Закон і Бізнес


За межею бідності


№5 (1459) 08.02—14.02.2020
13193

Розмір пенсійної виплати може бути нижчим за прожитковий мінімум, що компенсується державною допомогою. Такий висновок зробив ВС в постанові №140/2958/16-а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

14 листопада 2019 року                               м.Київ                               №140/2958/16-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — БУЧИК А.Ю.,
суддів: МОРОЗ Л.Л., РИБАЧУКА А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тульчинського об’єднаного управління Пенсійного фонду Вінницької області на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 6.04.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі за позовом Особи 1 до Управління ПФУ в Немирівському районі про визнання дій протиправними щодо відмови в перерахунку та підвищенні пенсії,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати відмову за №Ч-43 від 8.12.2016 Управління ПФУ в Немирівському районі здійснити перерахунок та підвищити розмір пенсії до рівня діючого прожиткового мінімуму, установленого законодавством, протиправною та зобов’язати управління провести перерахунок і виплатити різницю між прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, і виплаченою йому пенсією за період з 21.06.2016 та проводити в подальшому виплати відповідно до ч.1 ст.28 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Немирівського райсуду від 6.04.2017, залишеною без змін ухвалою ВААС від 29.06.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що розмір мінімальної пенсії призначається для осіб, визначених у ст.28 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», при необхідному стажі для чоловіків 35 років, а в позивача останній відсутній. Відтак розмір пенсії обраховано пропорційно до наявного страхового стажу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 26.07.2017 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Справу передано до ВС.

У зв’язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.345 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що Особа 1 з 2012 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ в Немирівському районі та отримує пенсію за віком.

Загальний страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 23 дні. Розмір пенсії станом на 1.12.2016 дорівнює: 644,81 грн. — розмір пенсії за віком; 304,19 грн. — державна адресна допомога. Загальний розмір пенсії до виплати — 949 грн.

6.12.2016 позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив відповідача здійснити перерахунок з 949 грн. до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Листом від 8.12.2016 УПФУ в Немирівському районі з посиланням на норми закону №1058-IV від 9.07.2003 та постанову КМ №265 від 26.03.2008 листом повідомила позивача, що загальний розмір пенсії з 1.12.2016 позивача становить 949,00 грн. та відсутні підставі для встановлення розміру пенсії, який відповідає прожитковому мінімуму.

Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача щодо виплати пенсії позивачу в розмірі, який є значно нижчим ніж установлено законом, є протиправними, а, здійснюючи позивачеві нарахування та виплату пенсії в розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв усупереч Конституції.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

У ст.46 Конституції встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом.

Поряд із цим у ст.92 Конституції зазначено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення (п.6).

Правовідносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.1 ст.28 закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності в чоловіків 35, а в жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено в ч.1 цієї статті, пенсія за віком установлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов — досягнення пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об’єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов’язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову в призначенні пенсії за відсутності відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії в розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч.3 ст.28 закону №1058-IV).

Вказані положення є достатньо чітко сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача є меншим за необхідні 35 років для отримання мінімального розміру пенсії в розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.

У п.2 постанови КМ «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26.03.2008 №265 з урахуванням змін, унесених постановою КМ від 25.03.2014 №112, установлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у п.1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 грн., таким особам надається щомісячна державна адресна допомога в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та постанови КМ №265 у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії в розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а в жінок — 30), за рахунок коштів ПФУ виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, якого не вистачає до 949 грн., виплачується за рахунок коштів держбюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, у тому числі пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз.2 ч.1 ст.58 закону №1058-IV), що базується на принципах, закріплених у ст.7 закону №1058-IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (1—2-го рівнів), не передбачає прямого взаємозв’язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що розраховується та сплачується, виходячи з нормативного закріплення бази в ст.7 закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8.07.2010 №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність і справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови для визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок зазначеної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

У ч.3 ст.46 Конституції дослівно визначено гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом». Указане положення повторюється в ч.2 ст.7 закону №1058-IV.

Їхнє застосування в комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних, так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів держбюджету в рамках виконання конституційних зобов’язань перед особою.

Таким чином, законодавство відмежовує поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомог, доплат, надбавок та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (з коштів ПФУ з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, чи за рахунок державного бюджету). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов’язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, установленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав особа користується й іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов’язань у сфері соціального захисту на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, держава унормувала здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМ №265, закону «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» тощо.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та ч.3 ст.46 Конституції, а лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законами про держбюджет на відповідний рік.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС від 8.05.2018 у справі №607/8511/17 та від 31.10.2018 у справі №148/625/17, від 28.02.2019 у справі №159/1276/17.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а тому рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись стст.345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тульчинського об’єднаного управління Пенсійного фонду Вінницької області задовольнити.

Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 6.04.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Особи 1 відмовити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.