Закон і Бізнес


Свобода житла

Вступати до ЖБК можна в будь-якому місті, були би гроші


Рішення КС має хіба що теоретичне значення, оскільки сьогодні можна без проблем зареєструватися у будь-якому місті.

№51-52 (1453-1454) 28.12—10.01.2020
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
1251

Аби громадяни не мігрували до великих міст, за радянських часів діяло правило, що унеможливлювало вступ до житлово-будівельних кооперативів немешканців населеного пункту. Майже 30 років ця норма зберігалась у Житловому кодексі, доки комусь не допекла.


Три умови для членства

Торік 49 народних депутатів ініціювали перед Конституційним Судом питання щодо доцільності збереження ч.2 ст.135 ЖК. Ця норма встановлює умови вступу до ЖБК, серед яких:

• постійне проживання в даному населеному пункті;

• перебування на обліку як бажаючих вступити до ЖБК;

• унесення до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов або користуються правом позачергового прийому в члени кооперативу.

Також членство в кооперативі може набуватися в порядку обміну, поділу чи успадкування житлової площі (паєнагромадження).

Напевне, для багатьох громадян навіть абревіатура «ЖБК» сьогодні сприймається як анахронізм. Тож і питання, з яким звернулися нардепи, виглядає як таке, що не має жодного практичного значення. Адже минули ті часи, коли існував інститут прописки, а на реєстрацію, наприклад, у столиці прибульцям з інших міст був необхідний спеціальний дозвіл.

Практика перевірки місця проживання інвесторів у житло існувала років 10—15 тому в деяких забудовників, але й вони не звертали уваги на дотримання всіх вимог ч.2 ст.135 ЖК. Сьогодні ж зареєструватися можна за будь-якою адресою, за згодою власника квартири, а на ринку житла ніхто не питає про «прописку» — були б гроші. Крім того, за цей час форми інвестування в житло настільки розвинулися, що від первинної ідеї кооперативу як об’єднання громадян для спільної діяльності залишилася хіба що назва та деякі нюанси щодо переходу права власності на квартири.

Тож формально наявність у ЖК таких обмежень не перешкоджала ставати пайовиками ні приїжджим, ні тим, хто не потребував поліпшення житлових умов. Утім, Велика палата КС узялася ретельно аналізувати подання нардепів.

Обмеження, несумісні з правом

У рішенні від 20.12.2019 №12-р/2019 насамперед зроблено акцент на тому, що Конституція закріплює право кожної людини на житло. І воно є «невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень, зокрема, і за майновим станом та місцем проживання».

Це право громадяни можуть реалізувати, самостійно збудувавши житло, придбавши його у власність або взявши в оренду. Особи ж, які потребують соціального захисту, можуть розраховувати на отримання соціального житла від держави або органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату. Із цього КС зробив висновок, що способи реалізації права на житло не пов’язуються з постійним проживанням особи в тому чи іншому населеному пункті.

Згідно із законом «Про кооперацію» від 10.07.2003 №1087–IV кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. У тому числі — для задоволення потреб у житлі.

Натомість згідно з положеннями ЖК, однією з умов реалізації особою права на житло шляхом участі в ЖБК є її постійне проживання у відповідному населеному пункті. На думку Суду, це не узгоджується з правом на вільне пересування й вибір місця проживання, яке є «гарантією свободи особи, умовами її професійного та духовного розвитку». Тобто, за логікою КС, неможливість вступу до ЖБК в іншому місті, ніж те, де проживає особа, є обмеженням, несумісним зі свободою пересування.

Винятки з правила про свободу пересування містяться в стст.12, 13 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV. Тому Суд зробив висновок, що в цьому переліку не передбачено можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання в певному населеному пункті. Більше того, у цьому законі застережено, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

З огляду на це ВП КС констатувала: вимога щодо постійного проживання в населеному пункті як передумова реалізації особою свого конституційного права на житло суперечить ст.21, ч.2 ст.22, ч.2 ст.24, ч.1 ст.33, ч.1 ст.47 Основного Закону.

«Ленінським» шляхом

Прикметно, що в резолютивній частині рішення КС визнав неконституційними не окремі положення спірної норми в частині місця проживання, а всю ч.2 ст.135 ЖК. Тобто включно з умовою про перебування в реєстрі громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Чому й таке обмеження слід прибрати із ЖК, у рішенні не пояснюється. Напевне, це є дискримінацією за ознакою майнового стану.

З логіки КС щодо свободи пересування випливає, що і ставати в чергу на житло можна не за місцем проживання, а одночасно в усіх містах країни. Така собі свобода житла…

До речі, всі ці роки в преамбулі ЖК залишаються твердження про те, що саме «в результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв’язання однієї з найважливіших соціальних проблем — задоволення потреби трудящих у житлі». Ба більше, згадуються і ленінські ідеї, і Комуністична партія, на виконання наказів якої й реалізується державна житлова програма. Усе це якось не узгоджується із сучасністю, тож КС звернув увагу на те, що законодавцеві варто прибрати такі положення.

Напевне, тому, що й самі нардепи не проти отримувати дармові квартири, ЖК дотепер залишається майже в недоторканому вигляді. Бо було б логічним прибрати низку норм, зокрема про надання житла за рахунок держави різним пільговикам. Наприклад, з року в рік сотні мільйонів гривень виділяють на придбання квартир для людей з різних силових структур. Одержують житло, як правило, ті, хто ближче до бюджету та чиновників, які ним розпоряджаються.

Водночас із забудовників (читай: тих громадян, які оплачують зведення будинків, зокрема, і ЖБК) стягують значний відсоток площі до житлового фонду місцевої влади. Подібний перерозподіл власності ґрунтується саме на ідеології, яка нині офіційно заборонена в Україні та згадку про яку КС пропонує прибрати з преамбули ЖК.

Урешті-решт держава повинна створити умови, аби її громадяни могли заробити на квартиру, а не вибудовувати службові входи до безоплатного житла. Проте тим, хто при владі, зручніше жити за принципом, коли одні наповнюють бюджет у силу своїх можливостей, а вони перерозподіляють його згідно з власними потребами.