Закон і Бізнес


«Усе, що нажито непосильною працею…»

Кому загрожує цивільна конфіскація і чи узгоджується цей механізм із конвенційними гарантіями?


№10 (1464) 14.03—20.03.2020
Юлія ДЗЯВУН, молодший юрист АО «АФ «Олег Рачук»
1516
1516

Наприкінці минулого року до Кримінального кодексу було повернуто покарання за незаконне збагачення чиновників. Нововведення стали предметом жвавих дискусій з огляду як на механізм застосування так званої цивільної конфіскації, так і дотримання конвенційних гарантій захисту права власності.


Збагачення на службі

Закон від 21.10.2019 №263-ІХ, який набрав чинності 28.11.2019, доповнив Кримінальний кодекс ст.3685 («Незаконне збагачення»). Вона передбачає покарання для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за набуття активів, вартість яких більш ніж на 6,5 тис. неоподатковуваних мінімумів перевищує їхні законні доходи. Санкція статті — ув’язнення на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Раніше, як відомо, рішенням Конституційного Суду від 26.02.2019 №1-р/2019 було визнано неконституційною ст.368-2 КК, яка також передбачала притягнення до відповідальності чиновників за незаконне збагачення. В результаті було закрито 65 кримінальних проваджень, переважна більшість яких стосувалася корупційних правопорушень.

Також законом №263-ІХ запроваджується процедура визнання активів необґрунтованими та їхнє подальше вилучення в разі недоведення відповідачем законності набуття такого майна.

Відповідно до ст.290 Цивільного процесуального кодексу позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро, прокурора САП чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звертатися до суду мають прокурори Генеральної прокуратури за дорученням Генпрокурора.

У контексті цієї статті під «активами» розуміються кошти, інше майно, майнові права, нематеріальні активи, зокрема криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Підстави для позову

Позов про вилучення необґрунтованих активів у дохід держави може бути пред’явлено до такої особи, яка набула у власність активи, що є предметом розгляду, а також до іншої фізичної чи юридичної особи, які набули у власність такі активи за її дорученням, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Позов за процедурою, вказаною в ст.290 ЦПК, може бути пред’явлено, якщо:

• такі активи набуті після набрання чинності законом №236-ІХ, тобто після 28.11.2019;

• різниця між їх вартістю і законними доходами у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день набрання чинності цим законом (станом на 28.11.2019 — 1003500 грн.), але не перевищує межі, встановленої ст.3685 КК;

• різниця між вартістю активів і законними доходами у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а кримінальне провадження за ст.3685 КК, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пп.3, 4, 5, 8, 10 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу і відповідне рішення набуло статусу остаточного.

Таким чином, така процедура ніби спрощує процес конфіскації необґрунтованих активів, але й викликає чимало питань та заперечень.

Нерівність у доказуванні

Розгляд справи щодо вилучення необґрунтованих активів здійснюється за заявою прокурора у порядку цивільного судочинства. В такому разі відбувається своєрідний різкий перехід з кримінального процесу в цивільний. При цьому рішення в кримінальному провадженні не має преюдиціальної сили щодо цивільного.

Більше того, відповідачем у цьому провадженні відповідно до ст.290 ЦПК є особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також особи, які набули відповідні активи. Зрозумілим є нюанс щодо уникнення ситуацій, коли права власності на майно третіми особами набувається за дорученням чиновників. Проте такого роду провадження так чи інакше можуть зачіпати інтереси добросовісних набувачів майна.

Особливої уваги заслуговує процес доказування, оскільки цивільне судочинство застосовує презумпцію «існування розумних підстав вважати». Натомість у кримінальному судочинстві застосується презумпція «поза розумним сумнівом». Тобто можна стверджувати, що у такому разі значно спрощується стандарт доведення, що є негативним для відповідача.

Причому тягар доказування законності джерел походження активів лежить на відповідачеві. З огляду на особливості розгляду цивільних справ порушуватиметься один із основоположних принципів рівності сторін.

Висока імовірність незаконності

Процедура конфіскації активів поза кримінальним провадженням була предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах «Гогітідзе та інші проти Грузії», «Батлер проти Сполученого Королівства», «Силицькієне проти Литви», «Раймондо проти Італії», «Аркурі та інші проти Італії», «Морабіто та інші проти Італії».

У рішенні у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» ЄСПЛ зазначив, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов'язане із серйозними злочинами, зокрема, такими як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення. По-друге, тягар доведення законності походження майна міг бути законним чином перекладений на відповідачів у  цих провадженнях, у тому числі цивільних in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватися не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, отриманих шляхом конвертування або перетворення цінностей, здобутих злочинним шляхом, або змішаних з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним.

Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, яких звинувачують у злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду.

А у рішеннях у справах «Раймондо проти Італії», «Аркурі та інші проти Італії», «Морабіто та інші проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що немає жодних причин вважати конфіскацію непропорційним заходом, навіть за відсутності вироку, який встановлює вину обвинуваченого. Суд також визнав законним видачу ордерів на конфіскацію відповідними національними органами влади, що спиралися на перевагу доказів на користь того, що законного доходу відповідачів не могло бути достатньо для придбання ними зазначеного майна.

Дійсно, коли ордер на конфіскацію видавався в результаті цивільного провадження in rem щодо майна, пов'язаного з незаконними доходами, одержаними внаслідок тяжких правопорушень, ЄСПЛ не вимагав надання доказів «поза розумним сумнівом» незаконного походження майна. Натомість докази достатньої або високої ймовірності незаконного походження разом із неспроможністю власника довести протилежне були визнані достатньою підставою для перевірки пропорційності за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також національні органи отримали свободу застосовувати в межах конвенції конфіскацію не лише до осіб, яких безпосередньо звинувачують у скоєнні правопорушень, але й до членів їхніх сімей та інших близьких родичів, якщо вважалось, що вони володіли або розпоряджались майном, здобутим незаконним шляхом, від імені підозрюваних або не мали документів, які підтверджують їхній добросовісний статус.

Ордер на пояснення

Процедура вилучення необґрунтованих активів у дохід держави протягом тривалого часу закріплена в законодавствах та практикується в таких країнах, як Велика Британія, Ірландія, Італія, Австрія, США, Нідерланди. Так, у січні 2018 року в правовій системі Великої Британії з’явилося поняття «необґрунтовані доходи» (Unexplained Wealth Order). У розумінні британського законодавства UWO — це наказ Вищого суду, адресований фізичній особі (відповідачу) з метою встановлення джерела доходу, який був використаний нею для набуття у власність певного майна.

Для початку процедури стягнення необґрунтованих активів у дохід держави мають бути дотримані такі умови:

• людина повинна бути публічною особою за межами Європейського економічного простору, або в органів розслідування є обґрунтовані підстави підозрювати, що така особа може бути або ж була причетна до скоєння серйозного злочину;

• відомий дохід особи недостатній для отримання активів;

• вартість активу перевищує £50000.

UWO є юридичним інструментом, який використовується у разі наявності у правоохоронних органів обґрунтованих підозр, що законно отримані фінансові ресурси власника не є достатніми для придбання активів.

Після отримання відповідного наказу відповідач повинен надати суду письмові пояснення щодо майна, яке становить інтерес з боку представників правоохоронних органів, а також документальне підтвердження «прозорості» та законності джерел походження такого майна. У разі ненадання вказаних відомостей такі дії відповідача можуть бути прямою підставою для судової конфіскації об’єктів власності особи.

Цікавою особливістю процесу вилучення є те, що під дію UWO підпадають не лише активи особи на території Сполученого Королівства, але й ті, що перебувають за її межами. Для українських реалій на цьому етапі така опція є важкодоступною, оскільки багато активів певних осіб виведено в офшори чи країни зі сприятливим податковим кліматом, що суттєво ускладнює процес отримання інформації щодо таких об’єктів та їхніх власників.

Щодо ефективності UWO на території Великої Британії можна стверджувати, що цей механізм має як прибічників, так і противників. Перші наголошують на його високій ефективності в боротьбі з фінансовими злочинами. Як приклад вони наводять «справу Заміри Хаджієвої» — дружини колишнього очільника Міжнародного банку Азербайджану, чия фінансова активність викликала підозри у представників правоохоронних органів. Саме тоді вперше було використано механізм UWO.

Противники ж вказують, що застосування подібних наказів може негативно вплинути на рівень інвестиційних процесів, а також тягне за собою порушення «презумпції невинуватості».

***

Що стосується запровадження цивільної конфіскації в України, то нині вона перебуває на початковій стадії. Станом на лютий 2020 року в ЄДРСР немає жодного рішення щодо вилучення необґрунтованих доходів. Можливо, ситуація дещо зміниться після 1 квітня — граничної дати подання декларації про майновий стан, а також призначення нового Генерального прокурора.

Проте ефективність цивільної конфіскації повною мірою залежатиме не лише від удосконалення норм ЦПК, який відповідає за процедурний аспект, а й адаптації законодавства, зокрема податкового, кримінального та антикорупційного.