Закон і Бізнес


З власної кишені

Які кроки робить КзПБ для покращення умов ведення бізнесу в Україні


№51-52 (1453-1454) 28.12—10.01.2020
Ольга ДРАЧЕВСЬКА, радник з юридичних питань першого віце-президента Торгово-промислової палати, адвокат, засновник юридичної компанії «Інколанс»
1309
1309

Через запроваджені Кодексом з процедур банкрутства зміни рятувати кредиторів будуть за рахунок директорів і засновників підприємств. Проте адвокати наголошують на тому, що зазначена норма містить багато вад.


Крок до покращення

21 жовтня 2019 року в Україні нарешті почав діяти довгоочікуваний КзПБ. Так склалося, що основною проблемою вітчизняного законодавства, що регулює питання банкрутства, була доволі низька ефективність, адже закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не відповідав викликам сьогодення. Саме тому кардинальне та ефективне реформування сфери банкрутства стало одним із пріоритетних завдань держави.

Новий кодекс покликаний вдосконалити процедуру, у тому числі шляхом зменшення строку провадження у справах про банкрутство та встановлення особистої відповідальності (зокрема й майнової) керівника підприємства-банкрута. А тому можна сміливо казати, що це ще один крок у напрямку покращення умов ведення бізнесу в Україні.

Оскільки однією з новел є норма про особисту відповідальність керівника підприємства-банкрута, зосередимо увагу на видах цивільно-правової відповідальності. У кодексі зазначено, що за невжиття заходів щодо запобігання банкрутству керівники юридичної особи будуть нести субсидіарну або солідарну відповідальність. Така норма має дозволити кредиторам повернути власні кошти не тільки з підприємства-боржника, а й з керівника. Отже, із запровадженням такого механізму кредитор стає більш захищеним, а керівники несуть особисту майнову відповідальність за доведення компанії до банкрутства.

На волю суду

Завдяки кодексу встановлена солідарна та субсидіарна відповідальність керівників боржника. Так, солідарна відповідальність визначена в ч.6 ст.34 КзПБ. Керівник боржника несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у тому випадку, якщо він своєчасно (у місячний строк) не повідомив про неплатоспроможність підприємства. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду в господарському суді. У разі виявлення такого порушення на це вказується в ухвалі господарського суду.

Тобто, якщо керівник порушив вимоги зазначеної статті, він несе солідарну відповідальність з юрособою за незадоволення вимог кредиторів. Це буде достатньою підставою для кредиторів звернутися зі своїми вимогами й до такого керівника, який стає в один ряд із самим боржником.

Проте, на жаль, кодекс не дає відповідей, з якого моменту слід рахувати місячний строк для звернення в суд і на підставі яких критеріїв керівник повинен дійти висновку, що його підприємству загрожує неплатоспроможність. А отже, роз’яснення щодо застосування вказаної норми ми побачимо лише після судової практики.

Субсидіарна відповідальність керівників боржника визначена в ч.2 ст.61 КзПБ. Установлено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників або інших осіб (у тому числі з вини керівника), які мали право давати обов’язкові для боржника вказівки або могли іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника або інших осіб у разі недостатності майна останнього може покладатися субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

Так, при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси й можуть використовуватися виключно для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленому в кодексі.

Однак на практиці суди доволі рідко приймають рішення застосувати субсидіарну відповідальність до керівників боржника. А пов’язано це з тим, що, аби довести вину засновників і директорів юросіб, слід зробити всебічний аналіз фінансово-господарської документації, детально перевірити за ЗЕД контракти, податкову звітність і т.д. Як правило, у таких ситуаціях суди зобов’язують арбітражних керуючих у процедурі банкрутства провести відповідні перевірки. Натомість ті виконують свої зобов’язання неналежним чином, що й призводить до таких результатів. Отже, дія кодексу буде ефективною, якщо держава забезпечить появу кваліфікованих і неупереджених арбітражних керуючих, адже саме на них покладається обов’язок щодо надання такої інформації.

Роблячи висновки, зазначимо, що кодекс є вкрай необхідним документом, в якому особливу увагу приділили захисту кредиторів. Адже саме забезпечення захисту власних коштів є однією з вимог бізнесу. Проте кодекс усе ще потребує врегулювання питань, пов’язаних із механізмом застосування субсидіарної та солідарної відповідальності, де поки що нечітко прописані строки та критерії дій, які призводять до неплатоспроможності підприємства. І, якщо законодавець найближчим часом не закриє таких прогалин у новому КзПБ, нам залишається тільки чекати судової практики щодо механізму такого застосування.