Закон і Бізнес


Заочна допомога

Слідчий не вправі призначати захисника, якщо обвинувачений явно й усвідомлено не відмовився від адвоката


20 лютого цього року Вано Мерабішвілі вийшов із в’язниці, відсидівши за кількома вироками 6 років і 9 місяців.

№9 (1463) 07.03—13.03.2020
Валентина МИХАЙЛОВА
7004

Клієнт завжди правий. Ця аксіома торгівлі цілком застосовна й до права вибору того, хто надаватиме юридичну допомогу в кримінальному процесі. Інакше завжди можна призначити зручного для сторони обвинувачення захисника й засудити заочно будь-яку людину. Навіть без її відома.


Лікування замість ув’язнення 

На початку січня 2004 року в Грузії відбулася зміна влади, і багато прихильників Едуарда Шеварнадзе завчасно покинули країну, розуміючи, що нічого гарного їх на батьківщині не чекає. Серед них був і колишній генеральний директор АТ «Маднеулі» Зураб Лобжанідзе, котрий відправився на лікування до Швейцарії. За словами тодішнього президента країни Михаїла Саакашвілі, «він украв у грузинської держави золота як мінімум на $40 млн».

Проти збіглого керівника відкрили кримінальну справу за ухилення від сплати податків і спробу вивезти за кордон близько 600 кг золотовмісного сплаву. Прокуратура домагалася екстрадиції З.Лобжанідзе, але безуспішно.

У той же час районний суд наклав арешт на всю нерухомість екс-директора, включно з будинком на березі моря, зареєстрованим на ім’я тещі — Паті Перадзе, але де-факто належний З.Лобжанідзе. Правда, виявилося, що будинок і земельна ділянка площею понад 30 соток, уже продані третій особі за €82660. Тоді з’явилася друга кримінальна справа — за намір приховати майно від конфіскації.

Першу справу розглядали13 (!) років. У червні 2017-го перша інстанція визнала З.Лобжанідзе винним у перевищенні повноважень і засудила його до двох років позбавлення волі. Правда, на той час влада змінилася, був прийнятий закон про амністію, завдяки якому екс-директорові не довелося відбувати покарання. Проте цивільні позови, подані державою, а також його колишнім працедавцем на суму $1,7 млн і $7 млн відповідно були залишені в силі.

А ось за другою справою ще при колишній владі З.Лобжанідзе та його тещу засудили до 7 років позбавлення волі. Обоє оскаржили таке рішення, посилаючись як на необґрунтованість обвинувачень, так і на особистий інтерес до нерухомості міністра внутрішніх справ Вано Мерабішвілі.

Більше того, З.Лобжанідзе виявив необережність, подзвонивши судді Хелвачаурського районного суду Д.М., який слухав справу. Той повідомив про інцидент у Кутаїський апеляційний суд.

Водночас до суду передали лист, підписаний обвинуваченими. У ньому серед іншого підкреслювалося, що кримінальне переслідування сфабриковане, оскільки міністр накинув оком на чужу власність. Також суддю звинуватили в упередженості й перешкоджанні встановленню істини, а також пригрозили: «Прийде час, коли вам доведеться відбувати довгі роки у в’язниці... за ваші незаконні дії та несправедливість».

Це було розцінено як утручання в правосуддя. Порушили ще одну справу.

Адвокат від слідчого

Як написав слідчий, він зв’язався з адвокатом (З.Лобжанідзе) І.А., щоб попросити її надати контактну інформацію родичів, аби вони могли обрати адвоката (у рамках третього кримінального процесу). «Мені сказали, що в З.Лобжанідзе немає родичів у Грузії. Згодом, приблизно о 13:53, З.Лобжанідзе зв’язався зі мною та запитав, що відбувається, на що я відповів, що збираюся висунути проти нього обвинувачення. З.Лобжанідзе відповів, що мені слід зв’язатися з його адвокатом І.А., якщо виникнуть проблеми, і повісив трубку», — відмічено в записах слідчого.

Проте він нікому не став дзвонити та призначив адвоката на тій підставі, що З.Лобжанідзе ухилявся від правосуддя й не мав родичів у Грузії, щоб визначитись із захисником самостійно. Того ж дня адвокат підписав документ, в якому викладалася суть нового обвинувачення.

Не минуло й трьох місяців, як той самий суд, де слухалася друга справа, визнав З.Лобжанідзе винним у грубому втручанні в правосуддя з метою вплинути на хід розгляду і засудив його до року позбавлення волі. У рішенні відзначено, що воно може бути оскаржене протягом місяця.

Обвинувачений не вклався в цей строк. Поки дізнався про вирок, поки передав відповідну довіреність... Тому нові адвокати попросили апеляційний суд відновити термін для подання скарги, оскільки ні їхній підзахисний, ні його родичі не були повідомлені про процес. Хоч у справі була і адреса, і номер телефону З.Лобжанідзе у Швейцарії. Крім того, призначений адвокат не проінформував підзахисного про зміст обвинувачення, а про сам вирок усно повідомив нових адвокатів уже після закінчення строку на його оскарження.

Проте районний суд визнав ці аргументи непереконливими й відхилив клопотання. Судді вирішили: оскільки закон не містить переліку поважних причин для відновлення строку, вони можуть самостійно визначати, які обставини брати до уваги, а які ні.

У Кутаїському апеляційному суді пішли ще далі й констатували, що адвокат не був уповноважений подавати апеляцію, оскільки в довіреності не зазначено бажання засудженого оскаржити саме цей вирок.

Право на вибір захисника

Звернувшись у Страсбург, З.Лобжанідзе та П.Перадзе намагалися довести, що всі 3 процеси були несправедливими. Проте тільки в третьому випадку Європейський суд з прав людини знайшов підставу, щоб погодитися з такими твердженнями.

У рішенні від 27.02.2020 у справі «Lobzhanidze and Peradze v. Georgia» зауважено, що право кожного обвинуваченого на ефективний захист адвокатом, офіційно призначеним у разі потреби, є однією з основоположних особливостей справедливого судового розгляду. Причому обвинувачений не втрачає цього права тільки тому, що не присутній в суді.

Стосовно вибору представника захисту ЄСПЛ нагадав, що відповідні принципи коротко викладені в рішенні у справі «Dvorski v. Croatia». У даній же справі, по суті, розглядаються 2 аспекти:

відсутність можливості захистити свої інтереси завдяки юридичній допомозі на власний вибір;

нібито недостатньо аргументована відмова національних судів дозволити оскаржити вирок заочно.

Суд відзначив, що до моменту початку третього процесу З.Лобжанідзе вже був оголошений в розшук у рамках першого та другого кримінального провадження. Національне законодавство забезпечувало право кожному захищати себе за допомогою адвоката на власний вибір, навіть якщо особа уникає явки у відповідні органи. У таких випадках підозрюваному, обвинуваченому або їхнім близьким родичам повинно бути надано 48 год. для вибору захисника. І лише після закінчення цього терміну слідчий орган може призначити адвоката для надання юридичної допомоги.

З огляду на зміст третього обвинувачення слідчому було відоме місцезнаходження З.Лобжанідзе, оскільки в листі, на якому ґрунтувалися обвинувачення, значилася його адреса у Швейцарії, а суддя, котрому він дзвонив, зазначив навіть номер телефону. Крім того, як випливає із записки слідчого, він також контактував з обвинуваченим, який сам подзвонив, щоб з’ясувати, що відбувається.

Також згадувалося, що слідчому було дано вказівку зв’язатися з адвокатом, який працював у рамках другого кримінального процесу, якщо в нього виникне бажання пред’явити нове обвинувачення. І це навряд чи можна розглядати як усвідомлену відмову від права на захист на власний вибір.

Хоча властям було відомо про місцезнаходження заявника, вони не повідомили його про рішення призначити іншого адвоката. Щодо правомірності такого рішення не виникли сумніви й у суду.

Також уряд не надав доказів того, що З.Лобжанідзе був проінформований про вирок до закінчення строку на подання апеляції. У цьому контексті ЄСПЛ не згоден з позицією влади, що заявник був зобов’язаний встановити контакт із адвокатом за призначенням, про котрого, як, власне, і про призначення йому було не відомо. Відповідно, заявник не міг уповноважити захисника подати апеляцію.

Крім того, суди, які розглядали клопотання про дозвіл на подання апеляції після закінчення строку, не врахували доводів, що стосуються як, імовірно, незаконних обставин, пов’язаних із призначенням адвоката, так і зумовленої цим фактом нездатності подати апеляцію.

Стосовно непідтвердженого бажання оскаржити вирок Суд відзначив, що в законі не йдеться про те, яким чином повинна бути виражена така воля. Отже, відмова була недостатньо аргументованою та надто формальною в частині застосування процесуальних правил.

Таким чином, мало місце порушення §1 і п.«с» §3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що суду доведеться розглянути апеляцію на третій вирок (якщо заявник виявить таке бажання). Державу ж зобов’язали виплатити €3600 як компенсацію за моральну шкоду.

Замість епілогу

Висвітлення цієї справи не буде повним, якщо не сказати, що у 2014 році В.Мерабішвілі визнали винним у зловживанні службовим становищем. Суд установив, що міністр уселився в чужий будинок у той час, коли судовий процес ще тривав, і право власності на нерухомість не перейшла державі. Крім того, оскільки будинок на той час був зареєстрований як власність ТОВ «Міжнародна інвестиційна компанія», міністр не мав права її використовувати для свого мешкання. Вирок був залишений в силі апеляційним і Верховним судами. 20 лютого цього року засуджений вийшов з в’язниці, відсидівши за кількома вироками 6 років і 9 місяців.

У той же час опозиційні політики намагалися виправдати колишнього урядовця: мовляв, він конфіскував дачу в злодія та іноді нею користувався (Нічого не нагадує? — Прим. ред.).

У 2014 році ВС Грузії амністував З.Лобжанідзе за третім вироком, а за другим скоротив покарання вдвічі — до 3,5 року позбавлення волі. У 2016-му Хелвачаурський райсуд звільнив від відбування покарання П.Перадзе, оскільки їй виповнилося 65 років.

Можливо, З.Лобжанідзе тепер дочекається нової амністії, щоб повернутися на батьківщину. А ось нерухомість він уже навряд чи поверне, що може бути уроком як для українських чиновників, котрі переписують майно на родичів, так і для слідчих органів — як дієвий спосіб відшкодування збитків, завданих державі.

Що прикметно: ЄСПЛ ні словом не прохопився про те, чи законним було засудження за втручання в правосуддя. Причому зауважимо, що на ухвалення вироку пішло всього 3 (!) місяці. Можна припустити, що у Страсбурзі визнали цілком пропорційним таке покарання за погрози судді.

Залишається незрозумілим, що заважає українським слідчим органам давати швидшу оцінку подібним висловам на адресу нашої Феміди. І не чи пора Вищій раді правосуддя не тільки робити запити щодо інформації про хід розслідування за такими фактами, а й вимагати від Офісу Генерального прокурора дотримуватися встановлених строків і передавати справи до суду.