Закон і Бізнес


До справ не мати справи

КС настільки захопився захистом незалежності, що заборонив давати жодні оцінки судовим рішенням


№11-12 (1465-1466) 21.03—03.04.2020
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
4802

Як повідомляв «ЗіБ», Конституційний Суд скасував деякі положення судової реформи-2019 та відновив дію цих норм у попередній редакції. Що саме підштовхнуло суддів до такого рішення та яке значення можуть мати деякі твердження з його мотивувальної частини?


Проконсультуйтеся з ВРП!

Спочатку про просте й очевидне — чисельність та доходи суддів ВС. Як і прогнозував «ЗіБ», попереднє рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 щодо неконституційності ліквідації Верховного Суду України було лише проміжною сходинкою, аби взяти більшу складну висоту. Адже, не давши оцінки діям попередньої влади під час реформи-2016, не можна було зазіхати на аналогічні дії влади нинішньої.

Тепер же КС, спираючись на те рішення, нагадав, що найвища інстанція судової влади має забезпечувати єдність і сталість судової практики, а тому її конституційний статус полягає в безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону. Далі згадується Вища рада правосуддя, яка поставлена Конституцією на сторожі незалежності суддів.

Крім того, Суд відзначив, що законом вона уповноважена давати обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо профільних законопроектів. Тому, на думку КС, зменшити кількісний склад ВС можна, якщо відповідний законопроект унесе Президент після консультацій з ВРП. Оскільки конституційної процедури не додержано, це є порушенням принципу поділу державної влади та становить посягання на незалежність судової влади.

Відверто кажучи, обґрунтування — «на тоненького». Адже, на відміну від попередньої влади, яка провела реформу, навіть не питаючи Вищої ради юстиції, яка з 30.09.2016 уже виконувала повноваження ВРП, а отже, і конституційні функції цього органу, остання давала консультативний висновок на проект №1008. Так, нардепи його не врахували в повному обсязі, але ж факт консультацій мав місце.

Чи КС мав на увазі, що глава держави за аналогією з процедурою, що відбувалася перед розпусками парламенту, мав особисто зустрітися із членами Ради і тільки це вважалося б «консультаціями»? Тоді на цьому слід було наголосити в рішенні, аби нинішній та всі наступні президенти чітко розуміли, як діяти.

Урешті-решт, якщо відбулося посягання на незалежність і порушена ч.1 ст.6 Конституції, то чому, сказавши «а» (недодержання конституційної процедури), не записати в рішенні «б» — визнати закон неконституційним у цілому на підставі ст.152 Конституції? Адже документ містив норму, щодо якої передбачена особлива процедура ухвалення. Чи КС мав на увазі якусь іншу «конституційну процедуру», яку можна порушувати частково?

Своя зарплата ближча до тіла

Також доволі обтічним є мотивування неможливості звільнення суддів ВС через скорочення штату. Адже, як справедливо зазначає КС, вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади міститься в чч.6, 7 Конституції, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Так, скорочення штату складно назвати «реорганізацією», так само як і проведену раніше «заміну вивісок» без жодного обґрунтування її необхідності, але суто з метою звільнення старих кадрів. Утім, за логікою КС, Конституція захищає лише незалежність суддів ВС. Адже в тому ж рішенні №2-р/2020 він не побачив обґрунтування неконституційності положень закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо можливості звільнення суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання.

Аналогічний підхід застосований і до окладів суддів ВС. Дійсно, зниження рівня суддівської винагороди, як уже неодноразово наголошувалося попередніми складами КС, є посяганням на їхню незалежність. Але чому нинішній склад КС мовчав про це 3 роки, аж доки парламент сам не виправив дискримінації в оплаті праці суддів залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання?

Це мовчання дуже дорого коштувало тим самим суддям. Якби КС визнав очевидну неконституційність норм реформи-2016, вони могли би принаймні теоретично претендувати в порядку ст.152 Основного Закону на повне відшкодування коштів, утрачених унаслідок дії неконституційної норми. Принаймні про це вже заговорили на рівні того ж ВС.

Але доводиться констатувати, що незалежність пересічного судді, схоже, не так турбує єдиний орган конституційної юрисдикції, як зарплата «верховників». Можливо, тому, що в законі їхні зарплати прямо пов’язані між собою.

Нікому добирати…

Дещо двоякою є відповідь КС щодо Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Адже неконституційною визнана відсутність перехідного періоду після зміни кількісного складу та суб’єктів призначення членів ВККС. Натомість Пленум ВС наголошував у поданні на невідповідності якісного складу комісії європейським гарантіям незалежності судової влади. Тобто що більшість у складі комісії мають становити саме судді, обрані колегами.

КС підійшов до питання з іншого боку: «Жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів». Із цим ніхто й не сперечається, хоча в Конституції не сказано, що це має бути установа саме з назвою «ВККС». Можливо, завтра цю функцію передадуть Національній школі суддів чи вигадають іншу, як-от Комісію з добору суддів.

Якщо вже неконституційною є відсутність перехідного періоду, то чому не скасувати ч.2 розд.ІІ «Перехідних положень» закону від 16.10.2019 №193-IX, якою припинено діяльність поточного складу комісії, та похідні від неї? Напевно, тому що в поданні про ці норми не згадувалось, а КС поспішав ухвалити рішення й не мав часу на тривалі дослідження європейських рекомендацій та обґрунтування необхідності їх виконання.

Проте як це стосується конституційності ч.1 ст.94 закону «Про судоустрій і статус суддів»? Які саме положення в ній не відповідають Конституції: число 12, повноваження ВРП призначати членів комісії чи проведення конкурсу? І якщо вже на те пішло, то чому відновлено саме попередню редакцію цієї норми? Адже в рішенні КС не дана оцінка, чи конституційною була її поява в законодавстві. Бо у 2014 році парламент, виходить, так само усупереч Конституції зупинив роботу не лише ВККС, а й ВРЮ. То, може, слід повернутися до редакції закону 2010 року?

Причому паралельно згадана і прокуратура, де не те що немає перехідного періоду, а й самого органу, що має опікуватися добором, підготовкою та дисципліною. Виявивши таку невідповідність Конституції, КС мав право вказати на це в рішенні. Сподіватимемося, що цей недолік виправлять нардепи, унісши відповідне подання.

Сам собі не контролер

Більш логічним є висновок щодо Комісії з питань доброчесності та етики. КС заперечив сам факт передачі конституційних функцій ВРП якомусь новоутворенню. А також наголосив, що «орган, установу, утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу».

Шкода лише, що останнє твердження не підкріплено посиланням на Конституцію. Натомість у ст.89 Основного Закону прямо вказано, що парламент може створювати для виконання контрольних функцій комітети ВР. І в ній не застережений виняток для регламентного органу в частині надання висновків щодо самих нардепів.

А як бути з департаментами внутрішніх розслідувань чи аналогічними структурами при конституційних органах? Наприклад, з постійною комісією з регламенту та етики при самому КС. Вона також утворена неправомірно? Чи для єдиного органу конституційної юрисдикції його ж рішення не є обов’язковими?

Так, тільки ВРП повинна наглядати за суддями ВС і притягувати їх до відповідальності. Але хто може контролювати доброчесність самої Ради та ВККС? Відповіді на це в рішенні КС немає.

«Бомба» під «дисциплінарки»

Утім, справжню бомбу КС заклав під процедуру дисциплінарного провадження. Так, він захистив суддів від турборежиму накладення санкцій, пославшись на необхідність «дотримання розумних строків та застосуванням процедур, які повною мірою гарантують захист».

Дійсно, скорочення до трьох днів для повідомлення про засідання замало. Але ж і багатомісячна тривалість дисциплінарного провадження — від моменту його відкриття до завершення процедури оскарження у ВРП — також не виглядає розумною. Поважні й не зовсім причини неявки, постійні клопотання про перенесення слухань щодо скарг… Тож яким має бути справедливий баланс між захистом і умовним обвинуваченням?

По суті, КС узяв до уваги думку експертів Венеціанської комісії, жодним чином не розвинувши її, аби дати орієнтир на те, а скільки буде «розумним». Натомість зовсім несподівано висловився на користь «підзахисних»: «Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду».

Судді мають поставити пам’ятник авторові такого речення, оскільки воно здатне покласти край утручанню ВРП в судовий процес. Наприклад, жодному члену кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не спаде на думку давати оцінку діям колеги у справі з погляду того, чи подав він необхідні клопотання, чи викликав усіх свідків для захисту клієнта. Так само навряд чи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів хтось би наважився витребувати й аналізувати справу, які супроводжував прокурор як процесуальний керівник. То чому це дозволяють собі члени ВРП? Хіба всі вони пройшли кваліфікаційне оцінювання (причому на рівні конкурсу до ВС), перш ніж обійняти посаду?

Ця тенденція виникла не так давно — після того, як попередня влада проголосила курс на «відновлення довіри до судової системи». Члени тоді ще ВРЮ не змогли протистояти «запитам» активістів на помсту людям у мантіях. Але час минає, і, напевне, повертаючись до захисту незалежності суддів, турботою про яких просочене рішення КС, Раді потрібно змінювати і бачення своєї ролі в судовій системі.

Тоді, можливо, і єдиний орган конституційної юрисдикції реагуватиме на посягання інших гілок влади на незалежність нашої Феміди не лише з підказки європейських партнерів.