Шахрайство з допомогою
Обманом є й умисне замовчування фактів, подій тощо, повідомлення яких було обов’язкове з метою викривлення дійсних інтересів потерпілого. Такий висновок зробив ВС в постанові №711/5284/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
31 жовтня 2019 року м.Київ №711/5284/18
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ЯКОВЛЄВОЇ С.В.,
суддів: МАРЧУКА О.П., НАСТАВНОГО В.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22.12.2018 у кримінальному провадженні за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянки України, уродженки м.Сєвєродонецьк Луганської області, яка проживає за Адресою 2, такої, що судимостей не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком суду Особу 1 засуджено за ч.1 ст.190 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно з вироком Особа 1 з 31.08.2015 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України. При цьому вона, достовірно знаючи, що в її власності перебуває квартира за Адресою 2, перебуваючи в робочий час в адміністративному приміщенні установи, подала до управління заяву про призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначила неправдиві відомості про відсутність у неї та членів сім’ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія. Своїми діями Особа 1 увела в оману працівників управління, унаслідок чого їй було виплачено з держбюджету 7965,98 грн.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу захисника Гаврильченка В.М., вирок районного суду щодо Особи 1 скасував та закрив провадження у справі за відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Указує на те, що апеляційний суд урахував лише доводи сторони захисту, зокрема показання самої Особи 1, при цьому упереджено підійшов до оцінки доказів обвинувачення, не взяв до уваги інші докази, проте дав їм протилежну, ніж місцевий суд, оцінку. Апеляційний суд вибірково вивчив письмові докази у справі та обґрунтував своє рішення суперечливими та неперевіреними поясненнями обвинуваченої про необізнаність із порядком надання грошової допомоги, при цьому поза увагою залишив показання представника потерпілого Конопатської В.О. щодо роз’яснень Особі 1 положень Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам та наслідки його невиконання при зверненні із заявою про отримання такої допомоги. Також суд проігнорував наявні в матеріалах справи заяви Особи 1 про взяття її на облік та про призначення щомісячної адресної допомоги.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Гаврильченко В.М. зазначає про необхідність залишення її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст.370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу; умотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Зважаючи на ці законодавчі положення та приписи ст.419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов’язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Апеляційний суд при перегляді вироку суду першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції встановлено винуватість Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК.
Апеляційний суд, розглянувши справу за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку про відсутність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, а тому вирок місцевого суду скасував та закрив кримінальне провадження.
При цьому, на думку апеляційного суду, умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману в Особи 1 не було, а її дії мали характер необережної помилки, викликаної недостатньо ретельним ставленням до заповнення відповідних документів на отримання допомоги, а також зумовленою недостатньою обізнаністю з умовами отримання цієї допомоги.
Однак колегія суддів не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду та вважає їх передчасними й суперечливими, виходячи з нижченаведеного.
Так, згідно з Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 1.10.2014 №505, проводиться призначення щомісячної адресної допомоги відповідно до поданої такою особою заяви.
Згідно з п.2 порядку №505 грошова допомога надається особам з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж 6 місяців.
Згідно з п.6 порядку грошова допомога не призначається в разі, коли заявник або будь-хто з членів сім’ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України, та районах проведення антитерористичної операції.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Особа 1 з 31.08.2015 перебувала на обліку в управліннs як внутрішньо переміщена особа. При цьому в заяві про взяття на облік остання вказала на відсутність у неї або будь-кого із членів сім’ї у володінні житлових приміщень, розташованих в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, та районах проведення АТО.
Також Особі 1 було роз’яснено, що представник сім’ї, якому призначено грошову допомогу, зобов’язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення такої допомоги, протягом трьох днів з дня настання цих обставин, нею було надано згоду на обробку, використання й зберігання її персональних даних.
Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6.05.2016, який міститься в особовій справі Особи 1, на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2015 за нею зареєстровано право власності на квартиру за Адресою 2.
Разом з тим 8.12.2015 Особа 1 звернулася до управління із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та отримувала таку допомогу. У заяві Особа 1 повідомила про відсутність у будь-кого із членів сім’ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України, та районах проведення АТО. Зі змісту заяви вбачається, що Особа 1 була поінформована, що відомості в заяві, а також документи, додані до неї, можуть бути перевірені органом соціального захисту населення для забезпечення цільового використання бюджетних коштів.
Рішеннями управління від 8.12.2015 та 4.04.2016 Особі 1 було призначено грошову допомогу (за період з 8.12.2015 до 7.06.2016) та виплачено 7965,98 грн.
Таким чином, з огляду на те, що Особа 1 13.02.2015 придбала квартиру в Черкасах, вона відповідно до п.6 порядку №505 не мала права на отримання адресної допомоги.
При цьому в суді першої інстанції Особа 1 підтвердила, що вона дійсно повідомила в заявах від 31.08 та 8.12.2015 про відсутність у неї та членів сім’ї житла, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія, та районах проведення АТО. А також пояснила, що не вважала себе власником житла, оскільки придбала квартиру на позичені кошти й не могла розпоряджатися житлом, не віддавши боргу.
Разом з тим Особа 1, будучи обізнаною, що про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, вона зобов’язана повідомити уповноваженому органу, не повідомила про наявність в її власності вищевказаної квартири.
Проте вищезазначені обставини залишилися поза увагою апеляційного суду, оскільки він, не проаналізувавши сукупності зібраних у кримінальному провадженні доказів, дійшов передчасного висновку про відсутність у діях Особи 1 складу інкримінованого злочину. Зокрема, суд сказав, що фахівцями департаменту соціальної політики не було в достатній мірі роз’яснено особливості застосування постанови КМ, а тому виплата обвинуваченій коштів із держбюджету мала місце не внаслідок злочинних дій останньої, а внаслідок помилки, яку не було своєчасно виявлено державними службовцями. Крім того, оскільки кошти було добровільно повернуто обвинуваченою, це також непрямо вказує на відсутність обману з її боку, а лише на наявність помилкових дій.
Відповідно до положень ст.190 КК обман при шахрайстві — це неправдиве утвердження винною особою про такі факти, які завідомо не відповідають дійсності, або умисне замовчування таких фактів, подій тощо, повідомлення яких було обов’язкове з метою викривлення дійсних інтересів потерпілого. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що Особа 1, маючи право власності на квартиру та діючи всупереч п.6 порядку №505, при поданні до управління заяв двічі не повідомила про наявність у неї житла та не долучила до них копій відповідних документів на підтвердження цього. А твердження суду про те, що фахівцями департаменту соцполітики не було в достатній мірі роз’яснено особливості застосування постанови КМ, побудовано на показаннях самої Особи 1, які є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами, наявними у справі.
Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що висновок апеляційного суду про відсутність у діях Особи 1 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення належним чином не обґрунтований та не мотивований, оскільки цей суд не врахував усіх досліджених місцевим судом доказів та не встановив усіх фактичних обставин кримінального провадження, яким у їх сукупності повинен був дати оцінку.
Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для його скасування.
Таким чином, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись стст.376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22.12.2018 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.