Відчайдушні прокуратори

Ліберальні покарання для адвокатів порівняно з історичною практикою

Адвокатам дуже пощастило реалізувати себе в професії саме в наш час. А ще кілька століть тому українцям, які прокладали шлях у цій професії, було нелегко. Адже дисциплінарних проступків меншало разом з адвокатами…

Домовитися по-доброму

Вища школа адвокатури провела онлайн-трансляцію на тему «Відносини адвоката з клієнтами в аспекті дисциплінарної практики. Особливості договірних відносин з клієнтом під час надання правової допомоги та гонорарні питання». Спікером заходу виступила член Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, адвокат Ася Тарасова.

Вона вкотре зупинилася на Правилах адвокатської етики, нагадавши, що їх остання (третя) редакція була прийнята на з’їзді адвокатів у 2019 році.

А.Тарасова звернула увагу на те, що не так давно була сформована правова позиція у справі, в якій Верховний Суд визначив, чи є електронне листування належним доказом (справа №922/988/19). «Ми з колегами з ВКДКА плануємо розглянути цю позицію та прийняти відповідні рішення», — повідомила спікер. У зв’язку із цим А.Тарасова радить колегам при підписанні договору про надання правової допомоги не лише зазначати паспортні дані та місце проживання клієнта, а й зазначати електронну пошту, якою ви, швидше за все, будете регулярно користуватись у спілкуванні з клієнтом.

«В Україні зараз 53 тис. адвокатів, дію близько 3 тис. свідоцтв зупинено. Але наших клієнтів не стало більше, вони не стали, на жаль, більш заможними, що призводить до дуже великої конкуренції», — додала А.Тарасова. За її словами, коли адвокат складає договір про надання послуг, він має розуміти, що є обставини, які залежать від нього, а є ті, на які він вплинути не може. І саме це має убезпечити адвоката від дисциплінарних скарг.

Сьогодні комісія може, але не зобов’язана перевіряти обставини, викладені у скарзі, а тому «захист потопаючого — справа рук самого потопаючого». Причому в адвоката завжди є презумпція невинуватості.

А.Тарасова зауважила, що ВКДКА час від часу приймає рішення про зупинення або позбавлення права займатись адвокатською діяльністю. І хоча позбавлення роботи на півроку чи рік може видаватися не таким суворим покаранням, репутацію, як і втрачених за цей час клієнтів, уже не повернеш.

Засідання або смерть

У ВША пройшов також вебінар «Правила адвокатської етики в історичній ретроспективі» за участю проректора з організаційно-методичної роботи ВША, доктора історичних наук Ірини Василик.

Спікер розповіла про започаткування традицій адвокатури та навіть про дисциплінарну практику на теренах сучасної України в історичному контексті. Так, перші традиції адвокатської етики сягають XVI ст. і походять із Німеччини. А в середині XVI ст. встановлено присягу адвоката перед Богом і судом сумлінно виконувати свої обов’язки і дотримуватися правил адвокатської етики.

Так, за перехід до протилежної сторони під час процесу адвоката карали відрізанням язика. За програш справи з причин недбальства саджали до в’язниці. А за неявку до суду без поважних причин і попереднього повідомлення сторін загрожувало покарання різками або вигнання з міста.

Оскільки Галичина перебувала тоді у складі Польщі, розвиток української адвокатури можна пов’язати з польською. 4 листопада 1383 року було підписано перший договір про надання захисту в суді між українським адвокатом та клієнтом. У той час адвокатів ще називали прокураторами або «умоцованими» (від слова «моць» — свідоцтво адвоката).

Тогочасне законодавство встановлювало для адвокатури права та обов’язки. Вислицький статут, або «Велика хартія польської адвокатури», регулював судову та адміністративну систему, а також право жінок брати участь у процесі. Нешавський статут (1454 р.) зобов’язував суд надавати адвоката малозабезпеченим особам. А конституція у 1543 році вводила обов’язкову присягу адвоката та регулювала діяльність комерційної адвокатури.

Прототипи сучасних КДКА були створені ще у 1548 році. Дисциплінарні органи розглядали поведінку адвоката та визначали необхідність покарання. За змову адвоката з опонентами передбачалася смертна кара. У той час як клієнт за незаконні дії карався лише стягненням штрафу на користь адвоката.

Конституція 1726 року надала статус «агентів» та право представляти інтереси клієнтів у суді помічникам адвокатів та стажистам.

Відповідно ж до Литовських статутів основною вимогою до адвоката була його обов’язкова присутність на судовому засіданні. Єдиною причиною, через яку адвокат міг не з’явитися до суду, була тяжка хвороба. Але після одужання йому необхідно було довести факт недуги за допомогою двох свідків.

За цими ж статутами передбачалося покарання у вигляді смертної кари за передання іншій стороні документів свого клієнта та його зраду (до прикладу, використання печатки клієнта на користь особи, котра хотіла заподіяти шкоду підзахисному). За підробку доручень застосовувалася найвища міра покарання — спалення на вогні.

За гетьманської доби за відмову виконувати на вимогу суду обов’язки захисника вдови чи сироти адвокатові заборонялося провадити таку діяльність. А от за умисне затягування процесу карали смертною карою через повішання або відрубування голови.

Під час ознайомлення зі способами покарання за дисциплінарні проступки минулих століть приходить усвідомлення, що представники Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури — це найліпші друзі сучасного адвоката. Хоча, напевне, деякі клієнти можуть дотримуватися протилежної думки.