Закон і Бізнес


Таємниця добра

Чи вистачить парламенту сміливості прийняти закон, який готували 20 років


№50 (1452) 21.12—27.12.2019
Аміна БЕКМІРЗАЄВА
6347

Видатні фахівці з урядування в державі вважають, що краще очікувати ще 15 років на ухвалення профільного закону, ніж прийняти зміни, які дозволять створити «державу у смартфоні». Тож професійна дискусія мало не переросла у високоякісну сварку.


Канцелярська процедура

Власне, про те, хто руйнує структуру законопроекту «Про адміністративну процедуру» та заважає запровадженню прозорих механізмів у взаємовідносинах держави з громадянами, говорили під час заходу, який проводив Комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Починалося все традиційно: кава, поважні гості та спроба створити майданчик для обміну думками. Проте щось пішло не так, як планували організатори.

Після промов фахівців, утім, з’ясувалося, що до проекту, до якого вже написано навіть науково-практичний коментар, почали вносити зміни. Крім Міністерства юстиції, яке з 2010 року готує цей документ, до роботи долучилося ще й Міністерство цифрової трансформації, яке так переймається долею нормативного акта, що навіть не має часу на створення робочої групи.

Головне питання на порядку денному — перевага голосу громадян перед рішеннями держави в особі її чиновників, до якого знову повернулись. Востаннє питання законодавчого регулювання адміністративної процедури розглядав парламент попереднього скликання: був підготовлений законопроект «Про адміністративну процедуру» (№9456), який не пройшов навіть першого читання.

Водночас перша робоча група для напрацювання прозорих механізмів взаємодії громадянина із державою була створена ще у 1999 році. Та далі від балачок не посунулись. Парадокс полягає в тому, що попередня версія закону №9456 була схвалена на найвищому рівні — програмою ЄС SIGMA, проте тоді парламентарі не внесли його до парламенту.

Новий Уряд повернувся до цієї ідеї, проте почав змінювати там, де знань замало. Принаймні так вважає завідувач кафедри адміністративного права Київського національного університету ім.Т.Шевченка Роман Мельник. На його думку, відсутність робочої групи, яка має займатися удосконаленням документа, свідчить про намагання викривити всі його ідеї. Адже в Україні є 15—20 фахівців, які розуміють високу мету адміністративного реформування, тому вони мають долучитися до розроблення.

Ненова проблематика

Тож чи потрібен Україні та її громадянам єдиний закон, який унормує діяльність усіх державних органів? Нині більшість державних структур послуговуються інструкціями, якими врегульовані як специфічні питання щодо виконання конкретним органом своїх обов’язків, так і доволі загальні, притаманні будь-якій установі. Водночас усі країни ЄС застосовують іншу модель взаємодії між державою та громадянином.

Європейська концепція побудована на наявності єдиного законодавства, що регулює діяльність, права та обов’язки держави. Одним із таких рамкових нормативних актів і є закон про адміністративну процедуру, який передбачає збалансовану систему прав та обов’язків посадовців. Однак найголовніше те, що в ньому визначене право громадянина брати активну участь у вирішенні своєї долі.

Нині будь-яке рішення, наприклад щодо перерахунку пенсії, держава приймає на свій розсуд. І особа не має можливості надати докази та аргументи на відстоювання своєї позиції. Фактично єдиним засобом захисту від свавілля посадовців є звернення до адміністративного суду. А це перевантажує суди справами щодо як дій, так і бездіяльності держави в особі клерків.

Авторитетна думка

Присутні на заході судді вкотре зазначили, що вони потребують прийняття такого закону, адже він запроваджує механізми адміністративного оскарження в межах державних органів. У свою чергу, це згодом приведе до розвантаження суддів. Адже, як наголосив суддя Верховного Суду Альберт Єзеров, Касаційний адміністративний суд найбільше завантажений, тож прийняття закону допоможе не лише вирішити цю проблему, а й зменшити кількість заяв до Європейського суду з прав людини.

Як зауважив суддя КАС Володимир Бевзенко, без прийняття закону «Про адміністративну процедуру» держава не здатна забезпечити громадянам їхні права. Яскраво ілюструють цю проблематику постійні баталії довкола новобудов. Наприклад, у проекті встановлюється таке поняття, як «заінтересовані особи». Тож якщо посадовців змусять працювати за прозорими правилами, то і забудова без попередніх громадських слухань буде неможливою. Проте до таких слухань будуть залучати не 100 ефемерних осіб, а саме тих, чиї права може зачіпати таке будівництво. «Процедури стануть важчими, проте і порядку стане більше, і передбачуваність діяльності суб’єктів владних повноважень з’явиться», — зауважив В.Бевзенко.

Як наголосив спеціальний посланник уряду Німеччини з питань децентралізації в Україні Георг Мільбрадт, головною причиною того, чому держава потребує прийняття відповідного закону, є забезпечення прав та свобод громадян. Також із запровадженням прозорих механізмів взаємодії держслужбовців з громадянами створюються реальні передумови для подолання корупції. Закон про адміністративну процедуру був уперше прийнятий в Австрії ще у 1925 році і відтоді довів свою ефективність.

Осучаснені норми

Про важливість прийняття закону, яким будуть урегульовані механізми адміністративного оскарження, зазначив також і заступник бізнес-омбудсмена Ярослав Грегірчак. Зокрема, рада бізнес-омбудсмена підготувала системний звіт, де йдеться про досить цікаві речі. Виявилося, що більшість представників бізнесу не вірить у механізм адміністративного оскарження, проте використовувала б його, якби він існував.

Водночас, зібравши експертів на нараду за круглим столом, парламентарі не знали, що автори законопроекту №9456 не були залучені до робочої групи, а зміни, внесені до нього, суперечать основним положенням адміністративного права. Зокрема, серед новацій Міністерства цифрової трансформації є продовження строку адміністративного оскарження з 15—30 до 90 днів. Як зазначила заступник міністра Людмила Рабчинська, це було зроблено навмисно, аби громадяни мали натхнення на написання скарг.

Такі новації змусили професорів, які викладають адміністративне право, сперечатися. Адже, на їхню думку, не варто правові механізми ототожнювати з можливістю звернутися до держави за допомогою смартфона. «В адміністративному праві не так багато законів, які є ключовими як для права, так і для діяльності усієї держави. Ми очікували на прийняття цього закону 20 років і готові чекати ще 15, але не приймати безглуздих ініціатив», — наголосив Р.Мельник.

Чому ж проект так і не було прийнято? Адже ще навесні все було готове до голосування і ніщо не заважало, крім негативного висновку ГНЕУ. Як зазначають представники громадськості, дуже просто зрозуміти природу зла, корупції, жадоби. Зрозуміти ж природу добра складно, отже, чиновники не готові приймати відповідальні рішення, а громадяни поки що не готові до народовладдя.

Втім, коли-небудь ми повернемося до того, що для адекватної взаємодії між громадянином та чиновником кожен повинен мати права та обов’язки. А вже перекласти ці засадничі ідеї на комп’ютерний код — справа техніки. Тож правники сподіваються що в Уряду вистачить сміливості створити робочу групу та подати до парламенту закон, який відповідатиме найвищій меті — належному врядуванню для захисту прав громадянина.