Спірна реконструкція
Реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації породжує права та обов’язки тільки для суб’єкта, якому вона адресована.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 листопада 2019 року м.Київ №522/6794/15-а
Велика палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача — ПРОКОПЕНКА О.Б.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., АНЦУПОВОЇ Т.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, третя особа — Особа 2, про скасування рішення за касаційною скаргою Особи 2 на постанови Приморського районного суду м.Одеси від 1.07.2015 та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2015,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2015 року Особа 1 звернулася до адміністративного суду з позовом до ДАБІ, третя особа — Особа 2, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення про реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 5.09.2012 №ОД15212157864.
Свої позовні вимоги Особа 1 обґрунтувала тим, що спірне рішення порушує її права власності та користування квартирою.
Приморський райсуд постановою від 1.07.2015 адміністративний позов задовольнив: рішення про реєстрацію декларації скасував.
ОААС постановою від 21.09.2015 у зв’язку з порушенням предметної підсудності при розгляді адміністративної справи постанову Приморського райсуду від 1.07.2015 скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову та скасував рішення про реєстрацію декларації.
Задовольняючи позовні вимоги Особи 1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що декларація була видана на підставі недостовірних даних, наданих Особі 2. Крім того, цей суд урахував те, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29.01.2015 було визнано недійним договір купівлі-продажу від 11.01.2003, укладений між Особою 3 та Особою 2, у частині включення в загальну площу (74,5 м2) квартири за Адресою 1, що відчужувалася, приміщення першого поверху загальною площею 13,1 м2.
Не погодившись із судовими рішеннями, Особа 2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанови Приморського райсуду від 1.07.2015 та ОААС від 21.09.2015, а провадження у справі закрити, оскільки, на її думку, справу не належить розглядати в порядку адмінсудочинства.
Скаржниця зазначає, що право на оскарження індивідуального акта суб’єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивачка не є учасником (суб’єктом) правовідносин, на які спрямована дія оспорюваного в цій справі рішення, то таке, відповідно, не породжує для позивачки права на звернення із цим адміністративним позовом.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 10.10.2016 відкрив касаційне провадження.
10.07.2019 Касаційний адміністративний суд у складі ВС постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд ВП ВС на підставі ч.6 ст.346 Кодексу адміністративного судочинства.
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки третя особа оскаржує судові рішення у зв’язку з порушенням правил предметної юрисдикції, ВП ВС дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених ст.341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, ВП ВС дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Особі 1 та Особі 4 належить на праві спільної сумісної власності квартира за Адресою 2, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, яке було видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 30.08.93 №17895.
Відповідно до листа Управління охорони об’єктів культурної спадщини від 4.04.2012 №01-13/1147 будівлю, яка розташована на вул. 10 квітня, 16, житловий будинок, споруджено в 1902 році за проектом архітектора К.Попова. За рішенням Одеського облвиконкому від 27.12.91 №580 ця будівля прийнята під охорону держави як пам’ятка містобудування та архітектури місцевого значення.
Особа 2 є власником квартири за Адресою 1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 11.01.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б., зареєстрованого в реєстрі.
5.09.2012 ДАБІ видала декларацію, код ДК 1122.1, ІІ категорія складності, відповідно до якої вирішено вважати закінчений будівництвом об’єкт готовим до експлуатації, а саме — реконструйовану квартиру, розташовану за Адресою 1.
15.10.2012 виконавчий комітет Одеської міської ради видав Особі 2 свідоцтво про право власності на квартиру за Адресою 1 за вказаною адресою на підставі вищезазначеної декларації замість договору купівлі-продажу від 11.01.2003.
Рішенням АСОО від 29.01.2015 позов Особи 1 задоволено частково. Розпорядження управління житлово-комунального господарства Виконкому Одеської міськради від 2.07.94 №43812, видане Особі 6, у частині включення до загальної площі (74,5 м2) квартири за Адресою 1, приміщення першого поверху загальною площею 13,1 м2, яке згідно з технічним паспортом визначено як «коридор площею 13,1 м2 №7», визнано недійсним. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 26.07.94, видане Особі 6 на підставі вищезазначеного розпорядження від 26.07.94 №43812. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №120989, зареєстрований Одеською товарною біржею 29.12.95, який було укладено між Особою 6 та Особою 3, у частині включення в загальну площу (74, м2) квартири за Адресою 1, що відчужувалася, приміщення першого поверху загальною площею 13,1 м2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11.01.2003, укладений між Особою 3 та Особою 2, у частині включення в загальну площу (74,5 м2) квартири за Адресою 1, що відчужувалася, приміщення першого поверху загальною площею 13,1 м2.
26.02.2015 Особа 1 звернулася до ДАБІ із заявою про визнання недійсною декларації у зв’язку з тим, що реконструкція квартири за Адресою 1 проводилась Особою 2 без дозвільних документів.
Листом від 25.03.2015 №01/11-3068 ДАБІ повідомила про проведену перевірку, якою встановлено, що Особа 2 надала недостовірні відомості до поданої декларації про готовність об’єкта до експлуатації та що вона користується об’єктом, не введеним в експлуатацію відповідно до норм законодавства.
Відповідно до декларації Особа 2 внесла до неї відомості про генерального проектувальника — Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал ЛТД», однак, як убачається з листа від 5.03.2015 №27, це товариство проектної документації щодо реконструкції квартири за Адресою 1 не виконувало.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адмінсудів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Отже, поняття «суд, установлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У ст.2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду) завданням адмінсудочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У п.1 ч.1 ст.3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами ч.1 ст.17 КАС (у зазначеній редакції), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фіз- чи юросіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адмін’юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв’язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями стст.2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адмінсудочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб’єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адмінсудів.
Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб’єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, ніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі в спорі суб’єкта владних повноважень.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб’єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу, чинного на час вирішення спору, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 чинного ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді й переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивачка оскаржує рішення суб’єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об’єкт нерухомого майна, саме з підстави незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивачки документів.
Спірна реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації, яка здійснена суб’єктом владних повноважень, породжує права та обов’язки тільки для суб’єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідної реконструкції.
За таких обставин спір стосується не стільки правомірності дій суб’єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції квартири, що створює перешкоди позивачці в користуванні її квартирою.
З урахуванням наведеного ВП ВС уважає, що спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачкою спосіб захисту не призведе до відновлення її порушених прав.
Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адмінсудочинства.
З огляду на викладене ВП ВС уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим.
Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб’єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
ВП ВС уже вирішувала питання предметної юрисдикції в подібних правовідносинах (постанови від 13.06.2018 у справі №816/421/17, від 28.11.2018 у справі №816/616/17, від 5.12.2018 у справі №804/3091/18, від 20.09.2018 у справі №813/1076/17, від 16.01.2019 у справі №815/1121/17).
Отже, викладені в касаційній скарзі Особи 2 доводи щодо неналежності цієї справи до юрисдикції адмінсудів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.
За правилами ч.1 ст.354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково й залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених у стст.238, 240 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції адмінсудів, визначених у ст.19 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (ст.354 КАС).
У п.5 ч.1 ст.349 цього ж кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й закрити провадження у справі.
Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адмінсудочинства.
Отже, постанови Приморського райсуду від 1.07.2015 та ОААС від 21.09.2015 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС, ВП ВС
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.
2. Постанови Приморського районного суду м.Одеси від 1.07.2015 та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2015 скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.