Закон і Бізнес


Надто дешевий мерседес


№5 (1459) 08.02—14.02.2020
9248

Не реалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів буде недостатньо для повного погашення заборгованості. Такий висновок зробив ВС в постанові №467/395/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

20 листопада 2019 року                                м.Київ                              №467/395/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А. (суддя-доповідач), ГУЛЬКА Б.І., ЛІДОВЦЯ Р.А.,  ЧЕРНЯК Ю.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 6.06.2016 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26.06.2017,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 31.08.2007 між банком та Особою 1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі $18177,76 на строк до 30.08.2012.

Особа 1 належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість, розмір якої станом на 22.01.2016 — $59009,41, яка складається з: $11186,16 — основна заборгованість; $16387,71 — заборгованість за відсотками за користування кредитом; $772,03 — комісія; 30663,51 грн. — пеня.

На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір застави, предметом якого є автомобіль марки Mersedes Benz Vito, 2001 року випуску.

Ураховуючи викладене, ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з Особи 1 кредитну заборгованість у розмірі $59009,41.

Короткий зміст судових рішення суду

Рішенням Арбузинського райсуду від 6.06.2016 в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду по захист порушеного права з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Ухвалою АСМО від 20.07.2016 апеляційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Арбузинського райсуду від 6.06.2016 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.04.2017 касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу АСМО від 20.07.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою АСМО від 26.06.2017 апеляційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Арбузинського райсуду від 6.06.2016 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачем у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги банку підлягали розгляду з урахуванням положень ст.591 ЦК, ст.24 закону «Про заставу». Уважає, що позовну давність слід обчислювати з 30.04.2014, коли банк дізнався, що одержаних коштів від продажу предмета застави недостатньо для задоволення його вимог як заставодержателя, тобто про порушення свого права. До суду банк звернувся з позовом 28.01.2016, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Зазначає, що згідно з ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, у ПАТ «КБ «ПриватБанк» виникло право на стягнення залишку боргу за кредитним договором у зв’язку з недостатністю коштів на погашення кредитної заборгованості, що були отримані від реалізації предмета застави.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасників справи

У серпні 2017 року Особа 1 в особі представника Особи 2 подав до ВСС заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

У задоволенні касаційної скарги ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31.08.2008 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в розмірі $18177,76 на строк до 30.08.2012 <…>.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20.10.2010, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на заставлене майно — автомобіль марки Mersedes Benz Vito — для погашення заборгованості, яка станом на 12.05.2009 становила 79013,84 грн.

30.04.2014 кошти в розмірі $2175,14, отримані від примусової реалізації державним виконавцем зазначеного автомобіля, зараховані в рахунок погашення пені за кредитною заборгованістю <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом ст.526 ЦК, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У ч.1 ст.1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК).

Заочним рішенням Жовтневого райсуду від 20.10.2010, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на автомобіль для погашення заборгованості, яка станом на 12.05.2009 становила 79013,84 грн.

30.04.2014 кошти в розмірі $2175,14, отримані від примусової реалізації державним виконавцем зазначеного автомобіля, зараховані на погашення пені за кредитною заборгованістю, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.591 ЦК, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст.112 цього кодексу, якщо іншого не встановлено договором або законом.

За змістом ст.24 закону «Про заставу», у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо іншого не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством.

Таким чином, у позивача на підставі положень ст.591 ЦК, ст.24 закону «Про заставу» виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Звертаючись у лютому 2016 року до суду з позовом, ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що про порушення свого права банк дізнався лише 30.04.2016, тобто після продажу предмета застави, оскільки сума, одержана від його продажу, не покриває вимог заставодержателя, тобто в межах строку позовної давності.

Так, згідно зі ст.599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Згідно зі ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 роки.

Для окремих видів вимог установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до чч.1, 3 ст.264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Висновок апеляційного суду про те, що звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави від 23.06.2009 перериває перебіг позовної давності відповідно до вимог ч.2 ст.264 ЦК та що вказаний трирічний строк позовної давності закінчився 23.06.2012, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, є помилковим.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічне положення закріплене в ч.1 ст.15 ЦК.

Отже, не реалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а саме для цього й ухвалювалось у 2010 році рішення суду.

У зв’язку із цим банк і не міг до виконання рішення суду пред’явити новий позов, оскільки не було доказів того, що кредитна заборгованість не буде погашена.

Таким чином, апеляційний суд, на порушення ст.382 ЦПК, на зазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів позивача про те, що банк дізнався про порушення свого права лише 30.04.2014, не врахував і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обґрунтованим, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.409 ЦПК воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26.06.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.