Закон і Бізнес


А сусід не згодний!


№6 (1460) 15.02—21.02.2020
51810

Непідтвердження сусідним власником меж ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на неї. Такий висновок зробив ВС в постанові №366/811/2017-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

27 листопада 2019 року                               м.Київ                               №366/811/2017-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., ГУЛЬКА Б.І., КРИВЦОВОЇ Г.В., ЛІДОВЦЯ Р.А. (суддя-доповідач) —

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 9.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2.08.2017,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 3, треті особи: Ладижицька сільська рада, Управління Держкомзему в Іванківському районі, відділ містобудування, архітектури житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Іванківської районної державної адміністрації, Приватне підприємство «Геополісся», про визнання права на приватизацію земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником домоволодіння за Адресою 1. Зазначала, що рішенням 7-ї сесії Ладижицької сільради від 20.05.2016 їй надано право на приватизацію земельної ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою.

Зазначала, що досягти згоди щодо розмежування ділянок із власником суміжної ділянки Особою 3 їй не вдається. Ділянки за Адресою 2, власником яких є Особа 3, приватизовані, мають площу 0,25 га та 0,1966 га.

Звертала увагу на те, що інженером-землевпорядником було здійснено геодезичні обміри ділянок, визначено їхні межі та складено ситуаційну схему за Адресою 3. При цьому межі ділянок Особи 3 визначені згідно з державними актами на право власності на землю, а межі ділянок, що належать їй, зазначені згідно з геодезичними обмірами.

Стверджує, що Особа 3 не погоджується підписати акт погодження меж упродовж тривалого часу, що робить неможливим завершення розробки проекту землеустрою, його погодження та затвердження в установленому порядку та перешкоджає їй отримати документ про право власності на ділянку.

Особа 1 просила суд: усунути перешкоди в праві приватизації ділянки за Адресою 1 шляхом визнання за нею права на приватизацію ділянки, яка розташована за Адресою 1, відповідно до даних земельно-кадастрової документації без погодження меж із власником суміжної ділянки, а саме — Особою 3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського райсуду від 9.06.2017 позов Особи 1 задоволено частково.

Визнано за Особою 1 право на приватизацію ділянки за Адресою 1 у відповідності з даними земельно-кадастрової документації без погодження меж із власником суміжної ділянки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Особа 3 не погоджує меж суміжних ділянок, чим позбавляє Особу 1 права на приватизацію ділянки за Адресою 1.

Районний суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.120 Земельного кодексу Особа 1, як власник житлового будинку, має право на передачу в її власність ділянки, яка перебувала в користуванні попереднього землевласника.

Суд першої інстанції вказав, що Особа 3 перешкоджає Особі 1 приватизувати ділянку в межах та розмірах, якою користувалися попередні власники житлового будинку. Про це свідчить рішення Іванківського райсуду від 20.07.2016, що підтверджує спір між землекористувачами, а також заява Особи 3 від 7.06.2017, в якій вона просить відкласти розгляд цієї справи, оскільки її мати, Особа 4, 6.06.2017 подала до Ладижицької сільради заяву про надання їй ділянки площею 15 соток по всій довжині. У вказаній заяві не зазначено, за якою адресою Особа 4 просить надати їй ділянку, однак із пояснень відповідача випливає, що вона претендує на частину ділянки, якою користується позивач.

Щодо вимоги про усунення перешкод у приватизації то районний суд уважав, що така не підлягає задоволенню, оскільки, задовольняючи вимогу про визнання за Особою 1 права на приватизацію ділянки, суд виключає необхідність відповідача вчиняти будь-які дії.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою АСКО від 2.08.2017 апеляційну скаргу Особи 3 відхилено.

Рішення Іванківського райсуду від 9.06.2017 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді справи районний суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд зазначив: оскільки Особа 3 має державні акти на право власності на ділянки, які розташовані за Адресою 2, вона повинна відновити межові знаки своїх ділянок відповідно до проектно-кадастрової документації та сприяти забезпеченню права на приватизацію Особою 1, яка є суміжним землекористувачем.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання Особи 3 на те, що Особа 1 неправильно обрала спосіб захисту порушеного права, оскільки вона неодноразово зверталася до Ладижицької сільради з приводу вирішення спірного питання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1 <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, доказам не надано належної оцінки, отже, оскаржувані рішення не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню.

Зазначає, що не заперечувала проти приватизації позивачкою її земельної ділянки, а лише була не згодна з тим, що до ділянки, яку має намір приватизувати Особа 1, входить частина ділянки, яка належить їй.

Указує, що районним судом не врахована позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2007 №7, в якій зазначено, що згідно зі ст.158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

При цьому стверджує, що позивачем не надано суду рішення органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів про врегулювання спору між нею та позивачкою про межі ділянок, можливість урегулювання такого спору не втрачена, а суд не може підміняти собою зазначені органи та вирішувати питання, віднесені законом до сфери їх виключних повноважень.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники справи не подали.

У жовтні 2017 року Особа 1 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги не відповідають дійсності та обставинам справи, отже, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи та встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Стверджує, що посилання заявника на ту обставину, що нею неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, не може бути прийнято до уваги, оскільки вона неодноразово зверталася до Ладижицької сільради з приводу вирішення спірного питання та Ладижицькою сільрадою розглядалося спірне питання, була створена відповідна комісія, яка, виїхавши на погодження меж земельних ділянок між суміжними власниками, з’ясувала, що відповідачкою чиняться перешкоди погодженню меж ділянок.

Фактичні обставини справи, установлені судами

Згідно з договором дарування будинку від 14.02.2008, посвідченого державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Воробей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі, Особа 4 подарувала Особі 3 будинок із надвірними будівлями, розташований за Адресою 2.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Іванківською районною державною нотаріальною конторою 17.05.2016, Особа 1 є власником будинку з господарськими будівлями за Адресою 1, що належав Особі 5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Іванківською райдержнотконторою 17.03.2010.

Згідно з державними актами на право власності на ділянку від 27.12.2012 Особа 3 є власником ділянок площею 0,2500 га та 0,1966 га, розташованих за Адресою 2, цільове призначення: для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства відповідно.

Рішенням 7-ї сесії Ладижицької сільради від 20.05.2016 Особі 1 надано право на приватизацію ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою для ведення особистого селянського господарства, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У довідках Ладижицької сільради від 3.11.2016 та від 23.01.2017 зазначено, що не вдалося встановити згоди між сусідами Особою 3 та Особою 1 на розмежування ділянок та погодити межі.

Відповідно до довідки Ладижицької сільради від 16.11.2016 згідно із земельно-кадастровою книгою Ладижицької сільради станом на 1.01.2010 за Адресою 1 рахується ділянка площею 0,64 га, власником якої є Особа 6.

У довідці Ладижицької сільради від 16.11.2016 зазначено, що згідно із земельно-кадастровою книгою станом на 1.01.2007 за Адресою 2 рахується ділянка площею 0,40 га, власник якої Особа 4.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Особи 3 підлягає задоволенню <…>.

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Відповідно до положень ст.4 ЦПК 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси в спосіб, визначений законами.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК 2004 року, кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав — це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи з підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Особа 1 є власником будинку з господарськими будівлями за Адресою 1.

Згідно з договором дарування від 14.02.2008 Особа 3 є власником будинку з надвірними будівлями за Адресою 2.

Рішенням 7-ї сесії Ладижицької сільради від 20.05.2016 Особі 1 надано право на приватизацію ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою для ведення особистого селянського господарства, обслуговування будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до державних актів на право власності Особа 3 є власником ділянок площею 0,2500 га та 0,1966 га, які розташовані за Адресою 2.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що Особа 3 не погоджує меж суміжних ділянок, чим позбавляє Особу 1 права на приватизацію ділянки за Адресою 1.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга Особи 3 підлягає задоволенню з огляду на таке.

У стст.116, 118 ЗК визначено підстави й порядок набуття громадянами та юрособами права власності та права користування ділянками із земель державної або комунальної власності.

У ч.3 ст.158 ЗК визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів щодо меж ділянок, що перебувають у власності й користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом ст.198 ЗК, погодження меж ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці — комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж ділянок.

Згідно зі ст.55 закону «Про землеустрій» встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до ст.152 ЗК держава забезпечує громадянам та юрособам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав — це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, усупереч стст.212, 213 ЦПК 2004 року, не в повній мірі врахували те, що непогодження відповідачем меж ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору, є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією в процесі приватизації ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юр- та фізособи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим ділянки та не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову в затвердженні технічної документації та передачі ділянки у власність.

Визнавши за позивачем право на приватизацію ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що вирішення питань, пов’язаних із передачею ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію ділянки у зв’язку з відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж ділянок.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією в процедурі приватизації ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов’язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж ділянки з власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою згоди на погодження меж ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на ділянку.

Зазначені правові висновки викладені в постанові ВС у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №580/168/16-ц.

Отже, відмова Особи 3 від підписання акта погодження меж ділянок не порушує прав Особи 1 на отримання ділянок у власність і не є перешкодою в проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію ділянки позивачем, у тому числі й прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що судами при постановленні рішень неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення рішень, які не ґрунтуються на законі.

У ч.1 ст.412 ЦПК визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судами правильно встановлено фактичні обставини справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права, у зв’язку із чим судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 1.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 9.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2.08.2017 скасувати.

У задоволенні позову Особи 1 до Особи 3 про визнання права на приватизацію ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.