Примушування до порядку
Які проблеми можуть виникнути з притягненням до відповідальності за прояв неповаги до суду
Загроза штрафу за неповагу аж ніяк не зупиняє прибічників підозрюваних від бажання тиснути на суд. Тож доводиться залучати силові структури.
Ольга СОЛОВЙОВА, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, к.ю.н., доцентЗ одного боку, ми сьогодні маємо значну кількість проявів неповаги до суду, а з другого — недосконале законодавство щодо притягнення до відповідальності за такі правопорушення. Проаналізуємо, що слід зробити в цій сфері, аби не порушувалися права особи на справедливий суд і не ігнорувалися зазначені прояви.
Що є проявом неповаги
Застосування примусових заходів і притягнення до відповідальності за неповагу до суду випливає з покладених на учасників процесу обов’язків (п.1 ч.5 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства, п.1 ч.2 ст.43 Цивільного процесуального кодексу, п.1 ч.2 ст.42 Господарського процесуального кодексу).
Відповідно до ч.3 ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів» у разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути видалена із зали засідань. Підставою для цього є повторне порушення учасниками процесу та іншими особами порядку або невиконання розпоряджень судді (головуючого).
Утім, у жодному зі згаданих процесуальних законів прямо не визначено, що видалення із зали засідань застосовується саме за неповагу до суду. Проте аналіз підстав його застосування дозволяє зробити висновок, що порушення порядку можна розглядати як прояв неповаги. Виходячи із сутності примусових заходів, видалення із зали судових засідань спрямовується не на притягнення особи до відповідальності, а виключно на припинення правопорушення та відновлення порядку.
Кримінальний процесуальний кодекс також регламентує питання застосування заходів до порушників порядку (ст.330). На відміну від інших процесуальних законів, КПК передбачає застосування примусових заходів саме за прояв неповаги до суду.
Отже, за діяння, що виражається в повторному порушенні порядку або невиконанні розпоряджень судді (головуючого), може бути застосований такий примусовий захід, як видалення із зали засідань. Після першого порушення особами може бути оголошено попередження про відповідальність за прояв неповаги.
Сьогодні адміністративну відповідальність установлено саме за прояв неповаги до суду (ст.1853 Кодексу про адміністративні правопорушення). У цій же статті передбачено відповідальність і за прояв неповаги до Конституційного Суду.
Крім штрафу (від 20 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), можуть бути накладені також стягнення у вигляді виправних робіт на строк від 1 до 2 місяців з відрахуванням 20% заробітку та адміністративний арешт на строк до 15 діб. До того ж на порушників, окрім заходів відповідальності, покладається обов’язок сплати судового збору в разі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
До проявів неповаги належать:
• злісне ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача (повторне без поважних причин ухилення від явки в суд і при цьому не всіх осіб, без яких неможливий розгляд справи, а тільки зазначених у відповідній частині ст.1853 КпАП);
• непідкорення свідка, потерпілого, позивача, відповідача та інших громадян розпорядженню головуючого (так само невиконання розпорядження головуючого прокурором, захисником);
• порушення порядку під час судового засідання;
• учинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду та встановлених у суді правил;
• злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд;
• невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства.
При цьому дії, що становлять об’єктивну сторону правопорушення, можуть проявлятися не тільки в ході судового засідання.
Отже, вичерпного переліку дій, які свідчать про неповагу до суду, ця стаття не містить. Такі дії будуть установлюватися в кожному випадку окремо та можуть учинятися як у вербальній формі, так і шляхом жестикуляції або бездіяльності.
Виходячи з даних ЄДРСР, можна визначити найпоширеніші випадки:
• непідкорення розпорядженням головуючого, крик на головуючого;
• перебування в нетверезому стані, зухвале поводження;
• учинення дій, що унеможливлюють проведення засідання;
• відсутність реакції на зауваження головуючого судді;
• нецензурна лайка в бік інших громадян, агресивна поведінка;
• перебування на засіданні в шортах довжиною на рівні коліна тощо.
Для того щоб визначення дій (бездіяльності), які є проявом неповаги, не становили широкого суддівського розсуду, існує необхідність розроблення та прийняття загальних правил перебування в суді (а не просто пам’ятки для відвідувачів).
Злісне ухилення від явки
Так, одним із проявів неповаги до суду може бути злісне ухилення від явки певних осіб. Крім відповідальності, у законодавстві також передбачено застосування грошового стягнення до осіб, які ухиляються від явки до суду в межах кримінального провадження (ст.139 КПК). Таке покарання застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, представника юридичної особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, а свідка та потерпілого також можуть притягнути й до адміністративної відповідальності за злісне ухилення від явки до суду.
Тобто законодавець розрізняє ухилення та злісне ухилення від явки до суду, причому лише останнє тягне за собою адміністративну відповідальність. При цьому жодному із зазначених ухилень не дається визначення.
В юридичній літературі під злісним ухиленням розглядають навмисну неявку в суд з мотивів особистої чи корисливої зацікавленості в результаті справи, особливих стосунків з ким-небудь із її учасників. Так само існує думка, що злісне ухилення від явки на виклик — це неприбуття 3 рази й більше підряд учасника кримінального провадження для виконання процесуальних дій за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з причин, не зазначених у ст.138 КПК.
Отже, злісним ухиленням від явки до суду як прояву неповаги є:
• повторна (не перша) неявка до суду за умови належного повідомлення про дату, час і місце цього засідання;
• без поважних причин (установлюються в кожному випадку окремо, за винятком ст.138 КПК, де такий перелік уже встановлено);
• тільки певного кола осіб.
Складання протоколу
Сам порядок притягнення особи до відповідальності також не позбавлений недоліків. Він має певні особливості порівняно із загальним порядком.
По-перше, це вимога щодо складання протоколу. КпАП щодо зазначеного правопорушення містить дві вимоги, які взаємо виключають одна одну. Так, відповідно до ч.1 ст.258 КпАП протоколи щодо вчинення правопорушень, відповідальність за які передбачено в положеннях чч.1, 2, 3, 5 ст.185-3 КпАП, не складаються навіть у випадку оспорювання особою допущеного правопорушення. Натомість ст.255 КпАП уповноважує судових розпорядників складати протоколи за вказаними частинами. Така неузгодженість створює проблеми.
Дуже часто підставою звернення з апеляційною скаргою на постанову про притягнення до відповідальності за прояв неповаги до суду є посилання на ст.258 КпАП (протокол не складається) або ст.255 КпАП (протокол складається судовим розпорядником). У рекомендаціях щодо притягнення до відповідальності за неповагу до суду, схвалених Радою суддів, зазначено: оскільки протокол про адмінправопорушення за прояв неповаги до суду не складається, то початковим моментом порушення справи слід уважати час, коли інформація про проступок стала відома суду.
На практиці судові розпорядники в більшості випадків складають такі протоколи, убезпечуючи себе від випадків визнання їх бездіяльності щодо нескладання протоколів неправомірною. Інколи протоколи мають явні недоліки або складені не уповноваженими на те особами. У таких випадках судді направляють протоколи на доопрацювання. І хоча такі види постанов не передбачені в КпАП, це єдиний вихід для правильної фіксації факту вчинення адмінправопорушення.
Принцип безсторонності
Справу про такі правопорушення розглядають місцеві загальні, господарські та адміністративні, апеляційні та Верховний суди. І якщо місцеві загальні розглядають усі справи про адмінправопорушення, у тому числі й передбачені в ст.1853 КпАП, то всі інші — лише передбачені в ст.1853 КпАП. Надання таких повноважень усім судам, незалежно від спеціалізації та інстанції, мало б сенс за відсутності суперечностей між окремими процесуальними законами. Приміром, у ст.20 ГПК зазначається перелік справ, що належать до юрисдикції господарських судів (аналогічно ст.19 КАС — до адміністративних), але в них не згадуються справи про адмінправопорушення.
Крім того, цю справу розглядає суддя-доповідач зі складу суду, що слухає справу, під час чого і вчинено правопорушення (ч.2 ст.2211 КпАП). Чи буде такий суд неупередженим? Якщо особа виявляє неповагу, і її дії спрямовані виключно на суддю, то останній буде упереджений як під час накладення стягнення, так і під час розгляду відповідної справи. Розв’язанню проблеми сприятиме заявлений суддею самовідвід.
КпАП не містить спеціальних норм, які передбачають можливість заявити відвід (самовідвід) судді, і порядку розгляду таких заяв, на відміну від КПК, ЦПК чи КАС. У таких випадках судді часто застосовують аналогію закону, хоча за таких обставин вона навряд чи можлива.
Слід виходити з міжнародно визнаних принципів здійснення правосуддя, зокрема ст.10 Кодексу суддівської етики, п.2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів. Безсторонність судді також ставала предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.
Здебільшого ЄСПЛ у своїх рішеннях оцінює безсторонність із точки зору об’єктивного критерію. Так, у справі «Білуха проти України» він зазначив, що безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно ж об’єктивного критерію слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би свідчити про безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є в цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими.
Отже, не виникає сумніву, що в ситуації, коли суддя продовжує розглядати відповідну справу одночасно з вирішенням питання про накладення на особу адмінстягнення за прояв неповаги, будуть існувати об’єктивно обґрунтовані побоювання щодо його упередженості.
Вимоги щодо строків розгляду
Питання про відповідальність вирішується судом негайно після вчинення правопорушення, для чого оголошується перерва, або після закінчення засідання. Ця вимога не узгоджується з необхідністю дотримання принципу безсторонності під час притягнення до відповідальності, про що говорилося вище. Вимогу щодо негайності слід поширювати не на питання про відповідальність, а на фіксацію факту правопорушення та встановлення всіх обставин справи.
Крім того, справа має бути розглянута протягом доби (ч.2 ст.277 КпАП). Але цей строк стосується тільки прояву неповаги до суду (ч.1 ст.1853 КпАП). Щодо всіх інших дій, передбачених у чч.2, 3, 4, 5 ст.1853 КпАП, то справа повинна бути розглянута з дотриманням 15-денного строку (ст.1 ст.277 КпАП).
РСУ рекомендує зазначений строк обраховувати з дня виявлення правопорушення, оскільки протокол про адмінправопорушення за ст.1853 не складається. Вимога до строку розгляду справи протягом доби є такою, яку неможливо виконати, якщо дотримуватись усіх інших правил, передбачених у КпАП.
Як було сказано вище, той суддя, до якого була виявлена неповага, не може бути суддею, який вирішуватиме справу про притягнення особи до адмінвідповідальності. Вирішення питання самовідводу судді, повідомлення особи, яка притягається до відповідальності, повісткою про час і місце розгляду справи вимагає трохи більше часу, ніж доба. І тут можливі лише два варіанти: або закривати очі на необхідність дотримання права особи на справедливий суд, або ігнорувати процесуальні вимоги, які унеможливлюють дотримання конвенційних норм. Відповідь очевидна.
Проте навіть у таких випадках повинні бути дотримані строки накладення стягнень. Тому дивним видається той факт, що, хоча фіксація правопорушення здійснюється представником судової системи (судовим розпорядником) і розгляд справи покладається на суд, на практиці справа про накладення стягнення за прояв неповаги до суду не може бути розглянута пізніше ніж через 3 місяці. В ЄДРСР наявні постанови про закриття провадження у зв’язку із закінченням строків накладення стягнень. Між розглядом справи та складанням протоколу інколи проходить понад 5 місяців, що не узгоджується з вимогами про негайний розгляд. Але це вже питання не законодавчо встановлених вимог, а організаційного забезпечення судів достатньою кількістю суддів та ефективної роботи автоматизованої системи розподілу справ.
Спеціальний порядок оскарження
Відповідно до чч.3, 4 ст.2212 КпАП постанова, прийнята за результатами розгляду такої справи, може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Так, постанова судді ВС, прийнята за результатами слухання такої справи, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Касаційного кримінального суду й переглядається у складі колегії з трьох суддів. Але як бути, якщо прояв неповаги відбувся під час розгляду справи ККС? Чи може один і той самий суд виступати одночасно в статусі і першої, і апеляційної інстанцій?
Крім того, виникає цілком закономірне питання, як розгляд (перегляд) справи про накладення адмінстягнення співвідноситься з предметною юрисдикцією, визначеною, приміром, для адміністративних чи господарських судів (ст.19 КАС та ст.20 ГПК). У будь-якому разі особі, яку притягують до відповідальності, повинно бути забезпечено право на апеляційне оскарження, а тому слід визнати неправильною позицію судів, які зазначають, що такі постанови не підлягають оскарженню.
Суб’єктивна й об’єктивна сторони
На практиці виникають й інші проблеми, пов’язані з недосконалістю норм чинного КпАП. Так, в окремих випадках судді закривають провадження у справі у зв’язку з малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Приміром, у постанові Ічнянського районного суду Чернігівської області сказано, що особа, будучи потерпілою, заважала проведенню судового засідання, на зауваження головуючого не реагувала. У мотивувальній частині суд зазначив, що з огляду на характер правопорушення, особу правопорушника, її вік, те, що вона є пенсіонеркою, ступінь її вини, а також те, що її дії є лише емоційним проявом по відношенню до обвинуваченого в кримінальному провадженні та не свідчать про явну зневагу до суду, він уважає за можливе звільнити останню від адмінвідповідальності у зв’язку з малозначністю правопорушення.
Якщо відсутня така основна ознака об’єктивної сторони, як зневага до суду, то потрібно говорити не про малозначність, а про відсутність у діях особи складу та події правопорушення. Адже якщо прояв неповаги відбувся й усі обставини справи та відповідні докази були чітко зафіксовані, то можна говорити тільки або про наявність у діях (бездіяльності) особи ознак неповаги, або про їх відсутність.
Також складним є й питання, хто буде суб’єктом відповідальності за відмову надати докази, які витребовує суд, як один із проявів неповаги до суду, що виразився в невиконанні вимог головуючого. Так, суд наклав стягнення за прояв неповаги на представника ПАТ «Укрсоцбанк», який діяв згідно з дорученням у цивільній справі, за ненадання доказів та неповідомлення суду про неможливість їх подання. За результатами розгляду апеляційної скарги суд установив, що обов’язок надання доказів було покладено на «Укрсоцбанк», а не особисто на особу представника, а значить, останній не може нести адмінвідповідальності за ч.1 ст.1853 КпАП.
Яким чином буде вирішуватися питання про відповідальність за прояв неповаги до суду, якщо відповідач чи позивач є юридичною особою? Запитання для роздумів.
А чи можна адвоката притягати до відповідальності за неповагу до суду? Приміром, був складений протокол на адвоката, який, будучи представником особи в цивільній справі та перебуваючи в залі судових засідань, не підкорювався неодноразовим зауваженням головуючого.
Під час слухання справи суд установив, що суб’єктом адмінправопорушення за ч.1 ст.1853 КпАП є свідок, потерпілий, позивач, відповідач, інші громадяни. До останніх адвокати не належать. Водночас у ч.1 ст.1853 КпАП немає розширеного тлумачення суб’єктів цього адмінправопорушення. Тож з огляду на відсутність належного суб’єкта суд дійшов висновку, що відсутній склад такого правопорушення.
Утім, убачається, що суд неправильно встановив ознаки об’єктивної сторони правопорушення. Адже в ч.1 ст.1853 КпАП зазначається, що правопорушення складають учинені будь-ким дії, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Тому обов’язок дотримуватися певних правил у суді, зокрема і вказівок головуючого, несуть усі особи, котрі перебувають на судовому засіданні, зокрема й адвокати. Крім того, такі вимоги містять і Правила адвокатської етики.
Заповнення прогалин
Зазначене свідчить про наявність суттєвих прогалин у законодавстві. Тому необхідно якнайшвидше внести відповідні зміни до КпАП з метою приведення порядку накладення адмінстягнень за прояв неповаги до суду у відповідність до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.
Такі зміни повинні стосуватися:
• вимоги складати протоколи про кожний випадок прояву неповаги до суду;
• правил заявлення відводу (самовідводу) судді;
• визначення судді, котрий розглядатиме справу відповідно до протоколу автоматичного розподілу судових справ;
• перегляду правил притягнення до відповідальності за вказане правопорушення (приміром, накладення адмінстягнень місцевими загальними судами за місцем учинення правопорушення або за місцем проживання правопорушника).
Крім того, доцільним є визначення чіткої юрисдикції судів щодо розгляду справ цієї категорії з унесенням відповідних змін або до процесуальних кодексів, або до КпАП.
Закріплення таких положень буде цілком виправданим з огляду на норми міжнародного права. Адже сьогодні судова практика змушена йти попереду законодавства, яке не встигає змінюватися для задоволення потреб демократичної держави та необхідності забезпечувати кожній особі права на справедливий суд.