Заступник голови Вінницького апеляційного суду Ігор Стадник:

«Нам потрібно повчитися в ірландських суддів шанувати честь професії»

Ігор Стадник: «Нам потрібно повчитися в ірландських суддів шанувати честь професії»

Колись заставкою на його комп’ютері було фото велетенської бібліотеки найпрестижнішого навчального закладу Ірландії — Trinity College в Дубліні. Тоді він і гадки не мав, що побачить її на власні очі. Для заступника голови Вінницького апеляційного суду Ігоря СТАДНИКА світлина «ожила» під час двотижневого навчального візиту на Смарагдовий острів. Там він разом із колегами відвідав суди всіх рівнів, зокрема Верховний, розташований в історичній будівлі Four Courts у центрі Дубліна. Найяскравішими враженнями від ірландської Феміди І.Стадник поділився із «ЗіБ».

«За весь час перебування в Ірландії я не чув про корупцію серед суддів»

— Ігорю Михайловичу, розкажіть, будь ласка, що вразило вас у роботі ірландських судів?

— Ірландія — відносно маленька країна, менш як 5 млн жителів. На цю кількість населення — 160 суддів, приблизно стільки, як у Вінниці. Це — один із найнижчих показників у країнах Ради Європи. Річ у тім, що в судах нижчих інстанцій у нескладних категоріях справ процес спрощений: судді усно мотивують рішення й оголошують лише його резолютивну частину.

Також процес змагальний, і головне завдання судді — стежити, аби він відбувався належним чином. З’ясовувати обставини справи та переконувати суд у правильності своєї позиції — це завдання адвокатів сторін.

Важливим повноваженням судді також є роз’яснення закону, зокрема стандарту доказування, членам журі присяжних, бо недоліки у відповідній промові судді можуть стати підставою для апеляції.

— Як утворюють журі присяжних?

— 12 осіб обирають випадково зі списку виборців, тобто пересічних громадян. На засіданні в кримінальній справі вони виносять свій вердикт: винен чи не винен. А в цивільній — відповідають на запитання, сформульовані баристерами й затверджені судом. Суд тільки призначає покарання в кримінальній справі або визначає суму відшкодування в деяких категоріях цивільних спорів. Тому рішення журі присяжних є найважливішим.

У справах про кримінальні проступки підтримує державне обвинувачення і представляє справу в суді поліцейський. Він же приводить свідків та експертів. В Ірландії — дуже висока довіра до поліцейських, їх там називають Garda.

— А до суду?

— Така сама, за оцінкою міжнародних організацій, зокрема GRECO — органу Ради Європи з антикорупційного моніторингу. За весь час перебування в Ірландії я не чув про корупцію серед суддів, а ті випадки звільнення, про які йшлося, пов’язані з негідною поведінкою, що не стосується здійснення правосуддя.

Вони дуже дбають про авторитет і незалежність судової влади, самі стежать, аби не було зловживань. Зараз якраз хочуть створити судову раду. Вона розглядатиме скарги на суддю, бо процедура імпічменту, що нині існує, дуже сувора і не передбачає альтернативних звільненню стягнень. Що стосується фінансування судів, то в минулому році витрати на їхню діяльність сягнули майже ˆ2 млрд.

«Нові судді не проходять жодної спеціальної підготовки»

— В Ірландії — особливі підходи і до правничої професії…

— Так. Ми були в навчальних закладах, які готують баристерів і соліситорів. Перші — високорангові адвокати, які мають право виступати в суді. Їх навчають у спеціальній школі права — King’s Inns. Другі — готують документи для баристерів, відшуковують і витребують необхідні докази.

Навчаються і проходять практичну підготовку соліситори також у спеціальній школі при правничому товаристві. Їх в Ірландії приблизно 20000, тоді як баристерів — лише близько 800. Останні приходять на засідання з трьома — чотирма коробками документів і дуже ретельно готуються до засідань. Суд ці докази, за винятком книги доказів (book of evidence), не зберігає.

Прокуратури в нашому розумінні в Ірландії немає. Баристери виконують функції і захисників, і обвинувачів, яких наймає держава. До речі, клієнт не може сам вибрати баристера. Це за нього і в його інтересах робить саме соліситор. Уперше вони спілкуються у правовій бібліотеці при суді — Lаw Library, що також є даниною традиції. В ній — майже півтисячі робочих місць баристерів.

— Хто може стати суддею в Ірландії?

— Людина, яка має не менш як 10 років досвіду роботи баристером, а останнім часом — і соліситором. Причому право займатися юридичною практикою вона отримує приблизно у 26-річному віці. Фактично ж суддями стають після 40. Середній вік служителя Феміди в Ірландії — понад 55 років.

Цікаво, що нові судді не проходять жодної спеціальної підготовки: сьогодні він призначений, а вже завтра приступає до виконання обов’язків. Судді носять перуки, а їхні мантії схожі на ті, в яких здійснюють правосуддя у нашому Верховному Суді. Мають спеціальні мантії і баристери.

— Яке навантаження на суддів?

— Суддя першої інстанції за рік може розглянути близько 10000 справ. За день — 50. І це вважається нормою. Натомість у судах вищих інстанцій навантаження значно нижче за кількістю справ, але процедури стають складнішими і зростає вмотивованість рішень.

Як нам розповіли, за 2018 рік десятеро суддів Верховного суду заслухали лише 160 справ. Проте це — найвищий судовий орган, який вирішує принципові питання застосування закону. Його рішення є дороговказом для всієї системи.

— Судові процеси такі ж відкриті, як і в Україні?

— Ні. Там забороняють робити фото і відео. Фотографувати можна лише порожню судову залу. Такі правила пояснюють інтересами правосуддя.

В судовій службі такі правила мотивують результатами опитування, проведеного в США. Вчені досліджували, як висвітлення судових процесів упливає на якість здійснення правосуддя. З’ясували, що під прицілом фото- і відеокамер сторони, зокрема потерпілі і свідки, більш замкнуті, відповідають нещиро. Це врешті-решт негативно впливає на якість здійснення правосуддя.

До речі, перед допитом у суді вони присягають на Біблії або Корані. Взагалі-то релігія відіграє значну роль у житті ірландців. В Дубліні, наприклад, — 300 кафедральних соборів. У передноворічний час у торговельних центрах співають церковні і шкільні хори, а зібрані гроші спрямовують на благодійність. Атмосфера там неймовірна.

А ще викликає повагу те, як ірландці ставляться до своїх найдревніших будівель та й історії загалом. Навіть якщо споруді тисяча років, вони роблять все, щоб підтримувати її в належному стані і використовують у найнесподіваніший спосіб. Наприклад, офіс соліситора облаштований у будівлі, яка була млином.

Якщо ж говорити загалом про враження від тамтешньої судової влади, то вразило й надихнуло те, як ірландські судді поважають право і свій фах. Нам у них потрібно повчитися шанувати честь професії.