Закон і Бізнес


Судова реформа: ще один Зе-провал


.

18.03.2020 09:58
Антоніна Славицька, народний депутат України
14517

Список передвиборних обіцянок президента Зеленського є довгим – втім, як і у кожного, хто прагне влади. Щоправда, за судову реформу в президентському офісі взялися майже відразу – тут, можна сказати, із виконанням обіцяного не забарилися.


Перекроювати судоустрій почали ще в другій половині 2019-го, але результат такого перекроювання вийшов незадовільним. На це вказали і Венеціанська комісія, і Конституційний Суд, котрий цього разу відійшов від власних правил та пішов всупереч волі «гаранта».

«Якщо я коли-небудь в житті порушу закон, я піду сам», – обіцяв Володимир Зеленський, ще будучи кандидатом у президенти. Але якщо ініційований тобою закон суперечить Конституції, хіба це не порушення Основного Закону і не підстава піти? Цікаво, як сам Зеленський трактує дану ситуацію. Мабуть, ніяк. Бо все, що говориться до прийняття президентської присяги і отримання булави, автоматично обнулюється.

Але повернемося до чергової судової реформи. У листопаді 2019 року в турборежимі  зеленого принтера парламентом було ухвалено закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Власне, задум був непоганий, а от виконання, як завжди, підвело. Планувалося, що судова система буде очищена від усіх попередніх недоліків. Але в підсумку вийшло так, що закон містив як низку взагалі неприйнятних положень (зокрема, скорочення строків дисциплінарного провадження щодо суддів), так і низку вкрай сумнівних та контроверсійних моментів (скорочення суддів Верховного Суду, звільнення всіх членів ВККС до формування нового складу комісії, надмірне зациклювання на присутності іноземців та активістів у різних конкурсних та етичних комісіях).

Звичайно, що останнім (тобто активістам) такий стан речей припав до смаку. Вони раділи та дякували. В першу чергу – президенту Володимиру Зеленському, віце-спікеру Руслану Стефанчуку, теперішньому Генпрокурору, а тоді голові профільного комітету Ірині Венедиктовій (яку згодом ті самі активісти в якості в.о. голови ДБР будуть поливати брудом) та вже колишньому очільнику прокуратури Руслану Рябошапці.

«Рада дала старт судовій реформі. Чи прийнятий закон гарантує результат? Ні, звичайно. Але він точно створює дієву можливість зробити українські суди значно кращими», – прогнозували активісти.

У дні коли розглядався згадуваний закон, опозиція не голосувала за судову реформу В.Зеленського. Навіть попри чітке розуміння, що діючий склад Верховного Суду формувався під пильним наглядом Петра Порошенка. Чому не голосувала? Та тому, що не можна щоразу підганяти судову владу під кожен новий склад Банкової. Так само, як не можна кожному новому Президенту України переписувати під себе Конституцію. Я розумію, що на кону – «годування» активістів свіжими грантами, проте погодьтесь щоразу давати їм поле під нове засвоювання іноземних коштів – неприйнятно.

Свого часу (про що мені вже доводилося писати) Венеціанська комісія, дорадчий орган Ради Європи, також розкритикувала цей закон. Повторивши при цьому всі зауваження експертів і щодо неприйнятних строків здійснення дисциплінарних проваджень, і щодо скорочення кількості суддів Верховного Суду, і щодо сумнівності Комісії з питань доброчесності і етики тощо.

Не забарився зі своїми висновками і Конституційний Суд. 11 березня  він ухвалив рішення №4-р/2020, яким визнав вищезгадані положення законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», а також про «Про Вищу раду правосуддя» – неконституційними.

В цьому контексті зазначу: погано, що в Україні не настає відповідальність за подібну неякісну законотворчість. Уявімо собі кухара, який приготував завідомо неїстівну страву, через котру люди, які її спожили, отруїлися. Чи поплатився би він за своє куховарство? Так. Як мінімум – втратою роботи. Або уявімо маркетолога, який провалив компанію з просування якогось товару чи не передбачив би для торгової мережі закупку необхідної продукції, через які його працедавець зазнав збитків. Що було б з таким маркетологом? Так само – як мінімум, звільнення. Як максимум – назавжди зіпсоване резюме і неможливість знайти іншу роботу.  

Але в Україні ніхто не «дякує» у такий спосіб автору ганебних і недолугих законів, які тільки руйнують репутацію держави. Але хто є їхнім автором? Як видно із супровідних документів до законопроекту, це – екс-генпрокурор Р.Рябошапка, а тоді співробітник офісу Президента. Вже на посаді Генпрокурора він виступив із нещадною критикою проекту закону гаранта про злодіїв у законі. Але нічого не сказав про те, що він сам думає про власне творіння після рішення КС.

А відтак можна констатувати одне: судова реформа В.Зеленського зайшла у глухий кут. Нічого не реформовано, нічого не змінено на краще. Та й куди вже краще, після такої «вдалої» судової реформи Порошенка. Так, суди залишаються неідеальними. Так, тими, що раз у раз стають фігурантами скандалів. Але знов і знов варто наголосити - вони були і є поки що єдиним інструментом здобуття справедливості, особливо за нинішніх умов, -  коли владі глибоко байдуже до своїх громадян.

Так, судитися в Україні дорого і довго. І все робиться для того, щоб відібрати у людей можливість звернутися до суду. А із законами, що виходять з-під пера влади – ця можливість взагалі множиться на нуль. Правосуддя варто не добивати, а вдосконалювати. Хоча б тому, що, цілком ймовірно, колись його послугами доведеться скористатися і нинішній владі.

А в тому, що суспільство загалом не довіряє судам, - той рідкий випадок, коли  активісти, можливо, й мають рацію. Адже український соціум взагалі мало кому довіряє, крім, хіба що армії та церкви. Та парадокс в тому, що, згідно із останніми соцопитуваннями, саме Антикорсуд, який формувався іноземцями (що їх нахвалювали ці ж самі активісти), очолив рейтинг недовіри респондентів. На ряду із НАБУ, САП та НАЗК. Це зовсім не означає, що цей суд «поганий». Це означає, що опитуваннями можна маніпулювати, і всім не догодиш, бо завжди є сторона, що виграла та програла. І та, яка програла, завжди буде невдоволена.

І в якості висновків: судову владу вже лихоманить від всіх судових реформ, які вмотивовує бажання освоїти на цій темі черговий грант. Тому краща реформа – це мораторій на проведення реформ протягом найближчих кількох років. А потім мораторій та взагалі заборона на участь в її здійсненні самопроголошених експертів – активістів. Вони не зацікавлені у якісних змінах, вони зацікавлені лише в тому, щоб процес тривав вічно. І вічно приносив дивіденди.

А в держави Україна натомість мають бути інші плани стосовно ефективного функціонування всіх своїх систем та позбавлення від елементів, які на цих системах паразитують.

Закон і Бізнес