Закон і Бізнес


Партнер АК «Золота Середина» Наталія Горбаль:

«Обговорення умов шлюбного договору — це лакмусовий папірець стосунків»


Наталія Горбаль: «Обговорення умов шлюбного договору — це лакмусовий папірець стосунків»

№9 (1463) 07.03—13.03.2020
3736

Чи потрібен закоханим якийсь особливий кодекс, як вибудувати стратегію розвитку стосунків та чому почуття можуть програти перед грошима? Напередодні Міжнародного жіночого дня письменниця, засновниця онлайн-школи «PRO шлюб і сім’ю», адвокат, партнер АК «Золота Середина» Наталія ГОРБАЛЬ в інтерв’ю для «ЗіБ» розповідає про складні та необхідні компоненти щасливого шлюбу.


 «Кохання і фінанси — це дві паралельні дороги»

— Здається, в Україні ще й сьогодні багато хто до шлюбного контракту ставиться як до акта недовіри. Але ви у своїй школі, крім інших питань створення і збереження щасливої родини, розглядаєте також і питання складення цього документа. Сімейні цінності та шлюбний контракт — це сумісні речі?

— Звичайно. Тому що шлюбний договір — це не про обманути та обібрати і залишити ні з чим, як більшість вважає. Це насамперед про те, що дві дорослі людини, коли оформлюють шлюб, по-перше, свідомо роблять цей крок, а по-друге, підписуючи шлюбний контракт, одразу намагаються з’ясувати найбільш складні та важливі питання, пов’язані з життєдіяльністю сім’ї.

Чудово, що є кохання. І ще краще, коли воно справжнє. Без нього шлюби були б неможливі. Але кохання і фінанси — це дві паралельні дороги. І якщо однієї з них немає, то щасливого шлюбу апріорі бути не може.

Доволі часто від жінок можна почути про те, що чоловік повинен забезпечувати родину. Але в мене одразу виникає внутрішній протест: чому жінка вважає це константою, не обговоривши із чоловіком, і чи погоджується він з цим? Складається таке враження, що жінка є розпорядницею ексклюзивного набору прав, а чоловік має відповідати за виконання обов’язків. Саме через це шлюбний договір дозволяє такі гострі кути обходити.

Але, перш ніж починати обговорення шлюбного контракту, потрібно знати, як то кажуть, предмет. Багато хто вважає, і це тягнеться ще з минулого, що шлюбний договір — це погано і начебто це прямий шлях до розлучення. Але ці тези повністю спростовуються цифрами статистики. Середній щорічний показник розлучень — 60% від загальної кількості укладених шлюбів в Україні. А тих, хто оформив шлюбний договір, лише 1,5%. Тобто про тенденцію розлучень унаслідок укладеного шлюбного контракту навряд чи можна говорити.

— Чи можна якось гарантувати дотримання нематеріальних інтересів сторін у шлюбному контракті?

— Ні, за чинним законодавством, можна врегулювати виключно майнові права між подружжям. Немайнові права та обов’язки не є предметом шлюбного договору. Але це в Україні.

Натомість, за законами США, наприклад, можна врегулювати і немайнові права подружжя. В таких контрактах можна зазначити, хто гулятиме із собакою, хто митиме посуд, а можливо, і колір нігтів у дружини щовівторка.

Тому в нашій країні, навіть якщо уявити, що нотаріус на подібні речі заплющить очі, це призведе до визнання договору щонайменше у цій частині недійсним.

Дуже багато пар звертається до мене із запитом про те, щоб шлюбним договором був визначений обов’язок дружини не працювати. Тобто чоловік говорить про те, що буде її забезпечувати тільки у тому випадку, якщо вона не ходитиме на роботу. Але це, по-перше, посягання на права дружини як людини та громадянина, а по-друге, це питання немайнового характеру.

— А які ще є недоліки в законодавстві у сфері сімейного права в цьому контексті?

— По-перше, стосовно того ж шлюбного договору у нас є формулювання у Сімейному кодексі, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним у випадку, якщо один із подружжя поставлений у «надзвичайно невигідне становище». У мене як в адвоката із 20-річним стажем все ще виникають запитання до цього формулювання. Що вже говорити про людей, які не мають жодного стосунку до нашої професії.

На жаль, сьогодні через відсутність законодавчого визначення цього не зрозуміло, за якими критеріями можна оцінити, чи дійсно таке становище є «надзвичайним», чи воно все ж таки просто «невигідне становище». Якщо законодавець використовує слово «надзвичайно», то логічно припустити, що просто невигідне становище, мабуть, допускається. Але судова практика йде таким шляхом: якщо у випадку розлучення один із подружжя залишається ні з чим, а у власності іншого опиняється все майно, то це все ж таки не зовсім той баланс, який має досягатися шлюбним договором.

— Але ж умови контракту заздалегідь відомі обом сторонам?

— З огляду на практику Верховного Суду, оскільки шлюбний договір нотаріально завіряється та підписується за згодою двох сторін, підпис сторін свідчить про те, що вони, перебуваючи у здоровому глузді, усвідомлюючи значення своїх дій, погодились із цими умовами. Тому суди відносять це до оціночних категорій та оцінюють надані сторонами докази на підтвердження тих обставин, які розглядаються у суді, за своїм внутрішнім переконанням.

Буває так, що один із подружжя у подальшому не може виконувати зобов’язань, визначених договором. У такому випадку можна звернутись до суду з вимогою про розірвання договору, оскільки обставини змінились таким чином, що надалі договір не може бути виконаний. Я з приводу обіцянок на майбутнє також удосконалила б законодавчі норми.

«Через відсутність чітких визначень страждають діти»

— А які недоопрацювання є стосовно обов’язків поза шлюбним договором?

— Ще одне наболіле питання, яке потребує чіткої законодавчої відповіді, — це аліменти. Скільки я себе пам’ятаю у професії адвоката, не бачила ще, щоб хоч якийсь народний депутат запропонував внести зміни до СК у частині визначення того, що таке «аліменти» і що таке «додаткові витрати на дитину». А через відсутність чітких визначень цих понять передусім страждають діти та той з батьків, який проживає разом з дитиною.

Наприклад, жінка, з якою залишилася дитина після розлучення, вважає, що аліменти мають бути визначені на рівні щомісяця 30000 грн. Але, коли вона починає обґрунтовувати свої вимоги, виявляється, що ця сума включає майже все — від продуктів харчування і до скейтборду і витрат на навчання. Суд справедливо вказує, що скейтборд і навчання — це додаткові витрати. І замість 30000 грн. вирішує стягнути аліменти у розмірі 5000 грн. І ось жінка починає галасувати, що її колишній чоловік усіх купив.

З цього починається «броунівський рух» у суспільстві: громадяни, не розуміючи, що й до чого, звинувачують судову систему. А це ж відбувається не тому, що судді погані, а тому, що жінка заздалегідь не проконсультувалась зі спеціалістом.

Деякий час я детально досліджувала питання аліментів і дійшла висновку, що аліменти — це їжа, одяг, взуття і витрати, які спрямовуються на щоденні потреби дитини.

— А лікування сюди входить?

— Ні. Хоча, якщо у дитини хронічне захворювання і потрібно щодня приймати певні медичні препарати або з якоюсь періодичністю відвідувати лікаря, то, мабуть, це можна віднести до аліментів. Але це — на внутрішнє переконання судді. Частіше за все витрати на лікування відносять до додаткових.

Аліменти, якщо ми навіть подивимося на етимологію цього слова (з лат. alimentum — «харчування»), це те, що споживається щодня, аби почуватися добре. Це як «пальне» для дитячого організму, яке підтримує його на належному рівні розвитку.

Норма щодо додаткових витрат перекочувала ще з Кодексу законів про шлюб та сім’ю, який діяв у нас до 2004 року. Відтоді ця норма не змінювалась. Додаткові — це ті витрати, які спрямовуються на розвиток особливих здібностей дитини.

У такому випадку знову має спрацювати логіка, адже суд може запитати, чим саме підтверджується наявність цих особливих здібностей. Знову ж таки, у нас немає чіткого формулювання цього поняття, тож у позовних заявах можна зустріти вимоги і про компенсацію витрат на лікування, і на подорожі, квитки, пансіонати, і слухові апарати, і спортивну форму тощо.

Я навела б у законодавстві чітке визначення понять «аліменти» та «додаткові витрати на дитину». А як окрему опцію додала б «особливі здібності». Адже діти іноді справді народжуються геніями.

«Адвокат — це не чарівник, а людина, яка працює з документами»

— Додаткові витрати такі ж обов’язкові до виплати, як і аліменти?

— Звичайно. У нас законодавець зазначив, що кожен із батьків у рівних частках бере участь у розвитку дитини. Той, хто не проживає з дитиною, зобов’язаний брати участь у додаткових витратах. Але для того, щоб той із батьків, з ким проживає дитина, реалізував це право, потрібно зібрати належні докази цих витрат. Просто заповнити день дитини репетиторами і вимагати за це гроші не вийде. Адвокат — це не чарівник, а людина, яка працює з документами.

Отже, аби переконати, що ви дійсно витрачаєте 50000 грн. на місяць на трирічну дитину, потрібне неабияке підтвердження. Чеки за товари та послуги — це найменше, що знадобиться. Стягнути додаткові витрати, виходячи із непідтверджених витрат, практично неможливо. У мене інколи під час підготовки до слухання виходить від 3-х до 6-ти томів лише чеків та квитанцій.

— Які неприємності, з точки зору правовідносин, може потягнути за собою бажання зачекати зі шлюбом або, навпаки, поспішити із ним?

— Дуже часто, коли люди поспішають вступити у шлюб, керуючись виключно емоціями, наслідки можуть бути не лише несподіваними, але і неприємними, наприклад, розлучення через рік після одруження. Розлучення — це насамперед наслідок непідготовленості до шлюбу. Шлюб — це не кохання-зітхання, а передусім — права, обов’язки і відповідальність.

Якщо пара не готова до шлюбу, але вже народилася дитина, то доволі часто такі пари не наважуються розлучитись заради дітей і продовжують жити разом. Але, на мій погляд, цього категорично не можна робити. Тому що батьки, залишаючись жити разом в той час, як у кожного з них своє особисте життя, фактично морально вбивають цим своїх дітей.

Тому перед тим, як укласти шлюб, важливо обговорити всі складні питання, в тому числі і питання, які можуть бути включені до умов шлюбного контракту. Причому навіть не важливо, чи буде пара його підписувати. Обговорення умов шлюбного договору — це своєрідний лакмусовий папірець стосунків.

— А як бути з «цивільними шлюбами»? Чи є тут ефективні інструменти створення і збереження щасливої сім’ї?

— Є не просто інструменти, а навіть покрокові інструкції! Їх ми опановуємо в рамках курсу «Dream Family». Звісно, в межах нашої бесіди ми навряд чи зможемо розкрити усі таємниці… Тому при нагоді запрошую читачів вашого шановного видання, хто має намір створити сім’ю чи прагне зберегти стосунки, які з часом зайшли у глухий кут, відвідати черговий курс.

Що стосується особливостей «цивільного шлюбу», то зазначу, що тут потрібно насамперед змінити структуру свідомості людей. Дівчина погоджується на такі стосунки, натхненно думаючи, що має статус «коханої», а хлопець при цьому користується усім комплексом «зручностей», заздалегідь усвідомлюючи, що він ще досі перебуває у процесі пошуку.

З точки зору юридичного аспекту «цивільного шлюбу» все взагалі цікаво. Ви просто купуєте з дня у день щось для вашого побуту, берете кредит на машину, а потім раптом розходитеся, наприклад, тому, що чоловік нарешті зустрів ту жінку, з якою він хотів би створити повноцінну сім’ю. Ображена жінка починає планувати помсту, і в суді з’являється позов про поділ майна, яке було придбане під час спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Але суд справедливо запитає про докази, які мають довести спільне проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

— І якими мають бути ці докази?

— У 2019 році ВС поставив крапку в цьому питанні. Було названо 4 критерії, за наявності яких спільне проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу можна дійсно вважати сім’єю із відповідними наслідками щодо виникнення прав на поділ майна. Перший — це проживання на одній території (тобто так званий гостьовий шлюб до уваги не береться). Якщо це найм житла, то потрібно, аби дівчина була вписана у договір оренди або хоч за якийсь місяць сама оплатила оренду і щоб були належні докази.

Другий критерій — наявність сімейного бюджету. До речі, для того щоб узгодити це питання, у «цивільному шлюбі» можна оформити договір, який буде аналогічним шлюбному. І в ньому можна окремий розділ присвятити саме сімейному бюджету та його формуванню. Навіть якщо у дівчини немає власного джерела доходу, то можна її «частку» у сімейному бюджеті визначити як трудовий вклад. Але все має бути зафіксовано і не тільки на словах.

Третій критерій — це спільний побут та спільне господарство. Мається на увазі, що ви спільно вирішуєте питання, які є важливими для вашої сім’ї. Наприклад, вирішення питань з приводу «косметичного» ремонту у квартирі, спільні інвестиції та ін. Бо зазвичай один із «цивільного» подружжя вкладає гроші, отримує прибуток, щось купує на ці гроші, а в суді виявляється, що партнер не може претендувати на це майно, адже воно було придбане за особисті кошти.

Четвертий — полягає у тому, що між партнерами «цивільного шлюбу» мають виникнути ті самі права і обов’язки, подібні до тих, що виникають у подружжя.

А з боргами все взагалі просто. Чоловік купує машину в кредит, з часом не може виконувати зобов’язань щодо повернення грошей, у подальшому може визнати у суді юридичний факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, і, як то кажуть, «золотий ключик» щодо поділу боргів у нього в кишені.

«Для мене навіть документ має бути красивим»

— Чи може у сімейних спорах медіація бути більш ефективним інструментом, ніж психологія?

— Безсумнівно. Це дуже добре, що зараз більшість медіаторів виходить із юридичної професії. Психолог демонструє, чому один із партнерів чинить з іншим саме так. А коли працює адвокат, який має статус медіатора, він передусім орієнтується на фундаментальні положення законодавства, які регулюють сімейні відносини, а також на права, обов’язки та відповідальність кожного з подружжя, визначені сімейним законодавством.

І головне те, що пара починає думати, а також розуміти, що сім’я — це і про «бізнес-план розвитку сім’ї», і про відповідальність подружжя як батьків за належне виховання дітей, і про відповідальність одне за одного, і про успіх.

— Чого б ви побажали жінкам-колегам, які стоять на захисті прав, — суддям, юристам, адвокатам — з нагоди Міжнародного жіночого дня?

— Краси завжди і в усьому. Це дуже важливо. Особисто я сприймаю життя через призму краси. Всі мої співробітники знають, що для мене навіть документ має бути красивим. Якщо він «некрасивий», то я його і не читатиму. Для мене краса — це порятунок. Коли я відчуваю спад енергії, то наповнюю себе красою. Бажаю, щоб краса була збалансованою, гармонійною, адже без цього заряду в нашій складній професії просто неможливо.