З надією на волю
Прецеденти ЄСПЛ змусять КС визнати нелюдяним довічне ув’язнення без перспектив звільнення
Суддею-доповідачем у цій справі визначено Віктора Городовенка.
Антон ЖУРАВЕЛЬ, партнер АО «Могильницький та партнери» Як повідомляв «ЗіБ», Конституційний Суд розглядає скаргу, в контексті якої повинен відповісти на запитання: чи можна вважати нелюдяним поводженням довічне ув’язнення без потенційної можливості звільнення. Убачається, що скаргу буде задоволено, оскільки практика Європейського суду з прав людини фактично не залишає шансів прийняти інше рішення.
Конституція та конвенція
Скаржник уважає, що відсутність у чч.1, 3 ст.81, чч.1 4 ст.82 Кримінального кодексу механізму дострокового звільнення від довічного позбавлення волі або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, а також не встановлена в них можливість знати критерії та час перегляду довічного строку покарання порушують приписи ч.2 ст.28 Конституції. Адже вони гарантують право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Зміст цього права кореспондується зі ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і «майже дослівно повторює її формулювання».
Свою позицію із цього приводу висловив ЄСПЛ (рішення від 12.03.2019 у справі «Пєтухов проти України»). Безумовно, тлумачення КС положень Конституції не має обов’язково відбуватись аналогічно до тлумачення ЄСПЛ положень ст.3 конвенції. Поняття «нелюдське поводження» не розкривається в законодавчих актах України, проте найширшу практику із цього питання має саме ЄСПЛ.
На відміну від КС, Євросуд має тривалу традицію розвитку доктрини прав людини. Тому право не бути підданим катуванню чи нелюдському поводженню набуло особливого значення в його рішеннях, а категорія справ за скаргами на порушення ст.3 конвенції є приорітетною для ЄСПЛ.
Разом з тим обов’язок України як держави-члена Ради Європи дотримуватися конвенції передбачає, що Україна не може посилатися на положення національного законодавства для відступу від міжнародних зобов’язань.
Законність пенологічних підстав
У справі «Пєтухов проти України» ЄСПЛ посилався на власну практику та сформовані принципи щодо покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зокрема, конвенція не забороняє застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними в скоєнні особливо тяжких злочинів, наприклад умисному вбивстві. Одначе для того, щоб таке покарання відповідало вимогам ст.3 конвенції, воно має бути де-юре та де-факто «скоротним» (зменшуваним), що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду.
Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належать покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватись упродовж відбування покарання. Тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання.
Повага до гідності вимагає від адміністрації установ виконання покарань прагнення реабілітувати засуджених до довічного позбавлення волі. Із цього випливає, що такий необхідний перегляд повинен ураховувати прогрес засудженого в реабілітації з урахуванням оцінки, чи був він настільки значним, що подальше тримання під вартою більше не може виправдовуватися законними пенологічними підставами.
Закріплені в національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими й визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними.
Отже, засуджені, яким було обрано покарання у вигляді довічного позбавлення волі, мають право від самого початку знати, що вони повинні зробити для того, щоб питання про їх дострокове звільнення було розглянуто. Сюди віднесено й те, коли відбуватиметься перегляд покарання або коли про такий перегляд можна буде клопотати (див. п.122 рішення у справі «Vinter and others v. the United Kingdom»).
У зв’язку із цим ЄСПЛ зазначив, що відповідні міжнародні документи чітко передбачають, що перегляд має відбуватися не пізніше ніж через 25 років після обрання покарання, з періодичними переглядами після цього (див. там само, пп.68, 118, 119 і 120).
Два шляхи на волю
Аналізуючи питання застосування довічного позбавлення волі в Україні, Євросуд констатував, що засуджені до такого покарання можуть розраховувати на звільнення тільки у двох випадках: якщо вони страждають на серйозне захворювання, несумісне з подальшим триманням під вартою, або якщо помилувані Президентом.
У першому випадку подальше одужання, якщо таке можливе, означатиме кінець волі для цієї особи та її повернення до установи виконання покарань. Проте зміна покарання у зв’язку зі смертельним захворюванням, що означає лише те, що засудженому дозволяється померти вдома або в хоспісі, а не у стінах установи виконання покарань, не може вважатися «перспективою звільнення» в розумінні, яке надає цьому поняттю ЄСПЛ.
Отже, законодавство та практика президентського помилування, що є єдиною можливістю пом’якшити покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Україні, потребує більш ретельного аналізу (див. mutatis mutandis, п.56 рішення від 20.05.2014 у справі «László Magyar v. Hungary»). Так, положення про порядок здійснення помилування передбачає, що «особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві й більше судимостей за скоєння умисних злочинів… можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин». До цієї категорії явно належать усі засуджені до довічного позбавлення волі.
Невідомо, що розуміється під «винятковими випадками» й «надзвичайними обставинами». Іншими словами, засуджені, яким було обрано покарання у вигляді довічного позбавлення волі, від самого початку не знають, що вони повинні зробити, аби питання про їх дострокове звільнення було розглянуто, та за яких умов.
У підсумку ЄСПЛ зазначив: з відкритих джерел відомо, що нині в Україні задоволено тільки одне клопотання про помилування засудженої до довічного позбавлення волі. Зі статистичної точки зору це означає, що на практиці засуджені до довічного позбавлення волі не мають перспектив на задоволення їхніх клопотань про помилування.