Закон і Бізнес


Марно витрачені гроші


№2 (1456) 18.01—24.01.2020
7232

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов’язку (не є підставою для виникнення зобов’язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї ділянки у власність чи користування. У свою чергу отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою не покладає обов’язку щодо його реалізації. Такий висновок зробив ВС в постанові №682/345/16-а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

7 листопада 2019 року                                  м.Київ                               №682/345/16-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — БУЧИК А.Ю.,
суддів — МОРОЗ Л.Л., РИБАЧУКА А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Славутської міської ради Хмельницької області на постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.03.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі за позовом Особи 1 до Славутської міськради про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними та скасувати пп.1.4 п.1 рішення Славутської міськради №15.1-42/2014 від 29.05.2014 про надання дозволу Особі 1 на виготовлення проекту для будівництва індивідуального гаража за Адресою 1 та п.2 рішення міськради від 27.02.2015 №28.5-50/2015 про внесення змін до пп.1.4 п.1 рішення №15.1-42/2014 від 25.05.2014 «Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою» гр. Особі 1».

Постановою Славутського міськрайсуду від 23.03.2017, залишеною без змін ухвалою ВААС від 17.10.2017, адмінпозов задоволено повністю.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що співвласниками багатоквартирного будинку не реалізовано право на прибудинкову територію, відсутня державна реєстрація права постійного користування, а тому відповідач як орган місцевого самоврядування має право на розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 28.11.2017 відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У зв’язку з відсутністю від усіх учасників справи клопотань про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 25.05.2014 пп.1.4 п.1 рішення Славутської міськради №15.1-42/2014 Особі 1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею до 40 м2 за Адресою 1 для будівництва гаража.

27.02.2015 Славутська міськрада п.2 рішення №28.5-50/2015 внесла зміни по пп.1.4 п.1 свого рішення №15.1-42/2014, збільшивши площу ділянки для будівництва гаража Особи 1 до 50 м2.

У подальшому постановою Славутського міськрайсуду у справі №682/3067/15-а від 13.11.2015 відмовлено в задоволенні позову Особи 1 до Славутської міськради про визнання протиправним п.10 рішення №10.1-56/2015 від 28.08.2015, яким відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на ділянку площею до 18 м2 за Адресою 1 для добудови до квартири з наступною передачею користування на умовах суперфіцію. У задоволенні позову відмовлено з підстав, що суб’єктом права власності чи користування прибудинковою територією є об’єднання власників багатоквартирного будинку, інші юридичні та фізичні особи не входять до переліку суб’єктів права власності на прибудинкову територію.

Отже, фактично позивач поєднує реалізацію права на землю на прибудинковій території для будівництва гаража та добудови, вирішені на її користь у різні правові способи (наданням права рішенням органу місцевого самоврядування та в судовому порядку), але вважає порушеним порядок передачі землі, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку за Адресою 1, у тому числі власне їй — Особі 1, частини спільної ділянки, яка передається у власність чи користування співвласникам багатоквартирного будинку. Тому вважає, що Славутська міськрада прийняла завідомо протиправне рішення про надання дозволу Особі 1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки для будівництва індивідуального гаража площею до 50 м2 з подальшою передачею їй у власність, чим спричинила шкоду інтересам позивача, у тому числі майнову, оскільки виготовлення проекту землеустрою на підставі протиправного рішення коштувало 1887 грн. Тому позивач звернулася до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Славутська міськрада не наділена повноваженнями розпоряджатися прибудинковою територією шляхом надання дозволу на виготовлення проектної документації із землеустрою для індивідуальної забудови одного зі співвласників багатоквартирного будинку.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У ч.1 ст.116 ЗК передбачено, що громадяни та юрособи набувають права власності та права користування ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених цим кодексом.

Згідно із чч.1—3 ст.123 ЗК надання ділянок державної або комунальної власності в користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання в користування ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні в користування ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розроблення до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання й дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки або мотивовано відмовляє в його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст.39 ЗК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст.42 ЗК, ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку відповідна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Порядок використання ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У ст.1 закону «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 №2866-III встановлено, що прибудинкова територія — територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч.2 ст.382 Цивільного кодексу всі власники квартир і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі та споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Проте колегія суддів звертає увагу на те, що відсутні правовстановлюючі документи та державна реєстрація прав на ділянку прибудинкової території за співвласниками будинку за Адресою 1.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що правовий статус прибудинкової території є, по суті, невизначеним, оскільки єдиним суб’єктом права власності на прибудинкову територію приватизованого багатоквартирного, як це випливає зі змісту ст.42 ЗК, є об’єднання власників такого будинку, однак законодавством України процедуру передачі ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також прибудинкова територія, не передбачено.

Крім того, оскаржуваними рішеннями дано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на ділянку площею до 40 м2 за Адресою 1 для будівництва гаража, проте з рішення не можна зробити однозначного висновку, що ділянка розташована на прибудинковій території.

Урахувавши можливість правового регулювання статусу прибудинкової території, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач як орган місцевого самоврядування згідно зі стст.12, 118 ЗК у визначених законом межах наділений повноваженнями щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою задля забезпечення інтересів і потреб мешканців територіальної громади.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в постанові від 30.05.2018 у справі №826/5737/16 Велика палата ВС дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розроблення проекту щодо відведення ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов’язку (не є підставою для виникнення зобов’язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї ділянки у власність чи користування.

У свою чергу отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою не покладає обов’язку щодо його реалізації.

Також колегія суддів уважає безпідставним посилання на постанову Славутського міськрайсуду у справі №682/3067/15-а від 13.11.2015, оскільки обставини справ є абсолютно відмінними за предметом правового регулювання, а висновки суду щодо правозастування не мають преюдиціального значення.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про скасування рішень та ухвалення нового — про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись стст.345, 351, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Славутської міської ради Хмельницької області задовольнити.

Постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.03.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Особи 1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.