Закон і Бізнес


Черга до крематорію

Кого ще треба звільнити, щоб держава не поринула в буремні 90-ті?


Як стверджує Джонатан Голдсміт (ліворуч), існують вагомі докази того, що влада використовує відмову від конфіденційності для тиску на клієнта.

№5 (1459) 08.02—14.02.2020
Марина ЛІБЕРМАН
3972

Рада Європи пообіцяла поговорити про порушення прав українських адвокатів, але навряд чи це допоможе. Зважаючи на зрослу кількість убивств адвокатів, невдовзі професія може спалахнути синім полум’ям.


Міфічні істоти

Незалежно від наявності прогресивного законодавства та органів самоврядування адвокатів продовжують убивати. Недоторканність адвокатської таємниці поступово перетворюється на міф, про який українські правники навіть не зможуть розказати власним дітям. Тож, доки громадські організації інспектують будівлі судів на зручність, адвокати звикають, що захист свого життя — проблема персональна. Спільнота співчуватиме на похоронах, а міжнародні організації заслуховуватимуть звіти про необхідні виправлення в законодавстві.

Про те, що насправді відбувається в українській адвокатурі, запросили поговорити всіх відомих представників цієї професії, самоврядування та європейських партнерів. Незважаючи на розкішне місце зустрічі, багато із запрошених не знайшли часу чи не виявили бажання з’явитися. Можливо, не повірили в дієвість таких заходів або вже звикли до думки, що найкраще захищає вміння володіти зброєю та персональна охорона.

Утім, проект звіту, підготований міжнародним експертом РЄ Джонатаном Голдсмітом, який стосувався аналізу національного законодавства щодо процесуальних гарантій прав адвокатів, заслухали. Одначе про те, що українські реалії не відповідають стандартам країн Старого світу, знають навіть малі діти, які здебільшого хочуть стати корупціонерами та «ефективними менеджерами», але аж ніяк не юристами.

Початок кінця

Після вітальних слів, яких вимагала обстановка, перейшли до обговорення проблем. Навіть стали згадувати, коли саме українська адвокатура почала втрачати свої права. Як зазначали присутні, особливо зухвалою поведінка правоохоронців стала з 2014—2015 років.

Та, як висловилися присутні правники, ситуація й далі погіршується. Безкарність органів влади дозволяє їм постійно нехтувати будь-якими положеннями законів, якими передбачені права адвокатів. Водночас видається, що все не так уже й погано.

Насправді стан справ набагато гірший. Адже адвокатура, яка розвивалась як поважний та демократичний інститут у країнах прогресивного капіталізму, зазнавала занепаду в радянський період. Далі деякі представники адвокатури стали «листоношами» для «креативників» у малинових піджаках. Професійна спільнота почала наголошувати, що це суперечить європейським стандартам. Однак, незважаючи на еволюцію правової думки, вона жодним боком не зачепила працівників правоохоронних органів.

Зокрема, як і 40 років тому, вони проповідують концепцію загальної винуватості. Жарти про недопрацювання правоохоронців, унаслідок яких ми всі досі на волі, також не зникли з українського правового ландшафту. Тож чи допоможуть адвокатам дослідження представників РЄ?

Відмовитися від таємниці

Існує загальновідоме правило: якщо черга до крематорію стає надто довгою, його треба спалити разом з усім керівним складом. З найкращих міркувань, звісно. Тож саме ця перспектива очікує вітчизняну адвокатуру, якщо правоохоронних органів не торкнеться насамперед ідеологічна реформа. Адже, скільки б не намагалися звільняти одних та набирати «молодих і незаплямованих», система постійно дає збій.

Так, за даними адвокатської спільноти, протягом останніх років у зв’язку з професійною діяльністю було вбито 9 захисників, скоєно 9 замахів на вбивство. 144 адвокати зазнали переслідувань, а 41 — тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Крім того, 983 правники наражалися на обшуки як на робочому місці, так і у власній оселі. Лише офіційних випадків застосування НС(Р)Д проти адвокатів зафіксовано аж 16.

Натомість абсолютна більшість практиків не з чуток знає про намагання зняти інформацію з їхніх телефонів і техніки, якщо доведеться «завітати» до правоохоронних органів. Юристи стверджують, що їх допитують у зв’язку з професійною діяльністю, а на клієнтів тиснуть, використовуючи положення щодо можливості відмови від зберігання таємниці.

Головну проблему вбачають у тому, що нині українська адвокатура є набагато сильнішою за представників усіх правоохоронних органів разом узятих. Тож представники євроспільноти ратують за унеможливлення відмови від конфіденційності.

Крім того, правники повинні, на думку європейських експертів, об’єднатися та відстояти право органів самоврядування на розширення повноважень. Ідеться перш за все про встановлення обов’язку суду та правоохоронних органів попередньо повідомляти про всі заходи, які вживають проти адвокатів. Особливо тих, які стосуються обшуку в приміщеннях, із гарантуванням права бути присутніми під час обшуку, а також давати пояснення щодо того, які матеріали є конфіденційними та чи поширюється на них заборона щодо розголошення таємниці клієнтів.

Права такі ж, як і в злочинців

Доки адвокатів продовжують ототожнювати з їхніми клієнтами, нічого не зміниться, упевнені європейські експерти. Натомість про те, як розв’язати цю проблему, вони досі не здогадались. Адже українське законодавство є відносно непоганим. Хіба що проблемним видається формулювання ч.4 ст.46 Кримінального процесуального кодексу, яка передбачає, що захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює.

Водночас таке формулювання нівелює та дискредитує українську адвокатуру. Адже в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко зазначено, що процесуальна рівність між сторонами є важливою складовою принципу справедливого судового розгляду. Тому європейські дослідники пропонують боротися зі свавіллям правоохоронців уточненням положень КПК.

Зокрема, радять прирівняти права захисників до прав сторони обвинувачення, а також прописати заборони щодо порушення прав адвокатів. Водночас нині в п.16 ст.23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» уже передбачено заборону ототожнювати адвоката з його клієнтом. Однак це жодним чином не сприяє подоланню проблеми агресивного та зі шкідливими наслідками ототожнення юристів зі злочинцями.

Представники Національної асоціації адвокатів України запевняють, що готові активно долучатися до процесу реформ. Перш за все шляхом розроблення та впровадження механізмів, які б давали змогу убезпечити інформацію, якою володіє адвокат, від протиправних посягань з боку правоохоронців. Адже доволі часто навіть огляд документів, належних адвокатові, зважаючи на відеофіксацію, дає правоохоронцям можливості отримати дані з порушенням процесуальних механізмів.

Крім того, необхідно сформулювати критерії, за яких взагалі можливе проведення обшуків у приміщеннях, що належать адвокатові. Правники передбачають: якщо документ, вилучений під час обшуку в адвоката, утратить силу доказу, то «ходити на каву» до них люди в камуфляжі стануть у рази рідше. Утім, певне, найголовніше, що здатна зробити адвокатура, крім розуміння, що вистояти можливо, лише об’єднавшись, — це зробити органи самоврядування належним суб’єктом у кримінальному процесі.

На думку присутніх, такі зміни дозволять представникам органів самоврядування бути присутніми під час розгляду клопотань у суді щодо дозволу обшуків у адвоката. Та й у подальшому брати активну участь у справі. Адже виправдовувати виключно непрофесіоналізмом правоохоронців постійне паплюження прав адвокатів не дуже коректно.

На користь цього — сумна статистика, згідно з якою більшість злочинів, скоєних проти правоохоронців, розслідується. Винних не лише встановлюють, а й у 40% карають. Натомість адвоката в Україні можна вбити, і ніхто за це не відповідатиме.

Чому — запитання, звісно, риторичне. Адже набагато важливіше запитати себе, що з нами не так? Та чи стануть звільнені з правоохоронних органів працівники внаслідок скорочення гідними членами адвокатської спільноти? Доки ж адвокати не усвідомлять своєї сили та важливості в побудові демократичної держави, єдине, що залишається, це слухати, як про наші проблеми розмовляють у розкішних залах РЄ.