«Жереб кинуто?!»
або Яку мету переслідують у владних коридорах, аби ризикнути всім заради скасування адвокатської монополії
Маючи інструменти примусу, держава повинна своїм громадянам давати й інститут захисту. І захисту не тільки від кримінального переслідування, а й в інших категоріях судових справ. На цьому побудована майже вся європейська система правозахисту.
Адвокатський Рубікон
Важко сказати, коли саме хтось із команди Президента Володимира Зеленського промовив цезарівське «Жереб кинуто», але Рубікон стосовно адвокатури нинішня влада вже фактично перейшла. Так, відразу після схвалення Конституційним Судом законопроекту №1013 про скасування так званої адвокатської монополії парламент 14.01.2020 проголосував цю «невідкладну» ініціативу в першому читанні. Тепер, вочевидь, уже на початку лютого депутатам потрібно буде знайти 300 голосів, аби остаточно закріпити свою перемогу над адвокатами.
Саме перемогу, і саме над адвокатами. Бо про жодний захист прав громадян або дотримання балансу захисту державних органів цей законопроект не містив і не міститиме, чого б не писали в будь-яких пояснювальних записках.
Бо справа зовсім в іншому — влада вирішила перейти Рубікон у той момент, коли для себе зробила висновок, що адвокат — фігура політична. Це повністю суперечить духу будь-якого процесуального кодексу. Це абсолютно неприпустимо з точки зору європейської демократії, яка всюди й повсякчас каже, що не можна ототожнювати адвоката з його клієнтом. Але що робити, коли є адвокати «в команді» (той самий Андрій Богдан чи Андрій Смирнов) і так звані адвокати Петра Порошенка, Віктора Януковича та ін.
Хоча ніде правди діти, розподіл адвокатів на політичні стани відбувся не сьогодні й не вчора. І, ймовірно, 300 голосів таки буде знайдено, бо це лише на 5 більше, ніж кількість тих, хто проголосував за законопроект у першому читанні. А може, й не буде, якщо хтось із депутатів уважно дочитає до кінця цю статтю.
Уважається, що Цезар при переході через Рубікон сказав свою відому фразу не латиною, а грецькою: «Ανερρίφθω κύβος» («Тож буде кинуто жереб»). На це вказує Плутарх. Іншими словами, переходив річку Цезар під вантажем серйозних роздумів. Так почалася його тривала війна проти римського Сенату на чолі з Помпеєм Великим.
Сьогодні, коли хтось каже про Рубікон і жереб, то це означає: «вибір зроблено» або «ризикнути всім заради великої мети». Вираз також використовується, щоб підкреслити незворотність того, що відбувається. Проте замислімось, яку саме велику мету ставили перед собою у владних коридорах, щоб ризикнути всім заради скасування адвокатської монополії.
Професіонал — загроза для влади
Багато років поспіль кожен із президентів намагався реалізувати власну форму судової реформи — від «малої» до «великої». Суддів то скорочували, то набирали. То залякували обшуками та кримінальними справами, то підвищували заробітну плату. І все заради банального приборкування, розуміючи, що це — третя гілка влади. Далеко не остання в ієрархії державної структури, і в разі чого — з караючим мечем.
Але сталося не так, як гадалося. Під час тих чи інших правових реформ спочатку був вихолощений інститут державного обвинувачення. І вже дожилися до того, що посади прокурорів продавались, а Генеральним прокурором і зовсім обрали людину без юридичної освіти. Потім почали масово звільнятися судді — досвідчені, з неймовірним рівнем кваліфікації та високим рівнем професійної гідності.
А далі сталося дивне: вправний адвокат, легко граючи на значних недопрацюваннях слідчих та/або прокуратури, розбивав ущент будь-які справи. Навіть політичні. Навіть ті, де всі ЗМІ волали про спійману «велику рибу». І влада побачила в цьому реальну загрозу, і знайшла «елегантне» рішення — треба зробити так, щоб у судах могли представляти інтереси сторін не тільки адвокати, а будь-хто.
Це лише гіпотеза. Проте проаналізуймо, чи справді скасування адвокатської монополії відповідає інтересам громадян України.
Насамперед звернімо увагу на той факт, що нині бачимо банальний приклад тотальної неповаги до Конституції. Спочатку — 3 роки тому — приймається закон, реалістичність виконання якого до кінця не продумана. Але даються можливості поступово підвищити якість представництва інтересів людини в судах. І не вина адвокатів у тому, що держава не змогла забезпечити ні підвищення якості юридичної освіти, ні прослідкувати, щоб адвокатські посвідчення справді отримували ті люди, які діятимуть в інтересах громадян.
Коли у 2016 році КС попередньо розглядав цю норму, він говорив, що вона веде до підвищення якості послуг, але для цього треба працювати. Що пропонується тепер? Банально відрізати те, над чим важко працювати. Якби це була тільки одна зміна до Конституції, імовірно, її можна було би підтримати. Адже нібито виправили помилку, хоча не забезпечили якості. Утім, нині маємо багато таких змін, які не несуть удосконалення, не гарантують підвищення якості, але будуть оголошені як чергові перемоги.
З одного боку, держава не готова до монополії адвокатів на представництво в судах, але з другого — нам знову будуть намагатися показати це як велике зрушення. Тому слід наголосити: Конституцію потрібно міняти вдумливо, і ніяк інакше! Не вносити сьогодні на завтра зміни, що повністю «переформатовують» відносини органів центральної та місцевої влади. Не приймати закон, а потім через 3 роки вирішувати, що монополія — це погано. Потрібно працювати вдумливо й пояснювати, чого прагнуть досягти. При цьому працювати вдумливо слід усім, у тому числі й суддям КС.
Самопредставництво задля економії
Нагадаємо: згідно зі ст.159 Основного Закону законопроект про внесення змін до Конституції розглядається парламентом за наявності висновку КС щодо відповідності документа вимогам стст.157 і 158 Конституції. КС швидко дав висновок, що законопроект №1013 відповідає вимогам ст.157 Основного Закону, бо запропоновані зміни розширюють можливості здійснення представництва в суді.
Орган конституційної юрисдикції звернув увагу на те, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Мовляв, професійну правничу допомогу надають адвокати, натомість представництво особи в суді може здійснюватися на вибір особи або адвокатом, або іншим суб’єктом. Із таким твердженням важко сперечатись, але поміркуймо: добре це чи погано?
Спочатку відносно державних органів та юридичних осіб. З 1.01.2020 норма щодо адвокатської монополії мала поширитися на державні органи та органи місцевого самоврядування. Проте, якщо законодавець хотів зекономити бюджетні кошти, можна було внести зміни, які виключають право адвокатів на представництво в судах державних органів. Що, власне, і було зроблено шляхом ухваленя закону від 29.12.2019 №390-IX.
Згідно зі змінами, внесеними до процесуальних кодексів, юрособа (незалежно від порядку її створення) бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юрособи), або через представника.
Інакше кажучи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади АР Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа згідно із законом, статутом, положенням, трудовим договором (контрактом), або через представника. Таким чином, уже на початку 2020 року впроваджувана монополія адвокатури на представництво в судах не відбулась. Навіщо ж тоді було відбирати цю гарантію в громадян і позбавляти їх права на професійну правову допомогу?
Якщо ж ми говоримо, що в людей немає грошей на адвокатів, то в Україні з 2011 року діє система безоплатної правової допомоги. І діє доволі успішно. У бюджеті на 2020-ий закладено на БПД 1 млрд грн. Крім того, у нас є величезна кількість донорів і міжнародних правових організацій, які дають на це кошти. І головне: жоден адвокат, який працює на контракті з Мін’юстом, не відмовився від надання безкоштовної правової допомоги громадянам. І це мало би бути аргументом для влади.
Тим більше що правники раз наголошували: «Держава — машина примусу. Інструментами цього примусу є поліція, прокуратура, суд. І це нормально, бо то основа існування держави. Проте, маючи інструменти примусу, держава повинна своїм громадянам давати й інститут захисту. І захисту не тільки від кримінального переслідування, а й в інших категоріях судових справ. На цьому побудована майже вся європейська система правозахисту, до якої Україна висловила намір долучитися, задекларувавши в Конституції європейський шлях розвитку. У Старому світі згідно зі статистикою із 48 країн у 33 існує так звана адвокатська монополія.
Вибір не на користь якості
Натомість коментарі «юристів від влади» свідчать, що вони на все це дивляться надто просто. На їхнє переконання, після скасування адвокатської монополії в людей з’явиться можливість більшого вибору в разі необхідності захищати свої інтереси в суді, а серед юристів (адвокатів і не адвокатів) зросте конкуренція. Це ніби повинне привести до якіснішого надання послуг особам, які потребують правової допомоги, та до можливого зменшення вартості представницьких послуг у суді. Однак чи все так просто для людини, яка не часто, а можливо, уперше в житті змушена звернутися по юридичну допомогу? Як їй зробити правильний вибір?
Не зупиняючись на порівнянні кваліфікації адвокатів та не адвокатів, зауважимо, що висококваліфіковані спеціалісти є серед обох категорій. Проте в цілому саме серед адвокатів усе-таки більша кількість фахівців, які нададуть послуги високої якості у випадку необхідності представництва інтересів осіб у судах. Це пояснюється як тим, що і до внесення змін до Конституції адвокати переважно зосереджувалися на представництві інтересів у судах, так і тим, що після запровадження адвокатської монополії велика кількість юристів, щоб мати змогу представляти інтереси своїх клієнтів у судах, фактично змушені були набувати статус адвоката.
Правильно це було чи ні, примусово чи добровільно — зараз не про те мова, а про те, що тепер фактично серед юристів, які мають хоч якийсь досвід представництва в судах, немає не адвокатів. То кого обиратимуть громадяни: шахраїв чи фізичних осіб — підприємців з «юридичною ліцензією», як вони самі пишуть про себе в оголошеннях?
Звичайно, даних щодо того, яка частка юристів, котрі практикували в судах, набула статус адвоката, немає. Проте існує висока ймовірністю того, що більшість юристів — не адвокатів, які вважали своєю основною діяльністю саме представництво інтересів осіб у судах, усе ж набули цей статус або перебувають на завершальному етапі отримання свідоцтва (проходять стажування після складання іспиту). Таким чином, велику кількість досвіду та кваліфікації у сфері представництва в судах сконцентровано саме в середовищі адвокатів.
Очевидні переваги
Звернення до адвоката має й інші переваги. Процесуальне законодавство передбачає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене рішення. У складі останніх є й витрати на правничу допомогу. Але відшкодуванню підлягають тільки витрати, пов’язані з послугами адвоката, на підставі договору про надання правничих послуг, а не послуги будь-якого юриста.
Отже, скільки б людина не заплатила юристу — не адвокату за представництво, ці кошти жодним чином не повернуться замовникові послуг. І навпаки, особа, яка виграла процес і користувалася послугами адвоката, має шанс на відшкодування витрат. То чи насправді законодавець думав саме про інтереси простих громадян?
Не менш важливим, якщо навіть не основним, є й той фактор, що адвокат в обов’язковому порядку забезпечує умови, що виключають доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення. Це, безсумнівно, є перевагою надання правової допомоги саме професійними захисниками. Гарантії збереження адвокатської таємниці закріплені в ст.23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Звичайно, стосовно звичайного юриста жодних таких обмежень немає.
Більше того, на не адвоката в разі його несумлінних дій навіть поскаржитися немає куди. Натомість у КДКА у разі випадку обґрунтованої скарги можуть відновити справедливість у відносинах «клієнт — адвокат». Наявність відповідальності для несумлінних адвокатів є запорукою реалізації права особи саме на професійну юридичну допомогу. Адже загроза накладення дисциплінарного стягнення є підставою для недопущення зловживань процесуальними правами та додатковим стимулом для належного виконання зобов’язань перед клієнтом.
Урешті-решт у законодавстві чітко визначено обов’язок адвоката підвищувати свій професійний рівень. Не слід забувати і про такий унікальний інструмент, як адвокатський запит, ненадання або невчасне надання відповіді на який карається адміністративним штрафом.
І все це держава планує перекреслити одним-єдиним недолугим голосуванням? Чи варте воно того? Чи, можливо, Рубікон усе ще не перейдено? Нехай кожен депутат запитає про це сам у себе, перш ніж проголосувати за скасування адвокатської монополії. А запитавши — ствердно відповість, що голосувати за цей злочинно-невдалий законопроект не потрібно. Тим самим буде зроблено вибір на користь європейської демократії та правової держави, невід’ємним атрибутом якої повинна бути сильна й незалежна адвокатура.