Закон і Бізнес


Викрадення сімейного гніздечка

ВРП звільнила порушницю за визнання комунальної власності спадщиною


№4 (1458) 01.02—07.02.2020
Марта ЛІТЕЧКО
7062

Удівець, котрий жив у цивільному шлюбі, звернувся до суду, щоб успадкувати квартиру, в якій він мешкає. Феміда задовольнила бажання чоловіка, але з’ясувалося, що померла цивільна дружина не приватизувала житло.


Шлях до бездомності

Літнє подружжя придбало квартиру на поверх нижче від тієї, в якій жило досі. Стареньким важко було ходити сходами. Попереднє помешкання продали на підставі договору. Тут, ближче до землі, планували спокійно доживати віку, аж раптом на їхню адресу надійшли судові повістки. Виявилося, Херсонська міська рада подала на них до суду за те, що чоловік із жінкою самовільно зайняли квартиру. Причиною стало те, що житло не було приватизоване до продажу.

Розгляд справи тривав майже 8 місяців без допитів та виклику свідків. Зрештою наприкінці березня без участі відповідачів та їхнього представника суд ухвалив рішення на користь міськради. Так само без участі подружжя міськвиконком успішно відстояв рішення першої інстанції в апеляційному суді.

Не довго думаючи, чоловік із жінкою звернулися до Вищої ради правосуддя й розповіли свою біду, поскаржившись на двох суддів Херсонського міського суду. Серед названих була суддя Валерія Дорошинська, хоча рішення приймав інший служитель Феміди. У скарзі сказано, що В.Дорошинська також приймала рішення щодо квартири, але апеляційна інстанція його скасувала.

Дисциплінарна палата відкрила провадження й запросила сторони. Проте подружжя несподівано відмовилося від власної скарги. Постраждалі заявили ( нотаріально завіривши свою заяву), що звернення стосовно суддів Херсонського міськсуду не писали, не готували та не підписували.

Законниця також направила свого адвоката, а він відразу ж поклопотався про закриття справи. Як аргумент пред’явив заяву пари, в якій пенсіонери зреклися скарги.

Однак ДП не побачила підстав для закриття провадження, адже не мала сумнівів у достовірності підпису дружини, яка й написала скаргу від власного імені та від імені свого чоловіка. Крім того, у скарзі жінка розповіла про речі, яких не могла знати будь-яка інша людина.

Зокрема, ішлося про те, що її благовірний був членом Спілки художників України та подарував музею Херсона багато своїх робіт, брав участь у різних виставках. Розповіла, що працювала в РАГСі, проводила реєстрацію шлюбів та народжених дітей. Про трагічну смерть свого єдиного сина 20 років тому та про скрутне матеріальне становище, в яке вони з чоловіком потрапили через рішення суду. Адже іншого житла, крім того, якого їх позбавили, не мають. Жінка писала свою заяву від руки, і при дослідженні почерку стало очевидним, що він їй і належить.

Згодом ВРП отримала заяву від адвоката, який представляв інтереси родини. Він наполегливо просив притягнути суддю до відповідальності. Адже, на його думку, подружжя стало жертвою злочинної змови між суддями й чиновниками міськради.

А тим часом його противник наполягав на закритті провадження. Стверджував: заяви жінки про те, що рішення є «жахливим, мерзенним, абсурдним та незаконним», не є свідченням того, що служителька Феміди допустила проступок. У листі немає посилань на фактичні дані, свідчення чи докази, які підтверджують викладені в ньому відомості, та посилань на реквізити судових рішень.

Однак такі доводи не допомогли. Дисциплінарну справу відкрили.

Раді нема де жити

ДП з’ясувала, що в лютому 2017 року до суду надійшла позовна заява. Чоловік стверджував, що квартира (та сама, яку купило літнє подружжя), має належати йому. Свого часу він жив із покійною власницею однією сім’єю в помешканні. Разом з ними ділила житло сестра покійниці. Оскільки шлюб жінки та чоловіка зареєстрований не був, спадщина дісталася сестрі.

Справа потрапила на розгляд до В.Дорошинської і вона задовольнила позов, присудивши житло цивільному чоловікові покійної. Це рішення суддя мотивувала тим, що після смерті цивільної дружини чоловік звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але йому відмовили, оскільки підтвердити родинні відносини він не мав чим. Громадянин не був у тій квартирі зареєстрований, хоча жив у ній і продовжував це робити після похорону.

Отримавши судове рішення, чоловік зареєстрував квартиру на себе та подарував її іншій особі, яка й продала нерухомість літньому подружжю.

Однак Херсонська міськрада також мала плани на це житло. На її думку, оселя перебувала лише в користуванні покійної та не була приватизована. А це значить, що квартира належить до комунальної власності. Перша інстанція погодилася з таким твердженням, апеляційна — теж. Вони констатували, що квартира не є предметом спадкування, адже перебуває в комунальній власності.

Рішення В.Дорошинської апеляційний суд скасував. І не міг цього не зробити, оскільки відповідачка у справі, сестра померлої цивільної дружини позивача, не могла задовольнити заявлених до неї вимог, бо померла ще в 1995-му.

Наступним кроком міськради став позов проти літнього подружжя, яке чесно купило квартиру, щоб у спокої та комфорті доживати віку. Орган місцевого самоврядування зажадав повернути квартиру з незаконного володіння осіб, котрі самочинно її захопили.

Цей позов розглядала вже не В.Дорошинська, а її колега. Суд задовольнив вимоги, зобов’язав усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні радою комунальною власністю шляхом виселення сім’ї. Ніхто іншого житла надавати людям не збирався.

Дружина оскаржила вердикт в апеляційному суді, але той залишив рішення першої інстанції в силі. Помешкання, за яке подружжя заплатило власними грішми, перейшло у власність міськради.

Сумний фінал

Урешті-решт суддю В.Дорошинську покарали — від ДП стосовно неї надійшло подання на звільнення на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції. Не пройшло й року, як ВРП розглянула цю рекомендацію та позбавила законницю посади. Адже, як зазначила палата, суддя була не вправі ухвалювати рішення про права та обов’язки особи, не залученої до участі у справі (ідеться про міськраду) та визнавати спадщиною майно, на яке спадкодавець не оформив права власності.

Тож ДП констатувала, що В.Дорошинська «умисно знехтувала нормами процесуального права при здійсненні правосуддя». Та й позов розглянула «підозріло швидко» — через 1 місяць 13 днів із дня подання заяви.

На думку членів Ради, вирішення питання про право власності на квартиру без участі самого власника впливає на його права та інтереси, визначені в чинному законодавстві. Суддя мала би встановити власника спірної квартири, тоді вона довідалась би, що житло належить Херсонській міськраді. Рішення володарки мантії призвело до того, що зрештою міськрада позбавила двох літніх людей житла, і поки що жоден суд їх не захистив. Утім, подружжя звернулося до Верховного Суду й чекає його рішення.

«Суддя має великий практичний досвід, приділяє належну увагу підвищенню рівня своїх професійних знань і ділової кваліфікації, вміє планувати роботу, виявляє відданість інтересам справи та добре розуміє їх значимість. При вирішені питань послідовна та принципова, володіє системним підходом до прийняття рішень», — написав у характеристиці на В.Дорошинську очільник установи, в якій жінка працювала. Проте ні гарний відгук, ні відсутність дисциплінарних стягнень жінку не врятували.