Закон і Бізнес


Руслан Тропотяга:

Третейські суди в Україні: чого чекати?


Руслан Тропотяга - засновник Постійно діючого третейського суду при асоціації «Українська спілка правників»

3613

10 лютого 2020 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект Кабінету Міністрів України №3045, метою якого є вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду, що має значно розвантажити судову систему України.


Законопроект викликав різні думки серед експертів та третейських суддів в т.ч. й серед чинного складу Президії Третейської палати України.

Для того, щоб розібратися із позиціями експертів, необхідно проаналізувати основні чинники, які на сьогоднішній день перешкоджають розвитку третейських судів в Україні:

- Вузька компетенція. Згідно чинних вимог Закону, третейським судам не підвідомчі справи про захист прав споживачів, щодо нерухомого майна, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення тощо. Це значно звужує можливості сторін при захисті своїх порушених прав і зобов’язує звертатися до державних судів.

- Нестабільна практика державних судів. Починаючи із 2015 року, Верховний Суд України прирівняв спори за позовами кредиторів про стягнення заборгованості із боржників - фізичних осіб до спорів про захист прав споживачів. Таким чином, на сьогоднішній день кредитори обмежені у праві звертатися до третейських судів із позовами про стягнення заборгованості із споживачів.

- Сумнівна репутація. Третейські суди звинувачують в упередженості при розгляді спорів пов'язаних осіб, вважаючи їх «кишеньковими». Також значний рівень недовіри викликали рішення третейських судів про визнання права власності на нерухоме майно, які ухвалювалися до 2009 року, коли такі справи були підвідомчі третейським судам.

Разом з тим, слід відмітити, що за результатами проведеного опитування, рівень недовіри до третейських судів становить 25%, тоді як до державних судів цей показник становить – 55%. При цьому 2/3 респондентів не змогли оцінити свій рівень довіри до третейських судів, що свідчить про недостатність поінформованості опитуваних про їх діяльність.

Таким чином, новації законопроекту щодо розширення компетенції третейських судів є доречними та позитивно сприймаються усіма учасниками. При цьому варто придивитися до досвіду та стандартів держав-членів Ради Європи і надати можливість третейським судам, окрім іншого, вирішувати спори, які досить часто є дрібними та потребують більш швидкого і доступного вирішення, аніж через звернення до державного суду, зокрема, - спори за участі споживачів, про стягнення заборгованості у валюті, а також справи про встановлення юридичних фактів.

Помилковою, на наш погляд, є ініціатива розширення повноважень Третейської палати України функцією надання висновку про відповідність/ невідповідність засновника третейського суду вимогам законодавства, а також обов’язком оцінювати обґрунтованість бажання засновника утворити третейський суд. По-перше, шляхом встановлення додаткових вимог до третейських судів пішла Росія ще у 2017 році, в результаті чого із 1500 третейських судів лишилося лише 4. Посилення вимог до третейських судів, що призводить до їх значного скорочення, значно обмежує права, в першу чергу, бізнесу на вирішення спорів у позасудовому порядку. А по-друге, неприпустимою є ситуація, коли орган третейського самоврядування встановлює вимоги до третейських судів, а держава, в особі Міністерства юстиції України, ліквідує (не реєструє) ті третейські суди, які не відповідають таким вимогам. В правовій державі все відбувається навпаки – держава встановлює вимоги, а органи самоврядування сприяють їх дотриманню.

 

Також законопроект, наділяючи третейське самоврядування додатковими владними повноваженнями, не встановлює вимоги до кворуму при прийнятті рішень Всеукраїнським з’їздом третейських суддів. Для забезпечення визнання та виконання рішень з’їзду, вони мають прийматися більшістю зареєстрованих в Україні третейських судів, а не десятою їх частиною, як це мало місце в перших чотирьох Всеукраїнських з'їздах третейських суддів в період із 2005 по 2016 роки.

Не доцільним, на нашу думку, також є встановлення вимог до приміщень для здійснення діяльності третейським судом. Такі вимоги обмежують право сторін обирати місце третейського розгляду, наприклад, в орендованому приміщенні, що знаходиться територіально ближче до сторін, аніж приміщення засновника третейського суду. Обмеження у виборі приміщень для третейського розгляду лише знизить зручність для сторін та швидкість вирішення спору і ніяким чином не вплине на якість та ефективність позасудового врегулювання спору.

Натомість для вирішення питання довіри до третейських судів варто було би обговорити доцільність впровадження наступних ініціатив:

- Оприлюднювати інформацію про третейські суди (адреса, контакти, Регламент, Положення, Список третейських суддів, тощо) на сайті Міністерства юстиції України, оскільки така інформація подається до Міністерства засновниками третейських судів при державній реєстрації;

- Передбачити право Міністерства юстиції України ініціювати процедуру скасування державної реєстрації третейського суду у судовому порядку у разі умисного порушення вимог законодавства засновником третейського суду;

- Позбавляти права мати статус третейського судді тих осіб, щодо яких є вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення або рішення яких скасовані державним судом;

- Надати рекомендації державним судам залучати третейських суддів до участі у справах про скасування рішення третейського суду, про видачу виконавчого документу тощо.

PROMOTED