Закон і Бізнес


Заблукали у двох статтях

Як оскаржити судові акти в процедурі банкрутства?


№1 (1455) 12.01—17.01.2020
Борис ПОЛЯКОВ, суддя Північного апеляційного господарського суду, д.ю.н., професор
3388
3388

Минуло кілька місяців з дня набрання чинності Кодексом з процедур банкрутства, і, як очікувалося, стали з’являтися проблеми з його застосуванням. Найбільше це торкнулося інституту оскарження. Стало очевидним, що розробники кодексу явно не врахували розширення кола питань, які став розглядати суд у цій процедурі.


Основне і відокремлене провадження

Раніше вже розглядалося питання банкрутства оборонних підприємств (див. «Танцюючі чоловічки»). У цій же статті мова піде про оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

Як убачається зі змісту КзПБ, за своєю процесуальною формою процедура банкрутства складається з двох частин. Перша — включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання — задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб — санації і ліквідації; для фізичних — реструктуризації та погашення боргів.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

Уперше відокремлене провадження з’явилося в період дії закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У ч.4 ст.10 цього закону зроблено перший крок до того, щоб усі спори майнового характеру, які стосуються боржника, розглядалися судом, у провадженні якого перебувала справа про його банкрутство. На першому етапі такі спори розглядалися в окремому позовному провадженні за місцем знаходження справи про банкрутство. А далі судова практика пішла шляхом включення таких майнових спорів до категорії справ про банкрутство.

Тому невипадково ст.7 КзПБ закріпила за господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, юрисдикцію щодо вирішення майнових спорів незалежно від предмета і суб’єктів правовідносин, стороною яких є боржник.

У той же час у зазначеній нормі прямо говориться про те, що всі ці спори вирішуються в рамках справи про банкрутство (ч.2 ст.7 КзПБ). І тепер судовій практиці вже не треба буде уточнювати їхню юрисдикцію.

Загалом майнові спори у відокремленому провадженні вирішуються за правилами ГПК. Особливості стосуються лише юрисдикції.

Загадкове оскарження

Найбільш заплутаним у всіх цих провадженнях (в основному і відокремленому) виявилося питання про оскарження судових актів. Утім, воно стало проблемним ще під час дії закону про банкрутство. Адже, за ч.4 ст.10 цього акта, в межах справи про банкрутство розглядали такі чутливі для суб’єктів спори, як визнання угод недійсними; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових осіб тощо.

Залишати без касаційного оскарження рішення щодо таких спорів, незважаючи на обмеження чинної тоді ч.3 ст.8 закону, було б несправедливим. Саме тому судова практика вже тоді пішла шляхом застосування до спорів відокремленого провадження положень ГПК як для позовного провадження, в тому числі в питаннях оскарження, без застосування ст.8 закону.

КзПБ, на жаль, тільки загострив проблему оскарження у відокремленому провадженні. Передусім існує невідповідність ст.9, де мова йде про оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, і згаданою ст.7 КзПБ.

В основі ст.9 останнього лежить оскарження виключно таких процесуальних актів, як ухвали і постанови суду першої інстанції. У ст.7 КзПБ ідеться вже про рішення. При цьому ця стаття за своєю суттю охоплює величезне провадження, що об’єднує в собі незліченну кількість спорів, які є предметом розгляду трьох процесів: господарського, адміністративного і цивільного. Їх об’єднує характер спору, який пов’язаний з майном боржника: права, обов’язки, інтерес, очікування.

Підступне відокремлене провадження

Збереження відокремленого провадження в тому первісному вигляді, яке зараз регламентовано ст.7 КзПБ, відіграватиме виключно негативну роль. Річ у тім, що регулювання другорядного процесу без будь-яких поправок на основну справу приречене на провал.

Застосування в такому відокремленому процесі без будь-яких обмежень звичайних термінів розгляду спорів позовного провадження (загального і скороченого), регламентованих ГПК, призведе до затягування судових процедур основної справи про банкрутство.

Уявіть собі, що строк розгляду тільки одного спору в загальному позовному провадженні становить від 4-х до 6 місяців при строку процедури розпорядження майном в основному провадженні справи про банкрутство 170 днів. У підсумку поточні кредитори будуть змушені не чекати закінчення вирішення спору, а відразу подавати свої вимоги щодо основного провадження після визнання боржника банкрутом.

Потім почнеться плутанина в процесах. І, відповідно, зросте кількість актів, що підлягають оскарженню. В результаті процедура банкрутства стане нескінченною!

Помилка в оскарженні

Як зазначалося раніше, якщо проаналізувати положення стст.7, 9 КзПБ, то можна дійти висновку, що у процедурі банкрутства ухвалюються такі види процесуальних актів: ухвала, рішення і постанова.

При цьому ухвали і постанови виносяться в процесі основного провадження (ч.1 ст.9 КзПБ). Що ж стосується відокремленого провадження, то тут ухвалюються рішення і ухвали, оскільки його процедура регламентована ГПК з урахуванням особливостей ст.7 КзПБ.

Незважаючи на назву — «Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства», у ст.9 КзПБ ідеться про такі процесуальні акті, як ухвали і постанови. Великого секрету тут немає. Просто розробники кодексу в ст.9 майже повністю відтворили редакцію колишньої ст.8 закону про банкрутство без урахування ст.7 КзПБ. Інакше кажучи, вони «забули» у ст.9 КзПБ згадати в переліку судових актів, що ухвалюються у справі про банкрутство, власне рішення.

Як наслідок, ця стаття тепер установлює інстанційну підсудність при оскарженні тільки процесуальних документів основного провадження. При цьому апеляційний суд може переглядати виключно всі ухвали і постанови місцевого суду з тими обмеженнями, які встановлені двома процесуальними актами — ГПК і КзПБ.

Що ж стосується касаційного суду, то він обмежений КзПБ у розгляді всіх постанов апеляційної інстанції. Правда, законодавець зробив невеликий виняток для 4-х актів місцевого суду, при оскарженні яких апеляційний суд виносить постанову. Це ухвали про відкриття справи про банкрутство; за результатами розгляду грошових вимог кредиторів; про закриття справи; а також постанова про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури.

У той же час розробники КзПБ випустили з уваги той факт, що апеляційний суд постановляє також і ухвали. Причому не тільки при перегляді актів суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню за КзПБ. Наприклад, ухвали про застосування заходів щодо забезпечення позову; залишення скарги без розгляду; закриття апеляційного провадження тощо.

Натомість для оскарження таких актів апеляційної інстанції, як ухвали, законодавець не передбачив будь-яких особливостей. І тому вони можуть бути переглянуті в касаційному порядку лише з тими обмеженнями, які встановлені виключно ГПК. А таких ухвал постановляється величезна кількість. Якщо зацікавлена сторона почне їх цілеспрямовано оскаржувати до касаційної інстанції, то Верховний Суд буде перевантажений, а справи про банкрутство не зможуть рухатися далі.

На жаль, оскарження актів, ухвалених у відокремленому провадженні, здійснюється в загальному порядку, регламентованому ГПК. Це пояснюється тим, що ст.7 КзПБ не встановила для них будь-яких особливостей оскарження. Це також сприятиме поданню величезної кількості скарг.

До цього додамо як «каталізатор» відсутність судового збору або його мізерний розмір за подання скарг.

Вирішення проблеми

Збереження у КзПБ чинної моделі оскарження у процедурі банкрутства — як основного провадження, так і відокремленого — призведе до появи величезної кількості скарг. У результаті апеляційна та касаційна інстанції будуть перевантажені, а самі справи про банкрутство перебуватимуть без руху багато років. А процедура банкрутства стане нескінченною. Далі настане криза платежів, гіперінфляція та інші «принади» економічного колапсу.

Вихід із ситуації вбачається у зміні законодавства.

По-перше, необхідно встановити судовий збір за подання заяв щодо майнових спорів у відокремленому провадженні і скарг за їхніми рішеннями як для позовного провадження.

По-друге, визначити короткі терміни розгляду майнових спорів; набрання чинності рішеннями в них; оскарження.

По-третє, скоротити перелік рішень суду першої інстанції у майнових спорах, які підлягають апеляційному та касаційному оскарженню.

По-четверте, встановити чіткий, обмежений перелік ухвал апеляційної інстанції, що постановляються при перегляді рішень місцевого суду в основному провадженні, які підлягають касаційному оскарженню.

Виконання таких умов дозволить значно підняти ефективність процедури банкрутства, що, у свою чергу, позитивно позначиться на економіці країни.