Закон і Бізнес


Примарне милосердя

Відсутність перспектив умовно-дострокового звільнення не узгоджується з позицією ЄСПЛ


Навіть після багатьох років, проведених за ґратами, довічно ув’язненого не полишає надія колись вийти на волю.

№14 (1468) 11.04—17.04.2020
Юлія ДУБІНА, помічник адвоката в АО «Адвокатська фірма «Олег Рачук»
2824
2824

Конституційний Суд розглядає низку скарг щодо неможливості умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув’язнення. На думку заявників, це є катуванням у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як питання розглядається в Європейському суді з прав людини?


4 скарги на розгляді в КС

Першу скаргу на невідповідність приписів ч.1 ст.82 Кримінального кодексу ч.2 ст.28 Конституції КС почав розглядати ще у грудні 2018 року. Згодом перший сенат КС об’єднав її ще з двома скаргами. А у лютому цього року почав розгляд ще одного звернення із цього ж приводу.

Нині Суд ще не виніс остаточного рішення у справі, тож проаналізуємо правомірність підстав та правового обґрунтування скарг.

Відповідно до ч.2 ст.28 Конституції ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Стаття 3 конвенції декларує, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Стаття 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ООН проголошує, що нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Чинний Кримінальний кодекс, зокрема стст.81 та 82, не передбачає ні можливості умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, ні можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Тобто положення КК не містять законодавчих механізмів щодо звільнення осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі за рішенням суду.

Позиція ЄСПЛ

Відповідні документи Ради Європи та інші міжнародно-правові документи щодо застосування та перегляду покарання у вигляді довічного позбавлення волі згадуються в рішеннях ЄСПЛ у справах «Kafkaris v. Cyprus» (пп.68—76), «Vinter and others v. the United Kingdom» (пп.60—67) та «Murray v. the Netherlands» (пп.70—76).

Зокрема, у справі «Vinter and others v. the United Kingdom» ЄСПЛ установив таке: «Стаття 3 конвенції повинна інтерпретуватись як така, що вимагає зменшення покарання, тобто перегляду справи, який дозволяє національній владі з’ясувати, чи змінився засуджений до довічного ув’язнення і чи був прогрес у виправленні таким, що продовження його ув’язнення не може більше виправдовуватися пенологічними підставами». Тобто з наведеної справи випливає те, що довічно засуджений має право із самого початку відбування покарання знати, коли може бути розглянуто питання його дострокового звільнення.

Крім того, у рішенні від 4.09.2014 у справі «Трабелсі проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що механізм, який передбачає перспективи звільнення, повинен також супроводжуватися процедурними гарантіями. Передусім правила звільнення повинні ґрунтуватися на зрозумілих та чітких нормах закону. Наприклад, це означає, що мають існувати чіткі об’єктивні критерії такого звільнення.

У рішенні від 17.01.2017 у справі «Hutchinson v. the United Kingdom» сформований такий підхід: для того щоб такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, був визнаний сумісним з положеннями ст.3 конвенції, таке покарання має бути зменшуваним (reducible) і де-юре, і де-факто. Тобто має існувати як перспектива звільнення для в’язня, так і можливість перегляду такого покарання.

У рішенні від 20.05.2014 у справі «Laszlo Magyar v. Hungary» ЄСПЛ укотре підтвердив позицію, що ст.3 конвенції вимагає наявності реальної можливості дострокового звільнення від покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Судом також було висловлено нову позицію, що «довічники» повинні знати, що їм потрібно робити, аби стосовно них було розглянуто питання про дострокове звільнення.

У рішенні зазначається: «Було б дивним вимагати виправлення від засудженого, не даючи йому інформації щодо того, чи буде у майбутньому встановлений механізм, який дозволить розглянути питання про можливе дострокове звільнення. Довічно засуджений має право знати на самому початку свого строку, що він має робити для того, щоб стосовно нього було розглянуто питання про дострокове звільнення, за яких умов такий перегляд має бути здійснений, включаючи те, коли він буде чи може бути звільнений… Справа розкриває системну проблему, яка може призвести до подібних позовів. Характер порушення регулює ст.3 конвенції, що означає, що для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна буде змінити механізм перегляду покарання у вигляді довічного ув’язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку кожного конкретного випадку того, чи є тримання під вартою виправданим з обґрунтованих пенологічних підстав, і передбачати, що «довічники»  повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення, і за яких умов».

Отже, узагальнюючи практику ЄСПЛ, у контексті тлумачення ст.3 конвенції можна виділити такі ключові моменти.

По-перше, засуджені до довічного позбавлення волі на самому початку свого строку мають знати, що їм необхідно зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про дострокове звільнення.

По-друге, тримання засудженого в неволі у разі зникнення пенологічних підстав для продовження відбування покарання є неприпустимим. Крім того, наявність чи відсутність цих пенологічних підстав має регулярно переглядатися після певного мінімального проміжку часу.

По-третє, механізм звільнення не може мати винятковий характер або базуватись на мотивах милосердя (хвороба, похилий вік, фізична неспроможність, вади). Те, що звільнення «довічників» з мотивів милосердя не вважається реалістичною перспективою звільнення та не є достатнім, констатовано у рішеннях ЄСПЛ у справах «Murray v. the Netherlands» та «Hutchinson v. the United Kingdom».

По-четверте, у випадку відмови довічно засудженому у звільненні мають надаватися чіткі мотиви та обґрунтування, які свідчать про недостатній ступінь виправлення засудженого. Тобто національним законодавством має бути встановлений чіткий механізм звільнення, який включатиме чіткі об’єктивні критерії та достатні процесуальні гарантії.

Президентське помилування

Повертаючись до національного законодавства, а саме — до інституту помилування, зазначимо, що п.27 ч.1 ст.106 Конституції передбачає, що Президент здійснює помилування. Порядок помилування регулюється Положенням про порядок здійснення помилування від 21.04.2015 № 223/2015.

Згідно з п.2 положення помилування засуджених здійснюється у вигляді:

• заміни довічного позбавлення волі на строк не менш як 25 років;

• повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарання.

В абз.2 п.4 положення сказано, що у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про її помилування може бути подане після відбуття нею не менш як 20 років призначеного покарання. Як випливає з п.5 положення, особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за скоєння умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин.

Отже, інститут помилування в Україні не відповідає критеріям, визначеним у рішеннях ЄСПЛ, та суперечить сформованій ним практиці в контексті застосування ст.3 конвенції стосовно засуджених до довічного позбавлення волі. Тобто законодавство України не встановлює чіткого переліку тих «виняткових» випадків та механізму їх застосування задля помилування довічно засуджених осіб.

Крім того, можливість подати клопотання про помилування після відбуття особою не менш як 20 років призначеного покарання є неприпустимою з огляду на практику ЄСПЛ. Адже, як зазначалось, наявність чи відсутність пенологічних підстав для продовження відбування покарання має регулярно переглядатись після певного мінімального проміжку часу.

На жаль, президентське помилування не можна вважати перспективою звільнення від довічного ув’язнення. Відсутність чітких критеріїв помилування, юридичних гарантій для оскарження рішення про відмову в помилуванні, а також мотивації відмови в здійсненні помилування вказує на невідповідність чинного законодавства гарантіям, задекларованим у ст.3 конвенції.

Держава, яка перебуває на стадії євроінтеграції, має суворо дотримуватися прав і свобод людини, проголошених конвенцією. Особи, засуджені до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, із самого початку мають знати, які позитивні кроки їм необхідно зробити, аби перспектива та можливість умовно-дострокового звільнення або пом’якшення покарання стали для них реалістичними та досяжними.

Підсумовуючи викладене, можемо дійти висновку, що відсутність у стст.81 та 82 КК реальної перспективи умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі та можливості заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням не відповідає ст.3 конвенції та ч.2 ст.28 Конституції.

Інститут помилування в Україні не здатен забезпечити таку перспективу та реалістичну можливість, а чинне кримінальне законодавство не містить відповідних положень щодо перспектив та реалістичних можливостей умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі або заміни  довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Інна ПОПОВКІНА, 
юрист АО «Креденс»:

— Згідно з практикою ЄСПЛ для того, щоб довічне ув’язнення відповідало вимогам ст.3 конвенції, у засудженого має бути як «реалістична» перспектива звільнення, так і можливість перегляду такого покарання. Законодавство має передбачати критерії для дострокового звільнення, коли дотримання цих критеріїв може бути переглянуте в судовому порядку.

Зважаючи на свободу розсуду держав у виборі форми перегляду покарання у вигляді довічного ув’язнення та проаналізувавши рішення у справі «Петухов проти України», можна дійти висновку, що загалом інститут помилування є достатнім для дотримання ст.3 конвенції. Однак за наявності достатньої чіткості та визначеності критеріїв і умов перегляду покарання у вигляді довічного позбавлення волі, обов’язку обґрунтування рішення про помилування, а також можливості оскарження рішення в судовому порядку.

Нині ж ЄСПЛ вважає, що президентські повноваження в Україні щодо помилування є сучасним еквівалентом королівської прерогативи помилування, яка ґрунтується на принципі гуманності, в той час як перегляд має бути основаним на пенологічних підставах і з належними процесуальними гарантіями.