Закон і Бізнес


Іван Конєв

Принципи судової реформи в сучасній Україні


Іван Конєв – студент юридичного факультету Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара

18642


Анотація. Стаття присвячена основоположним принципам правосуддя під час реформування судової системи та судочинства загалом. Освітлює всі переваги та недоліки нововведень як у нормативній базі, так і в інституційній складовій правосуддя та перспективи їх подальшого розвитку у державі, базуючись на статистичних даних міжнародних комісій. Наводить найголовніші проблеми для становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: судова гілка влади, правосуддя, незалежність, судова реформа, суддівський корпус, держава, влада, судоустрій. 

Постановка проблеми. Ще із зародженням перших держав, правосуддя було тим самим фундаментом для створення правової держави та всебічного розвитку права для врегулювання важливих суспільних відносин. Судова влада є найвагомішою самостійною структурною складовою державної влади будь-якої сучасної країни, адже вона виконує специфічні функції притаманні лише їй та обумовлена великою соціальною роллю. Тому її значення у системі державно-правового регулювання величезне, оскільки якісне відправлення правосуддя є тим чинником, який визначає імідж країни на міжнародній арені.

Завданням реформування судової гілки влади полягає на встановлення відповідних нормативних актів на основі міжнародних стандартів і загальноприйнятої європейської практики, у забезпеченні права людини на справедливе, ефективне та якісне правосуддя. У нашій статті ми спираємося на конституційні засади поділу влади в Україні на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову, що становить систему стримувань і противаг у взаємодії між цими трьома складовими, кожна з яких діє виключно в  межах своїй компетенції, передбаченої Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Саме судова гілка влади за останні 20 років зазнала найбільше змін: «Мала», «Велика», «Нова», «Чергова»- усе це назви різних реформ упродовж розвитку та становлення нашої країни  як незалежної та суверенної держави. Досі йдуть тривалі дискусії з приводу закріплення фундаментальних принципів під час реформування суду і доцільності таких змін. Постає питання, чи є серед цих реформ хоч одна вдала, яка б враховувала інтереси як суддівського корпусу, так і громадян? Слід зазначити, що знову лунають вислови вже з Адміністрації новообраного Президента України щодо невдалої попередньої судової реформи і що слід розробляти нову. Чи підуть на користь суспільству, суддям, державі чергові реформи у суддівській гілки влади та до чого вони призведуть?

 Питанням судової реформи займалося багато дослідників та науковців, серед яких: М.І. Козюбра, О.В. Капліна, Д.М. Притика, Н. Кузнєцова, С.В. Васильєв, А.Г. Ярема, С.В. Гончаренко, В.В. Долежан, Д.О. Вовк.

Мета статті- визначити основоположні принципи судової влади як фундаментальні положення для функціонування судової системи в Україні, встановити ефективність, необхідність, переваги та недоліки «Чергової» судової реформи на шляху становлення правової держави та громадянського суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Принцип поділу влади на три гілки є одним із головних для функціонування демократичної правової держави. Він захищає суспільство від узурпації влади одним органом або посадовою особою, інакше розбудова демократичної держави просто неможлива, адже обмежується влада народу, тим самим громадянин не має змоги брати участь в управлінні своєю країною, чим втрачається його зміст як джерела права.[1]

Ідея розподілу владних функцій між гілками влади склалася історично. Її зародки можна простежити у творах античних філософів. Так Платон вважав, що потрібно розділити державні повноваження в управлінні країною між окремими органами, котрі будуть здійснювати специфічні функції, притаманні лише їм: управління, законотворчість, судочинство та військову справу.[2, с. 350]

Також, класичну теорію розподілу влади на три гілки пропагував французький дослідник Ш. Монтеск’є. Досліджуючи співвідношення свободи і закону, він зробив висновок, що політична свобода можлива лише за тих умов, де виключена можливість зловживання владою, тому і потрібен розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.[3, с. 289]

Тож, перш за все, проблема постає у побудові судоустрою і впровадження судочинства, які б враховували традиції та історичний розвиток нашої країни, водночас з тим, максимально були наближені до загальноєвропейської практики і міжнародних норм. Система правосуддя в Україні з моменту отримання незалежності перебуває у стані постійного реформування, доказом якого слугує прийняття Верховною Радою низки законів України нещодавно, а саме: 08.04.2014 р. «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», 16.09.2014 р. «Про очищення влади», 12.02.2015 р. «Про забезпечення права на справедливий суд», 02.06.2016 р. «Про судоустрій і статус суддів» і в цей же день були внесені зміни до Конституції України, 07.06.2018 р. «Про Вищий антикорупційний суд».[4]

Усі ці постійні спроби реформувати галузь правосуддя та його нормативну базу лише руйнують судову систему держави та послаблюють її незалежність, оскільки судова влада в Україні завжди знаходиться у стані невизначеності та нестабільності. Однак, не дивлячись на суттєві проблеми у реформуванні судової гілки влади, цю реформу в деяких аспектах можна назвати вдалою, хоча нажаль не в повній її мірі. У чому ж полягає її позитивна складова?

Перш за все, завдяки цій реформи відбулася  значна деполітизація судової гілки влади, що значно унеможливило лобіювати свої інтереси  іншими інституціями державної влади. Відтепер Верховна Рада втратила можливість формування суддівського контингенту, що не входило у сферу її компетенції. Адже парламент- це законодавчий орган влади, який приймає закони, тому була суттєва необхідність позбавити його невластивих йому функцій. Навіть Венеціанська Комісія зауважила на тому, що парламент є політичнім органом, в повноваження якого не повинні входити питання призначення суддівського корпусу, оскільки в такому випадку можлива загроза незалежності судочинства і неодноразово зазначила відповідні стандарти до яких тяжіє Україна.[5, с. 11] Тепер питання призначення на посаду судді, звільнення суддів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності вирішує Вища рада правосуддя. Вона затверджує кандидатури, а Президентові залишилась лише церемоніальна функція та підписання указу щодо призначення суддів на посади. Така практика робить суди незалежними, більш захищеними від будь-якого тиску і упередженого ставлення в процесі конкурсу. Дає можливість вирішувати проблеми суддівського корпусу виключно в середині цієї структури.

Перехід до триланкової системи суду. Наразі повністю ліквідовані Вищі спеціалізовані суди України (Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України), які займали місце між апеляційною та касаційною інстанціями. До цього існувала чотирьохланкова. Місцеві суди, міськрайони, районні суди об’єднуються в окружні, завдяки чому відбувається оптимізація витрат з державного бюджету та підвищення ефективності судів. Така реформа посприяла побудові більш зрозумілої та простішої системи суду, котра прийнята в більшості країн світу. В рамках цієї реформи вводяться нові суди: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Такі кроки були необхідними щодо дотримання міжнародних стандартів та загально прийнятої європейської практики в сенсі розбудови судової системи та введення спеціалізованих судів за зразком іноземних держав. Слід зазначити, що суспільні відносини розвиваються разом з науковими технологіями, тому повинна вдосконалюватись і правова сфера держав, розбудова нових складових у системі судоустрою, які б могли регулювати такі відносини.

Суди стали більш прозорими та доступними для суспільства. У процесі реформи постало питання критичної недовіри до суду серед населення та їх професійності, тому була створена Вища кваліфікаційна комісія суддів, до повноважень якої входить кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді. Відбулося позитивне нововведення- вперше в історії України, крім суддів інших інстанцій, отримали змогу брати участь у конкурсі на найвищу судову інстанцію ще адвокати і науковці з десятилітнім стажем. Як результат цього, відбулося кадрове оновлення Верховного Суду. Також  було утворено Громадську раду доброчесності, завдання якої полягає сприяти Вищій кваліфікаційній комісії в оцінки суддів, встановлення професійної етики та доброчесності кандидатів на посаду. Відтепер суддів зобов’язали заповнювати три декларації: електронну про доходи і майно, родинних зв’язків та доброчесності. Таким чином, ми спостерігаємо залучення громадськості до оновлення судової гілки влади, тим самим підтверджуючи довіру до народу, прозорість, об’єктивність, всебічність реформ. Доказом цього слугують усні співбесіди з кандидатами, котрі транслюються в прямому ефірі.

Спираючись на статистичні дані різноманітних громадських та міжнародних організацій, спостерігаються значні позитивні зміні в функціюванні судів України, підвищення їх ефективності та рівня довіри серед населення. Так за дослідженнями USAID у 2015 р. населення довіряло судам лише на 5%. Після проведених реформ, наразі цей рівень становить майже 20%. Серед юридичної спільноти України позитивно оцінюють такі реформи близько 70 % як такі, що значно підсилять незалежність і стабільність судової системи України.[6] Слід чітко розуміти те, що зазвичай опитування проводиться у більшій мірі серед такого прошарку населення, який ніколи не був у судовому засіданні та не стикався з судовим провадженням безпосередньо, тому, на нашу думку, більш доцільніше враховувати опитування тих людей, які стикалися з цим хоч один раз та їхня думка сформована на власному досвіді, а не лише з екрану телебачення чи виступів різних політичних сил, виключно з необґрунтованих висловлювань та нічим не підтверджених доказах, що завідомо формує неправильну думку стосовно суддівського корпусу серед населення.

Не менш важливим у цій реформі полягає значна підтримка міжнародних організація та їх допомога в питаннях приведення законодавства до європейських норм, кадрового перезавантаження тощо. Рада Європи та ЄС схвалила стратегію судової реформи, яка була затверджена 20.05.2015 р. Указом Президента України № 276/2015 «Про стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр.»[7] Тобто світове співтовариство вбачає ефективність та позитивну складову таких визначних кроків щодо створення сучасного європейської системи правосуддя в Україні.

Нажаль, не дивлячись на значну кількість позитивних рис таких змін, є багато недоліків стосовно реформи судової гілки влади, що не дозволяє нам назвати її вдалою в усіх аспектах.

Слід зазначити, що формування довіри до суду як незалежної, прозорої, ефективної та справедливої інституції влади, крім самих дій суддів, залежить ще й від багатьох чинників, які безпосередньо впливають на свідомість суспільства та достатню її поінформованість  стосовно цієї гілки влади. Враховуючи стрімкі глобалізаційні процеси в міжнародному просторі та застосування єдиної європейської практики та правових норм у сфері судочинства на шляху становлення громадянського суспільства в правовій державі, то ми повинні зважати на те, що проблема несприйняття судової гілки влади населенням відіграє першочергову роль у сучасному демократичному суспільстві. Говорячи про таку комплексну проблематику як рівень довіри, доцільно зазначити, що повага до суду- це саме та культура, яка повинна виховуватись у суспільстві. Адже сама по собі вона ніколи не з’явиться. Репутація судової влади відображається у правосудних рішеннях, її прозорістю, незалежністю, законністю, дотриманням принципу верховенства права, правових та етичних норм суддями- усе це повинно виствітлюватися в такому руслі серед народу, а не поширювати виключно негативну інформацію.[8]Очевидно, що на рівень довіри мають вплив різкі висловлювання політиків, представників влади та ЗМІ у бік судової системи, які слугують тими факторами, котрі формують свою суб’єктивну думку серед загального населення. Все ж таки, мета нашої держави-це загальноєвропейські принципи та тяжіння до європейської спільноті демократичних суспільств. Тому час зрозуміти, що зміни треба почати не тільки в конкретній гілці влади, а і з нас самих. Оскільки наша держава на шляху становлення громадянського суспільства, то населення повинно володіти усіма його ознаками, а саме: бути правосвідомим,  законослухняним, розсудливим та виваженим у судженнях. Нажаль, поки що спостерігається протилежне.

 Також значні недоліки відобразилися під час прийняття нормативного підґрунтя, що стосуються діяльності нових структурних підрозділів у системі судоустрою. У черговий раз Верховною Радою прийнято Закон України № 1401- VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон України № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція), які набрали чинності 30.09.2016.[9] Перш за все, це свідчіть про гнучкість Основного закону країни, котрий по суті є жорстким стосовно конституційного регулювання в державі.

Крім того, найголовніша проблема реформи судочинства України полягає у постійній невизначеності судової системи, яка знаходиться у затяжних змінах впродовж всієї історії становлення незалежності нашої держави. Свідченням цього є дії кожної нової політичної сили, яка приходить до влади та її бачення особливих функцій судової гілки по-своєму, що виливається у спробах «підкорити її», «зробити слухняною»- такий підхід  порушує незалежність та єдність правосуддя України, таке бачення є результатом неефективного державного менеджменту в управлінні країною. Адже це найважливіші принципи, умови справедливого відправлення правосуддя, умови гідного виконання судом покладених на нього завдань. Але у нашій статті ми не маємо на меті повної ізоляції судової системи від інших гілок. Ця стаття спирається виключно на конституційні принципи поділу влади на три складових, тому наше бачення- це якісна взаємодія законодавчої, виконавчої разом з судовою гілкою влади на рівних принципах та взаємоповазі один до одного, оскільки завдяки цьому,  тільки тоді зможе вільно існувати демократичний режим на основі рівноваги та недопущення концентрації  державної влади в одних руках.

Нагальною проблемою є забезпечення єдиної судової практики в Україні. Наразі це вагомий принцип у судовій діяльності, який реалізується через правову визначеність, оскільки він забезпечує в повному обсязі правильність та однакове застосування суддями законодавства. Усталеність судової практики, зрозумілість нормативно-правових актів, єдність у трактуванні правових норм та однакове їх застосування дозволяє судовому корпусу вільно здійснювати свої обов’язки, тим самим унеможливлює ухвалення суперечливих рішень у схожих справах судочинства та позбавляє спроби маневрування між законами, що в свою чергу знищує будь-яку ознаку корупційної складової та значно поліпшує якість відправлення правосуддя в Україні. Але питання нормотворчості слід віднести до Верховної ради, оскільки вона є тим джерелом влади, яка пише закони, котрі повинні бути змістовно наповненими, достатніми для можливості судом в подальшій їх реалізації в суспільному середовищі. Тому  не слід забувати й те, що Парламент несе першочергову відповідальність щодо якості закону, а в обов’язки суду входить лише втілення в життя цих норм права.

Немалозначним питанням у розрізі відповідальності суддів постає саме чітке визначення терміну «порушення присяги» на законодавчому рівні як конституційної підстави для звільнення судді. Хоча вона має церемоніальну функцію та несе у собі згоду служити закону і людям, це поняття дає можливість широкого його тлумачення з суб’єктивної думки зі сторони дисциплінарного органу, тому її конкретизація дасть змогу чітко визначити відповідні дії або бездіяльність, за які понесе відповідальність той чи інший суддя. Цього вимагають і міжнародні стандарти європейських співтовариств. Так, наприклад у висновку Венеціанської Комісії п. 50 № 588/2010 зазначається необхідність чіткого визначення «порушення присяги» та дій судді, що можуть призвести до дисциплінарної відповідальності. Етичні принципи  не можуть змішуватися з дисциплінарними підставами.[10] Доказом таких значних прогалин у законодавстві слугує справа «Волков проти України». [11] Це справа, що розглядалася Європейським судом з прав людини у 2013 р. за заявою ( на той час) колишнього судді Верховного Суду України  стосовно неправомірного звільнення з посади та поновлення порушених прав. У цій справі ЄСПЛ викрив значні прогалини як у системі судоустрію країни, так і в нормативній її базі. Дії Уряду України вилилися у грубе порушення Конвенції з прав людини, Конституції та законів України, маніпуляцією з електронною системою голосування, натомість подальше вирішення справи додало політизації цьому процесові та встановленням ЄСПЛ того, що розгляд справи заявника у Вищій раді юстиції не був незалежним і безстороннім. Тому це вилилося у порушення  пункту 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності та права на справедливий суд, щодо принципу юридичної визначеності та звільнення заявника на пленарному засіданні парламенту, а також порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного і сімейного життя.[12]

Своєчасне, всебічне та ефективне виконання ухвалених судових рішень становить той фактор, який прямо впливає на рівень довіри суспільства до судової системи, хоча від самих дій судів і не залежить. Тому слід зазначити, що  через свою діяльність Державно виконавча служба України безпосередньо формує відчуття справедливості серед населення країни, оскільки для реального захисту права потрібне справжнє виконання судових рішень. Згідно зі статистичними даними єдиного урядового порталу органів виконавчої влади, на 2018 рік виконано 40,3 % судових рішень, тоді як показник виконаних рішень в країнах ЄС досягає 50-70 %. [13] Тож, можна зробити доцільний умовивід, що механізм виконання судових рішень недосконалий і реформи повинні торкатися не тільки судочинства, бо саме це є одним із впливових чинників на рівень довіри до судової гілки влади.

Висновки. Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що судова гілка влади потребує негайного вирішення посталих перед нею проблем та скорішого становлення її як повноцінної, незалежної, справедливої й самостійної складової державної влади з метою недопущення руйнації судової системи країни. Оскільки перебування її в постійній трансформації не дає змогу Україні розвиватися в напрямку правової держави, яка буде ґрунтуватися на правових традиціях і правовій культурі світової спільноти, при цьому враховуючи власні історичні особливості розвитку правової свідомості. Не слід забувати, що під час проведення реформ судової системи держава виступає гарантом забезпечення суспільних інтересів, а судова гілка влади є однією із її ланок. І якщо постає питання некомпетентної поведінки або навіть корупційної складової у діяльності суддівського корпусу, то, ймовірно, потребує реформування не лише судова система, а й інші інституції державної влади.[14] Доцільно ще раз наголосити, що повага до суду та рівень довіри не вдасться відновити відразу, вона повинна виховуватися повсякчас всередині суспільства і для цього державні органи повинні докладати всі свої зусилля для підтримання такої тенденції серед народу, адже без сумлінної та єдиної співпраці державних інституцій влади неможливо побудувати повноцінне громадянське суспільство. Тож, судова гілка влади виступає визначальною ознакою у сфері захисту прав людини, тому принципи верховенства права, незалежності, об’єктивності та неупередженості у вирішенні справ відіграють невід’ємну складову правосуддя, втілюючи  загальнодержавне і загальносуспільне значення для подальшого визначення іміджу держави на міжнародній арені.

Література

  1. Тодика О.Ю. Категорія народовладдя в системі інших категорій конституційного права: співвідношення і взаємозв’язок // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 2 (37). – С. 35-46.
  2. Платон. Государство/ Платон// Собрание сочинений: в 4т. Т. 3- М.: Мысль, 1994.- 656 с.
  3. Монтескье Ш. О духе законов/ Ш. Монтескье// Избранные произведения.- 1995.- 799 с.
  4. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/
  5. Проект Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні»/ Оцінка судової реформи в Україні за період з 2014 до 2018 року та відповідність реформи стандартам і рекомендаціям Ради Європи// 2019.- [Електронний ресурс]- Режим доступу: https://rm.coe.int/assessment-consolidated-ukr/168094dfe7
  6. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2683461-10-faktiv-pro-sudovu-reformu.html
  7. Указ Президента України [Електронний ресурс]: № 276/2015 від 20.05.2015 – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015
  8. Юридична психологія: підручник/ Д.О. Александров, В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко та ін.; за ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. Київ: КНТ, 2007. 360с.
  9. Про судоустрій і статус суддів [Електронний ресурс]: Закон України № 1402-VIII від 02.06.2016 – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19
  10. Спільний висновок N 588/2010 щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" / [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a31
  11. Справа «Олександр Волков проти України» [Електронний ресурс]:  Заява № 21722/11 від 09.01.2013- Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_947
  12. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод  № 995_004 від 04.11.1950/  [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004
  13.  Урядовий портал [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua
  14. Заброда Д.Г. Взаємодія суб’єктів боротьби з корупцією ( адміністративно правовий аспект) : дис. … к.ю.н. : 12.00.07/ Д.Г. Заброда.- К.: НАВСУ, 2005.- 235 с.

PROMOTED