Закон і Бізнес


Незарахований стаж

Хто несе відповідальність за помилково призначену пенсію


№50 (1452) 21.12—27.12.2019
Валентина МИХАЙЛОВА
5401

Для багатьох немолодих громадян в Україні й не тільки пенсія — єдине джерело засобів для існування. Коли ж держава вирішує забрати й цей мізер, пославшись на помилку чиновників, то навіть у Страсбурзі такий крок не знаходить розуміння.


Немає книжки — немає виплат

У травні 2000 року Олджика Ромева звернулася до Фонду пенсійного забезпечення та інвалідності для оформлення пенсії. Вже наступного дня чиновники призначили їй щомісячні виплати в розмірі 6462 денарів (менше ніж $120). У фонді встановили, що у свої 53 роки О.Ромева відпрацювала 35 років, 10 місяців і 24 дні, а отже, мала достатньо трудового стажу для виходу на пенсію.

Проте через 7 років провели аудит і виявили, що записи про деяких одержувачів виплат були неповними. Зокрема, в особовій справі О.Ромевої взагалі не було трудової книжки. Спроби знайти організацію, в якій вона працювала з 1963 до 1967 р., виявилися безрезультатними. Тоді фонд просто анулював рішення про призначення пенсії, оскільки жінці не вистачало цих років стажу.

О.Ромева доводила, що при зверненні по оформлення пенсії в неї не вимагали ніяких інших документів, окрім паспорта й ідентифікаційного номера. І спочатку суд став на її бік, оскільки новий пенсійний закон набрав чинності у 2006 році й не мав зворотної сили.

Проте й у фонді не збиралися так просто здаватися: у призначенні пенсії знову відмовили, пославшись на те, що при поданні заяви жінка зазначила неправдиві відомості. Повторний позов суди відхилили на тій підставі, що наявні у фонді документи не давали змоги підтвердити її роботу в спірний період.

Фонд навіть спробував порушити проти громадянки кримінальну справу за фальсифікацію документів, але виявилося, що строк давності вже закінчився. Тоді був поданий позов про стягнення безпідставно отриманих за 7 років сум, що становило більше ніж 645 тис. денарів (майже $15 тис.).

Судова система в колишній югославській республіці не відрізняється особливою швидкістю, тому позов розглядали аж до 2015 року. Крапку поставив Верховний суд, відхиливши скаргу з питань права. Утім, до цього часу О.Ромева відзначила 62-річчя і їй призначили нову пенсію за віком у розмірі 10,4 тис. денарів (близько $250)…

Надмірний тягар

У рішенні від 12.12.2019 у справі «Romeva v. North Macedonia» Європейський суд з прав людини відзначив, що немає підстав уважати, що заявниця повинна нести відповідальність за неправильну оцінку чиновниками її пенсійного запиту. Навпаки, саме недостатня старанність фонду в належному збиранні та зберіганні відповідних даних призвела до помилкового рішення. Крім того, саме фонд мав оскаржити твердження заявниці про те, що вона працювала з «молодіжними групами» в період з 1963 до 1967 року.

Зважаючи на важливість соціальної справедливості, ЄСПЛ повторив свою позицію, що державні органи не повинні бути позбавлені можливості виправляти свої помилки, навіть ті, які пов’язані з їхньою недбалістю. Інакше це суперечило б доктрині необґрунтованого збагачення та було несправедливим стосовно інших осіб, зокрема тих, кому відмовлено у виплаті допомоги через невиконання встановлених законом вимог.

Проте зазначений принцип не може переважати в ситуації, коли особа повинна нести надмірний тягар через позбавлення доходу. Якщо помилка була викликана самою владою без будь-якої провини з боку третьої сторони при визначенні того, чи був тягар, покладений на заявника, надмірним, повинен застосовуватися підхід, при якому слід зважати на сумірність.

У цій справі вирішальним аргументом для Євросуду став той факт, що скасування рішення про призначення пенсії ґрунтувалося не на нових доказах, а на переоцінці наявних. Причому воно стало остаточним, оскільки не було оскаржене в судах. На думку ЄСПЛ, така переоцінка доказів ex proprio motu ставить під сумнів правову визначеність у галузі соціального забезпечення.

Виходячи із цього, Суд дійшов висновку, що був порушений справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу й необхідністю захисту основних прав людини, а також що тягар, покладений на заявницю, виявився надмірним. Отже, мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тепер державі доведеться компенсувати заявниці €6000 моральної шкоди, а судовим органам, швидше за все, — переглянути свої рішення про стягнення виплачених сум.