ЄСПЛ вказав, які помилки в рішенні про проведення негласних заходів порушують Конвенцію
Помилки в прізвищі підозрюваної та відсутність в ухвалі суду тих розшукових заходів, що здійснювалися, порушують конвенційні гарантії.
Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хамбардзумян проти Вірменії» (№ 43478/11), передає «Закон і Бізнес» з посиланням на «ECHR. Ukrainian Aspect».
Каріне Хамбардзумян (Karine Hambardzumyan) працювала заступником начальника жіночого підрозділу виправної установи, коли одна із ув’язнених повідомила керівника Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю поліції Вірменії про те, що чиновник вимагала хабар в обмін на її переведення до іншої установи виконання покарань.
Поліція одразу звернулася до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, яке було задоволене. Зрештою чиновницю заарештували при отриманні грошей, що також фіксувалося технічними засобами.
Результати негласних заходів були використані у кримінальному провадженні проти Хамбардзумян, яка була визнана винною та засуджена.
Жінка звернулася до ЄСПЛ. Серед іншого вона скаржилася на те, що таємне спостереження за нею порушило гарантії статті 8 (повага до приватного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ ретельно дослідив обставини справи. Зокрема, Високі судді звернули увагу на те, що у резолютивній частині ухвали суду не було зазначено прізвище особи щодо якої дозволялося проведення негласних заходів, а мотивувальна частина (що фактично була переписана з клопотання правоохоронців) містила помилки, зокрема і щодо прізвища підозрюваної.
І хоча уряд посилався на те, що з мотивувальної частини рішення суду було зрозуміло стосовно кого слід проводити негласні заходи, а описки у тексті мали формальний характер, у ЄСПЛ зауважили, що таємне спостереження є серйозним втручанням у право особи на повагу до приватного життя, а ухвала суду, що слугує його підставою, не може бути постановлена з настільки розпливчастими термінами, щоб залишати місце для спекуляцій та припущень щодо її змісту і, головне, щодо особи, стосовно якої застосовується даний захід.
Крім того, національне законодавство вимагало, аби ухвала суду містила, серед іншого, вказівку на слідчі дії або оперативні чи розшукові заходи, які санкціонуються, із зазначенням конкретної дії чи заходу. Національний Закон про оперативно-розшукову діяльність містить вичерпний перелік видів оперативних та розшуковий дій, серед яких не було такого заходу, як «аудіо- та відеоспостереження», вказаного в ухвалі суду. У цій справі поліція зафіксувала розмови (телефонні та під час зустрічей) заявниці, відтак поліція з урахуванням положень закону про ОРД здійснювала два види оперативних дій: зовнішнє спостереження та контроль за телефонними розмовами, тоді як в ухвалі суду про такі заходи не йшлося.
Отже ЄСПЛ дійшов висновку, що дозвіл на таємне спостереження не був предметом належного судового контролю. Відтак, таємне спостереження за заявницею не було здійснено «згідно із законом» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.