Про можливість оскарження

Та обставина, що ч.2 ст.392 Кримінального процесуального кодексу не приведена законодавцем у відповідність із Конституцією та рішенням Конституційного Суду, не може обмежувати право особи на оскарження.

Таку неординарну вказівку дав Касаційний кримінальний суд у постанові від 24.12.2019 (справа №396/569/19).

Нагадаємо, рішенням від 13.06.2019 №4-р/2019 КС визнав неконституційним положення ч.2 ст.392 КПК, яке унеможливлює окреме апеляційне оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження до ухвалення рішення по суті.

Як і передбачав «ЗіБ» (див. №24/2019), це спричинило певну розгубленість в апеляційних судах, адже парламент дотепер так і не ухвалив жодних змін до КПК з цього приводу (законопроект №2315 зареєстровано у Верховній Раді, але не розглянуто дотепер).

Однак у ККС вирішили, що суди мають самостійно шукати відповіді щодо процедури розгляду таких апеляцій, зокрема в частині обсягу матеріалів, які слід витребовувати, кола суддів, які не можуть брати участь в автоматичному розподілі таких проваджень тощо.

На жаль, у ККС не заглибилися в рішення КС, а формально послалися на ч.2 ст.152 Конституції. Проте Суд визнав неконституційним положення, якого немає у КПК і яке апріорі не може втратити чинності. Натомість ч.2 ст.392 кодексу залишилася в первісній формі.

Тож апеляційним судам залишається тепер приймати такі скарги, але не розглядати їх, доки ВР не визначить процедурних особливостей. Аналогічно до того, як свого часу КС реєстрував, але не розглядав конституційних скарг до ухвалення відповідного закону.