Закон і Бізнес


Недбальство непереборної сили


№10 (1464) 14.03—20.03.2020
17768

Саме заподіювач шкоди має довести, що її завдано не з його вини, зокрема через погодні явища. Такий висновок зробив ВС в постанові №161/17010/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

11 грудня 2019 року                          м.Київ                              №161/17010/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАСНОЩОКОВА Є.В., РУСИНЧУКА М.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 1, подану його представником Особою 2, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22.06.2017,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Житлово-комунального підприємства №11 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначив, що 29.10.2016 було пошкоджено належний йому автомобіль Nissan Murano. За твердженнями позивача, пошкодження сталося у зв’язку з недбалими, необережними діями працівників ЖКП №11, які не врахували погодних умов при виконанні підрядних робіт на даху будинку, розташованого за Адресою 1, не закріпили листи шиферу, яким мали намір здійснити перекриття пошкодженої зони на даху будинку. У результаті такої недбалості один із листів шиферу впав на транспортний засіб позивача та пошкодив його.

З огляду на викладене позивач просив суд стягнути на його користь із відповідача 38525,11 грн. завданого збитку, 2000,00 грн. витрат на експертне дослідження та 30000,00 грн. моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайсуду від 30.03.2017, залишеним без змін ухвалою АСВО від 22.06.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту протиправної бездіяльності відповідача, його вини в настанні шкідливих наслідків для автомобіля позивача, причинно-наслідкового зв’язку між такою бездіяльністю та наслідками, що настали. При цьому відповідачем доведено належними й допустимими доказами, що шкоду завдано не з його вини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року представник Особи 1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник Особи 1 зазначає, що шкоду завдано у зв’язку з необережністю працівників відповідача, оскільки саме ЖКП №11 обслуговує будинок, розташований за Адресою 1.

Судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки матеріалам перевірки Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області, складеними за результатами огляду місця події та пошкодженого автомобіля від 29.10.2016, неправильно оцінено показання свідків, які підтвердили факт проведення ЖКП №11 ремонтних робіт на даху зазначеного будинку.

Скаржник не погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій, що непроведення трасологічної експертизи є обставиною, яка підтверджує відсутність вини відповідача, а є завідомо неправдивим та упереджено сформованим в інтересах відповідача судженням. Посилання судів на можливе порушення Особою 1 Правил дорожнього руху щодо стоянки транспортних засобів є помилковим, оскільки щодо заявника відповідний протокол не складався, до адміністративної відповідальності за вказаним фактом він не притягувався.

Відзив чи заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що автомобіль Nissan Murano належить на праві приватної власності Особі 1.

29.08.2016 будинок за Адресою 1 знятий з балансу ЖКП №11, що підтверджується відповідним актом.

З протоколу огляду місця події від 29.10.2016, складеного слідчим слідчого відділу поліції ГУ НП у Волинській області на підставі повідомлення лінією «102» за результатами звернення Особи 1, судами встановлено, що його автомобіль перебував на відстані 20 м від під’їзду №2 будинку за Адресою 1, на асфальто-бетонному покритті, на відстані 0,5 м від бордюру, передньою частиною до будинку. При візуальному огляді кузова автомобіля виявлені пошкодження, а саме: тріщина на даху, заднього лівого крила, ум’ятина лівого заднього крила, побита кришка багажника, вибите скло, розбита задня фара (верхня червоного кольору), тріщина ліхтаря заднього руху. При безпосередньому огляді асфальто-бетонного покриття, що поблизу задньої частини автомобіля, виявлено шматки пластмаси червоного кольору, скло, а також шматки чорного пластику, чорне скло та шматки шиферу, ці предмети розкидані навколо автомобіля в діаметрі близько 20 м. При візуальному огляді багажного відділення виявлено шматок шиферного покриття всередині. З вищевказаного протоколу огляду місця події також установлено, що на даху будинку за Адресою 1 вхідна прибудова (цегляна) покрита шифером довжиною близько 3 м, який не закріплено. При безпосередньому рухові за допомогою поштовхів рук, шифер піддається переміщенню. Цілком можливий рух та підняття при сильному пориві вітру.

З актів обстеження даху жилого будинку, розташованого за Адресою 1, від 11.07.2016, 15.08.2016, 13.09.2016 судами встановлено, що ЖКП №11 проводив ремонт покрівлі над машинним приміщенням другого під’їзду будинку, виконано ремонт дверей входу на покрівлю, ремонт руберойдової покрівлі окремими місцями над другим під’їздом, проведено прибирання даху від сміття, проведено укріплення вентиляційної шахти та ремонт даху вентиляційної шахти над другим під’їздом. Покрівля — у задовільному технічному стані та готова для подальшої експлуатації.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля Nissan Murano складеного 5.12.2016, вартість матеріального збитку (з технічної точки зору), завданого власнику автомобіля внаслідок його пошкодження 29.10.2016, на час пошкодження становить 38525,11 грн.

Згідно з довідкою Волинського обласного центру з гідрометеорології від 25.01.2017 №21/01-47/28 судами встановлено, що 29.10.2016 у м.Луцьку був сильний вітер західного напрямку зі швидкістю 16 м/с (небезпечне явище), а з огляду на синоптичну ситуацію та аеродинамічний ефект, характерний для міста, були ймовірні пориви вітру до 20 м/с.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не надав суду доказів на підтвердження факту протиправної бездіяльності відповідача, а також не довів вину ЖКП №11 у настанні негативних наслідків для автомобіля.

Однак із такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується.

За змістом положень ч.3 ст.386 ЦК, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фіз- або юрособи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов’язання про відшкодування шкоди — це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов’язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень стст.11 та 1166 ЦК дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов’язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов’язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов:

наявність шкоди;

протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди;

наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом — шкодою;

вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, установлена презумпція вини заподіювача шкоди, саме він повинен довести, що шкоду завдано не з його вини.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.60 ЦПК (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції у своєму рішенні сказав (дослівно): «Те, що автомобіль позивача міг бути пошкоджений листом шиферу, який упав з даху будинку, є припущенням. Та навіть якщо допустити, що автомобіль міг бути пошкоджений падінням шиферу з даху будинку, відповідач звільняється від відповідальності, оскільки шкода спричинена внаслідок дії обставин непереборної сили».

Такі суперечливі висновки свідчать, що суд першої інстанції не визначився в питанні, чи внаслідок падіння шиферу (як це стверджує позивач) був пошкоджений автомобіль, тобто не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тільки після відповіді на це питання суд міг робити висновки щодо наявності (відсутності) вини відповідача в заподіянні шкоди, маючи на увазі, що обставини щодо відсутності вини чи наявності непереборної сили повинен доводити саме відповідач.

Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, зокрема внаслідок чого завдано шкоду позивачу та не врахував, що саме на відповідача покладено обов’язок доказування відсутності його вини в заподіянні шкоди.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов помилкового висновку, що з досліджених позивачем доказів, неможливо зробити чіткого й безумовного висновку щодо наявності вини відповідача у заподіянні позивачу шкоди, оскільки не врахував положення ст.1166 ЦК, які встановлюють презумпцію вини заподіювача шкоди, яку повинен спростовувати саме відповідач.

Крім того, у суді першої інстанції допитані як свідки Особа 3, Особа 4 пояснили, що в день події після дзвінка позивача приїжджали на місце події, на даху будинку бачили конструкцію, накриту шифером (2 листи), одного листа шиферу не було. Шифер був не закріплений.

Свідок Особа 5 у судовому засіданні пояснив, що шифер на конструкції на даху будинку був, імовірно, покладений ще будівельниками. Те, що шифер зірвав вітер, є його припущенням.

Разом з тим представник позивача також заявляв клопотання про виклик свідків Особи 6 (безпосереднього очевидця падіння шиферу на автомобіль, за словами позивача) та Особи 7 (слідчого, який оглядав місце події). Однак явка вказаних осіб у судове засідання судом першої інстанції не була забезпечена.

У суді апеляційної інстанції представник позивача заявив клопотання про виклик свідків Особи 6, Особи 7 (які не були допитані як свідки в засіданні суду першої інстанції), а також Особи 8, Особи 9 (які були очевидцями падіння шиферу на автомобіль, про яких позивачу стало відомо після ухвалення рішення суду першої інстанції). Проте апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання з посиланням на те, що таке не було подане під час засідання в суді першої інстанції.

Зазначені обставини вказують на те, що суди попередніх інстанцій неповно встановили фактичні обставини, не перевірили доводів позивача, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог.

У матеріалах справи також наявні фото з місця події, на яких зображено пошкоджений автомобіль, дах будинку з надбудовою, на якій відсутній лист шиферу, однак суди попередніх інстанцій такі докази не дослідили, оцінки їм не дали.

Отже, судами попередніх інстанцій не досліджено зібраних у справі доказів та не дано їм належної правової оцінки, неповно встановлено фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, та неправильно застосовано норми матеріального права в частині презумпції вини завдавача шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У ч.3 ст.411 ЦПК передбачено, що підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, оскаржувані рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до першої інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 411, 415, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1, подану його представником Особою 2, задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22.06.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Луцького міськрайсуду від 30.03.2017 та ухвала АСВО від 22.06.2017 втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.