Закон і Бізнес


За відсутності обов’язку

Посадовці підприємств, заснованих державою, не є суб’єктами декларування


№10 (1464) 14.03—20.03.2020
Дмитро ЗЕЛЕНЮК, помічник адвоката АО «Баррістерс»
2487
2487

Граничний термін подання електронних декларацій перенесли на два місяці. І хоча тема, здавалося б, уже давно вивчена, проте досі виникають дискусії щодо необхідності подання декларацій посадовцями юридичних осіб приватного права.


Непоодинокими є випадки, коли за неподання декларацій до відповідальності намагаються притягнути осіб, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, у юрособах приватного права.

У ст. 3 закону «Про запобігання корупції» визначено перелік суб’єктів, на яких поширюється його дія. Зокрема, у п.3 ч.1 ст.3 закону встановлено, що такими суб’єктами є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, — у випадках, передбачених цим законом.

І хоча не визначено, в яких «випадках, передбачених цим законом», на службовців юросіб приватного права поширюється дія закону, Національне агентство з питань запобігання корупції пішло шляхом самостійного тлумачення. Зокрема, вимагає подання декларацій службовими особами юросіб приватного права, засновником яких є держава або в статутному капіталі яких більше ніж 50% акцій (часток) належать державі.

Такі дії НАЗК явно виходять за межі наданих йому повноважень. Адже цей орган не уповноважений самостійно визначати суб’єктів, на яких поширюється дія закону.

При цьому віднесення особи до суб’єктів, на яких поширюється дія закону, не означає, що такій особі необхідно подавати щорічну декларацію, а також повідомлення про суттєві зміни в майновому становищі. Адже поняття «суб’єкти, на яких поширюється дія закону» та «суб’єкти декларування» не є тотожними.

Так, в абз.15 ч.1 ст.1 закону визначено, що суб’єкти декларування — особи, зазначені в п.1, пп.«а» і «в» п.2, п.4 ч.1 ст.3 цього закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до нього. Більше того, у ст.45 закону встановлено виключний перелік осіб, які зобов’язані подавати щорічну декларацію.

Відповідно до цього ж акта суб’єкти, визначені в п.3 ч.1 ст.3, не можуть бути членами конкурсної комісії з відбору на посаду голови НАЗК, їм забороняється використовувати свої службові повноваження або становище та пов’язані із цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. За вчинення корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень такі особи можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. Проте такі особи не зобов’язані подавати декларації.

Убачається, що неправильною є практика щодо здійснення досудового розслідування за фактом неподання щорічної декларації особою, визначеною в п.3 ч.1 ст.3 закону. Адже відповідно до примітки до ст.3661 Кримінального кодексу суб’єктами декларування є особи, які згідно з чч.1 та 2 ст.45 закону зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

При цьому, як зазначалося, перелік осіб, наведений у ст.45 закону, є вичерпним.

Так, постановою Печерського районного суду м.Києва від 3.06.2019 закрито провадження у справі №757/39517/18-п про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.1726 КпАП через відсутність події адміністративного правопорушення.

Суд зазначив, що ПАТ «Українська залізниця» є юрособою приватного права. Тому відповідно до абз.15 ч.1 ст.1 та ч.1 ст.45 закону «Про запобігання корупції» її посадовці не належать до суб’єктів декларування та не зобов’язані подавати декларації згідно з вимогами ч.1 ст.45 цього акта.

Урахувавши зазначене, можемо зробити висновок, що законом не визначено випадків, коли особи, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юрособах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, вважаються суб’єктами, на яких поширюється дія цього закону. Прогалина зумовлює свавільне трактування посадовими особами НАЗК положень законодавства.

Водночас навіть самостійне віднесення таких осіб до суб’єктів, на яких поширюється дія закону, не зумовлює необхідності подання ними щорічної декларації. Адже особи, визначені в п.3 ч.1 ст.3 закону, не є суб’єктами декларування.