Закон і Бізнес


Перше слово дорожче

Суд може віддати перевагу показанням слідчого, якщо свідки не подали заяв про тиск на них


Масові мітинги в Єревані завершилися 1 березня розгоном протестувальників і навіть жертвами серед мирного населення.

№50 (1452) 21.12—27.12.2019
Олександр ДРОЗДОВ, президент Спілки адвокатів України; Олена ДРОЗДОВА, директор АБ «Дроздова та партнери»
6526

За загальним правилом, суд бере до уваги ті показання, які отримані безпосередньо в процесі. Але як бути, якщо свідки вирішили відмовитися від своїх слів, зафіксованих під час попередніх допитів? У Страсбурзі пояснили, коли перші показання можуть мати перевагу.


Перешкоджання виборчому процесу

Під час президентських виборів 2008 року три громадянина Вірменії — Петрос Макеян, Шота Сагательян та Ашот Закарян, які народились у 1954, 1947 та 1966 роках відповідно, були залучені до кампанії на підтримку головного кандидата від опозиції Левона Тер-Петросяна. Утім, у підсумку останній програв Сержу Саргсяну більше ніж 30% голосів.

Наступного дня опозиція організувала масовий мітинг, наголошуючи на численних фальсифікаціях і вимагаючи повторного голосування. А через 2 дні після виборів проти трьох заявників відкрили кримінальне провадження за суперечку з членами виборчої комісії на дільниці в Гюмрі, що зупинило роботу комісії на півгодини. Усі обвинувачені були заарештовані та поміщені під варту.

Чоловіки заперечували, що вони перешкоджали виборчому процесу, повідомивши, що кожен з них відвідував дільницю окремо, і висловили занепокоєння з огляду на вкидання бюлетенів і використання підроблених паспортів.

Під час досудового розслідування допитали 11 свідків, у тому числі членів комісії та довірених осіб кандидатів у президенти. Вони повідомили, що заявники дійсно зірвали голосування, сперечалися, кричали та погрожували.

Проте все змінилось у травні того ж року, коли з 9 свідків, викликаних на судовий процес, 7 відмовилися від своїх заяв, повідомивши, що слідчий або керував ними, або диктував, що вони повинні сказати. Проте один із викликаних підтвердив свої досудові заяви.

У червні 2008 року всі троє були визнані винними за обвинуваченням у перешкоджанні виборчому процесу, учиненому групою осіб. П.Maкеяна й А.Закаряна засудили до позбавлення волі на 3 і 2,5 року відповідно, у той час як Ш.Сагательян дістав 2,5 року умовно й був звільнений з-під варти.

Обвинувальний вирок, по суті, ґрунтувався на заявах 11 свідків на досудовому етапі, які перша інстанція визнала більш надійними. Суд уважав, зокрема, що свідки відмовилися від своїх попередніх заяв, оскільки побоювалися дій у відповідь прихильників обвинувачених, про що свідчили клопотання про дозвіл не брати участі в судовому розгляді через переслідування. Крім того, суд зауважив, що відмова від показань може бути зумовлена бажанням допомогти обвинуваченим уникнути кримінальної відповідальності.

Апеляції, в яких обвинувачені оскаржували прийняття як доказів досудових заяв, котрі, як вони стверджували, були недостовірними, не мали успіху. Щоправда, у червні 2009 року П.Maкеян і А.Закарян були звільнені за амністією.

Посилаючись на §3 ст.6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявники поскаржилися в Страсбург.

Без скарг немає тиску

У рішенні від 5.12.2019 у справі «Makeyan and others v. Armenia» Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення §1 ст.6 конвенції.

ЄСПЛ повторив, що оцінювання доказів — найважливіше питання, яке повинні вирішити суди. Отже, Євросуд не повинен діяти як четверта інстанція та ставити під сумнів оцінки, дані судами, за винятком випадків, якщо висновки можуть розглядатись як свавільні або явно необґрунтовані. Крім того, як зазначалося раніше, коли судові органи стикаються з кількома суперечливими версіями подій, що пропонує одна й та сама особа, віддавання переваги заяві, зробленій на стадії досудового розслідування, над показаннями, даними на судовому засіданні, саме по собі не порушує питання щодо загальної справедливості судового розгляду за умови, що такі свідчення дані за власним бажанням людини (див. рішення від 16.03.2000 у справі «Camilleri v. Malta»).

При оцінюванні показань свідків завданням ЄСПЛ було не винесення рішення стосовно того, чи заяви свідків були прийняті належним чином, а вирішення того, чи було провадження в цілому справедливим. Аби провадження було справедливим, слід надавати більшого значення показанням свідка, даним на судовому засіданні, ніж протоколу його допиту під час досудового розслідування.

Проте щодо справи заявників у Страсбурзі дійшли висновку, що суд мав достатні підстави, аби вважати досудові заяви більш достовірними. Так, суд першої інстанції повинен був зробити вибір між суперечливими версіями того, що сталося на виборчій дільниці. Для цього він провів власне оцінювання доказів, маючи змогу заслухати показання всіх 7 свідків та спостерігати за їх поведінкою під час перехресного допиту.

Під час розгляду апеляції заявникам також дали можливість оскаржити прийняття досудових показань 7 свідків і навести аргументи для неприйняття цих доказів як недостовірних. Тобто не можна стверджувати, що право на захист було порушено. І той факт, що ці докази врешті-решт не були виключені як неприйнятні, не впливає на такий висновок.

Крім того, у матеріалах справи не було жодного підтвердження заяв свідків стосовно того, що слідчий чинив на них тиск для того, щоб вони дали показання під час допиту на досудовому слідстві. Вони також не подавали жодної скарги на будь-яку форму тиску, не кажучи вже про жорстоке поводження з боку слідчих органів.

З огляду на це ЄСПЛ констатував, що висновки суду першої інстанції не були ні свавільними, ні явно необґрунтованими. Таким чином, розгляд справи заявників у цілому був справедливим і §1 ст.6 конвенції не було порушено.