажаємо пришвидшити перехід в електронний простір — необхідно спочатку «продати» таку систему адвокатам. Які, зрозумівши переваги її використання, будуть спонукати й суддів переходити на інший рівень документообігу», — сказала суддя. Наразі відбувається все навпаки: документообіг не спрощується. Якщо у ВС уже всі матеріали потрапляють в електронній формі, то в судах першої ланки далеко не все гладко.

Український суддя, на відміну від західного колеги, змушений тримати під рукою безліч паролів і засобів для авторизації і доступу до різних сервісів та реєстрів. Утім, для розвинених держав це давно анахронізм. Адже суддя зі свого електронного кабінету повинен мати безперешкодний доступ до всіх реєстрів. Це пришвидшує і документообіг, і роботу судді, даючи йому можливість присвятити час вивченню справ.

Пряме включення з ВРП

Долучилися до обговорення перспектив впровадження ЄСІТС і члени ВРП. Зокрема, Лариса Швецова зауважила, що сьогодні одним із пріоритетів діяльності Ради є затвердження Положення про Єдину судову інформаційно—телекомунікаційну систему. Далі доповідачка нагадала, що ВРП рік тому відмовила в затвердженні такого положення і повернула його Державній судовій адміністрації для доопрацювання.

Це положення мало стосуватися роботи 18 модулів. Першими були розроблені й подані на затвердження 8 модулів, зокрема електронний суд, діловодство, відеоконференція.

«Сьогодні перше питання, яке у нас виникло, — запровадження відеоконференцій і розгляд справ у режимі відеоконференцзв’язку. Як діючий суддя можу сказати, що для мене це питання також є актуальним», — зауважила Л.Швецова.

Нині члени ВРП входять до робочої групи з питань цифровізації правосуддя, яка створена у Верховній Раді. Щодо строків запровадження ЄСІТС Л.Швецова зазначила, що з огляду на встановлений законодавством процес це займає дуже багато часу. Після затвердження нової концепції ЄСІТС мають бути розроблені нормативні документи, технічне завдання, проведені відповідні тендери, і тільки після цього можна взятися до розробки програмного забезпечення.

«Саме ВРП взяла на себе обов’язок щодо контролю за створенням Положення про ЄСІТС, а тому запропонувала ДСАУ і ДП «Інформаційні судові системи» впровадження цього положення за модулями. До нашої думки прислухались і народні депутати. Ми також запропонували, щоб були внесені зміни до процесуальних документів, щоб ми мали можливість, наприклад, поступово вводити всі ці положення», — зазначила вона.

Сьогодні вже підготовлений модуль «Відеоконференції», який можуть найближчим часом затвердити, щоб дати сторонам можливість брати участь у судових засіданнях віддалено.

У депутатських кулуарах

Утім, із відеоконференціями не все так добре. Народний депутат, член робочої групи з питань цифровізації правосуддя, створеної Комітетом ВР з питань правової політики, Тарас Тарасенко нагадав, що законодавець уніс зміни до процесуальних кодексів і уможливив проведення дистанційних засідань. Проте ДСАУ прийняла наказ №169, яким затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

На думку нардепа, у цьому наказі законодавчу норму спотворили, оскільки було визначено, що відеоконференція може проводитися з використанням лише одного програмного забезпечення — EasyCon. Водночас існують інші програмні продукти, які суди могли б використовувати. Т.Тарасенко поінформував, що сьогодні ДСАУ розробляє зміни до цього наказу, які мають виключити назви конкретного програмного проекту, а залишити лише технічні вимоги (відповідні зміни були затверджені 23 квітня. — Прим. авт.).

Народний депутат Роман Бабій також підтвердив, що на останньому засіданні робочої групи, присвяченому забезпеченню онлайн—доступу до правосуддя, було висловлено застереження щодо визначення в наказі ДСАУ однієї програми. «Некоректно і неприпустимо встановлювати монополію одного інструменту без вивчення можливостей інших, таких як Zoom, Skype, Microsoft Teams», — сказав Роман Бабій.

Утім, тепер це стає питанням часу. І головне, аби після 12 травня, коли карантинні обмеження обіцяють послабити, органи, що відповідають за розробку ЄСІТС, не розслабилися, вирішивши, що тепер немає сенсу поспішати.

Проте є й інша небезпека: суди можуть настільки призвичаїтися до дистанційного правосуддя, яке принаймні виключає загрозу тиску з боку «груп підтримки» під час засідань, що повністю перейдуть в онлайн. І тоді побачити суддю наживо стане такою ж рідкістю, як сьогодні — процес в режимі відеоконференції.

 

ПРЯМА МОВА

Сергій ЧОРНУЦЬКИЙ,
заступник голови Державної судової адміністрації:

— Моя позиція і позиція ДСАУ полягають у тому, що ми жодним чином не можемо впливати на суддю при виборі технічних засобів для здійснення судочинства. ДСАУ наказом затвердила лише порядок використання того програмного забезпечення, яке рекомендувала суддям, оскільки врегульовувати порядок використання іншого приватного програмного забезпечення не є коректним і правильним з боку ДСАУ. Як державний орган, ДСАУ не може гарантувати ті умови, які зараз пропонуються приватним програмним забезпеченням, оскільки через певний час вони можуть змінюватись. Одним з альтернативних засобів ДСАУ рекомендувала програмне забезпечення EasyCon. Якщо склалося враження, що затверджений ДСАУ порядок визначає монопольне становище одного програмного забезпечення, то ДСАУ підготує зміни, які визначатимуть можливість застосування іншого програмного забезпечення.

Олена КІБЕНКО,
суддя Великої палати Верховного Суду:

— У вітчизняній судовій системі процеси та процедури залишаються доволі складними. Наприклад, що відбувається з підписанням рішення? Спочатку його необхідно підписати кожному судді в паперовій формі й тільки після цього воно підписується в електронній. Саме через постійне ускладнення системи та неприємний механізм взаємодії з різними застосунками в мережу доволі часто потрапляють судові рішення з помилками або ж недопрацьовані. Адже рішення — це звичайний файл, який можна легко сплутати.

Проте цього неможливо досягти в умовах тотальної державної монополії. Спілкуючись із західними партнерами, ми неодноразово бачили, що судді мають можливість обирати сервіси різних розробників програмного забезпечення. Конкуренція стимулює постійне поліпшення сервісу та оновлення програмного забезпечення.

Що стосується державної таємниці, яку можуть раптово розсекретити приватні компанії, то це не більше ніж спекуляції. Адже ми всі давно використовуємо банківські застосунки та сервіси, які надійно захищають гроші. Такі ж самі технології можна використати і для електронного кабінету судді.

На мою думку, суддя повинен мати можливість попрацювати над справою, підписувати рішення у віддаленому режимі. Адже це б суттєво пришвидшило документообіг і, як наслідок, бізнес-процеси.