Закон і Бізнес


Заповіт на користь держави


№10 (1464) 14.03—20.03.2020
36641

Відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за набувальною давністю. Такий висновок зробив ВС в постанові №645/2540/17-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

18 грудня 2019 року                         м.Київ                               №645/2540/17-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: БУРЛАКОВА С.Ю., ЗАЙЦЕВА А.Ю. (суддя-доповідач), КОРОТЕНКА Є.В., КУРИЛО В.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Особи 1 до Харківської міської ради про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння в порядку набувальної давності та за зустрічним позовом Харківської міськради до Особи 1 про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння за територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міськради, за касаційною скаргою Харківської міськради на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного суду від 23.01.2019,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Харківської міськради та просив визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на 68/600 частин домоволодіння, розташованого за Адресою 1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Особа 1 посилався на те, що на підставі рішення Фрунзенського райсуду від 29.07.86 йому на праві власності належать 167/600 частини домоволодіння, розташованого за Адресою 1, а його матері — Особі 2, яка померла Інформація 1, на праві власності належало 365/600 частини цього домоволодіння. Після смерті матері він в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину за законом у нотаріальній конторі він не отримував, оскільки строків на оформлення спадщини законом не встановлено. Інші 68/600 частин домоволодіння належали Особі 3, яка померла Інформація 2, яка за життя на належну їй частину домоволодіння зробила заповіт на користь держави. Рішенням Фрунзенського райсуду від 29.07.86 68/600 частин домоволодіння залишені відкритими для прийняття спадщини після смерті Особи 3. До часу звернення до суду із цим позовом держава, яку представляли за ці роки різні установи: районний фінансовий відділ Фрунзенського району, територіальна громада Харківської міськради, своїх спадкових прав не оформила, свідоцтво про право на спадщину при переході спадкового майна до держави не отримала. Згідно з відповіддю КП «Харківське МБТІ» 68/600 частин спірного домоволодіння на праві приватної власності в БТІ не зареєстровані. Він весь час користується домоволодінням, у тому числі й 68/600 його частинами, підтримує в придатному для проживання стані, опалює, проводить поточний та капітальний ремонт, сплачує комунальні послуги та земельний податок. Уважає, що добросовісно заволодів нерухомим майном і продовжує протягом 32 років відкрито, безперервно володіти ним. У зв’язку із цим просив позов задовольнити.

У серпні 2017 року Харківська міськрада звернулася до суду із зустрічною позовною заявою та просила: визнати відумерлою спадщиною — 68/600 частини домоволодіння, розташованого за Адресою 1, що належала на праві власності Особі 3; передати відумерлу спадщину — 68/600 частини домоволодіння, розташованого за Адресою 1, — у комунальну власність територіальної громади м.Харкова в її особі.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, Харківська міськрада посилалася на те, що Особа 3 склала заповіт, згідно з яким 68/600 частин спірного домоволодіння заповіла державі, однак зазначена частина домоволодіння до держави не переходила.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Фрунзенський райсуд рішенням від 26.06.2018 первісний позов задовольнив. Визнав за Особою 1 право власності в порядку набувальної давності на 68/600 частин домоволодіння за Адресою 1, яке складається з житлового будинку літ.А-1 загальною площею 76,1 м2, житловою площею 39,1 м2, сараїв літ.Б, літ.Е, погребів літ.Г, літ.Д, убиралень літ.Д, літ.У, воріт, паркану. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач правомірно, протягом більш ніж 10 років відкрито та безперервно володіє 68/600 частин спірного домоволодіння, а тому наявні підставі для визнання права власності в порядку набувальної давності. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини після смерті Особи 3, не передбачав визнання спадщини відумерлою, а заява про визнання майна безхазяйним не подавалася.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

ХАС постановою від 23.01.2019 рішення Фрунзенського райсуду від 26.06.2018 залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2019 року Харківська міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського райсуду від 26.06.2018 та постанову ХАС від 23.01.2019 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.

Касаційна скарга Харківської міськради мотивована неврахуванням судами того, що предметом спору в цій справі є вимога про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння за Адресою 1, які належали Особі 3, яка померла Інформація 2 та заповіла вказане майно державі. Спірне майно на підставі ст.555 ЦК УРСР до держави не переходило, а тому згідно з чинним законодавством право власності на нього необхідно визнати за територіальною громадою м.Харкова. Також касаційна скарга містить доводи про те, що Особа 1 не довів та не підтвердив належними й допустимими доказами того, що він безперервно проживав у спірній частині домоволодіння протягом 10 років, оскільки зареєстрованим місцем його проживання є Адреса 2. Тобто доказів того, що Особа 1 був зареєстрований у спірному домоволодінні, матеріали справи не містять <…>.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що згідно з рішенням Фрунзенського райсуду від 29.07.86 Особі 1 на праві власності належать 167/600 частин домоволодіння, розташованого за Адресою 1, його матері Особі 2 — 365/600 частин того ж домоволодіння. На решту 68/600 частин домоволодіння, які належали Особі 3, яка померла Інформація 2, останньою було залишено заповіт на користь держави. За рішенням суду це майно залишено відкритим для прийняття спадщини.

Особа 2 померла Інформація 1.

Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі й на 365/600 частин домоволодіння.

Особа 1 у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі, виданим 12-ю Харківською державною нотаріальною конторою.

Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті Особи 2 не видавалося, а інші спадкоємці відсутні.

Згідно з відповіддю КП «Харківське МБТІ» 68/600 частин домоволодіння, розташованого за Адресою 1, на праві приватної власності не зареєстроване <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви й доводи ВС та застосовані норми права

Установлено, що спадщина після смерті Особи 3 відкрилася Інформація 2, тобто під час дії ЦК УРСР, а тому положення саме цього кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Відповідно до ст.524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли воно не змінене заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден зі спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі стст.525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відоме — місцезнаходження майна або його основної частини.

У ст.548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави якщо ні один зі спадкоємців не прийняв спадщини.

Відповідно до ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з чч.1 та 4 ст.344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо іншого не встановлено цим кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість і безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який становить не менше ніж 10 років.

Володіння без правової підстави — це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за ст.344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи й він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які зумовили його володіння, не давали й не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК, а саме: наявності суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законності об’єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості володіння; безперервності володіння; спливу встановлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції й дійшли помилкового висновку про те, що позивачем за первісним позовом доведено всі обставини, передбачені в ст.344 ЦК, необхідні для набуття права власності за набувальною давністю. Позивач не є добросовісним набувачем 68/600 частин домоволодіння, розташованого за Адресою 1, оскільки відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК, ураховуючи те, що спірне майно, яке належало Особі 3, перейшло до держави.

З наведених мотивів пред’явлений Особою 1 позов не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для його задоволення у зв’язку з визнанням за Особою 1 права власності на спірне майно в порядку набувальної давності.

Зазначений висновок є помилковим з огляду на мотиви скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення первісних позовних вимог, а також виходячи з таких міркувань.

З рішення Фрунзенського райсуду від 29.07.86 випливає, що Особа 3 склала заповіт на все належне їй майно на користь держави. Указані обставини також визнані сторонами в цій справі.

За стст.524, 555 ЦК УРСР, спірне майно перейшло до держави (в особі відповідних органів), а тому остання не позбавлена права на його оформлення в порядку, визначеному законом.

За таких обставин відсутні підстави для визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню саме із цих підстав.

Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні первісних і зустрічних позовних вимог у зв’язку з їх безпідставністю.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного суду від 23.01.2019 скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову Особи 1 до Харківської міськради про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння в порядку набувальної давності та зустрічного позову Харківської міськради до Особи 1 про визнання права власності на 68/600 частин домоволодіння за територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міськради відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.