Усе починається з підозри…

Недотримання порядку притягнення до кримінальної відповідальності невідворотно тягне за собою недопустимість доказів

Під час розслідування кримінальних проваджень стосовно спеціальних суб’єктів, зокрема суддів, працівники Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро допускали одну й ту саму типову помилку. Як наслідок, суди, з Верховним включно, визнавали здобуті докази недопустимими. Проте Вищий антикорупційний суд, усупереч висновкам ВС, зайняв протилежну позицію.

Ігнорування вимог КПК

30 жовтня 2019 року ВАКС ухвалив вирок за ст.366¹ Кримінального кодексу щодо судді у відставці (справа №760/4297/18). При цьому підсудна, захищаючись від обвинувачення, зазначала, що на стадії досудового розслідування їй не було повідомлено про підозру Генеральним прокурором або його заступником, як передбачено положеннями ст.481 Кримінального процесуального кодексу, що діяли на момент досудового розслідування.

ВАКС не взяв до уваги цього твердження, зазначивши, що «обвинувачена не навела будь-яких обставин, пов’язаних із фізичною передачею їй письмового повідомлення про підозру не особисто Генпрокурором або його заступником, а іншим прокурором, які б негативно вплинули на обсяг її процесуальних прав та обов’язків у цьому провадженні або порушили її право на захист».

Як відомо юристам, керівник САП, який за посадою є заступником Генпрокурора, у кримінальних провадженнях, що розслідувало НАБУ, особисто не повідомляв про підозру спецсуб’єктам (визначеним стст.480, 481 КПК). Як правило, він незаконно доручав це своїм підлеглим прокурорам, що є прямим порушенням положень стст.481 КПК в редакції, яка діяла до 17.10.2019.

Зазначена обставина призвела до того, що в абсолютній більшості проваджень, які розслідувало НАБУ під процесуальним керівництвом САП, протягом майже 4 років немає жодної особи, яка була би притягнута до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому КПК. І це однозначно повинно призводити до виправдувальних вироків.

До та після 17.10.2019

Згідно з п.3 ч.1 ст.276 КПК повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому ст.278 цього кодексу, за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особливості такого повідомлення окремій категорії осіб визначаються гл.37 КПК.

Наприклад, відповідно до п.2 ч.1 ст.480 КПК особливий порядок кримінального провадження застосовується відносно судді. Згідно з п.3 ч.1 ст.481 КПК (у редакції до 17.10.2019) письмове повідомлення про підозру судді здійснює Генпрокурор або його заступник.

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. До 17.10.2019 законодавець не давав можливості Генпрокурору (в.о. Генпрокурора), його заступнику доручати здійснити повідомлення про підозру особам, визначеним у ч.1 ст.481 КПК, іншому прокуророві.

Такий факт підтверджується не лише положеннями ч.1 ст.481 КПК, що діяли станом до 17.10.2019, а й положеннями ч.2 ст.481 КПК, якою стаття була доповнена 4.10.2019 законом №187-ІХ. Але цей акт набрав чинності тільки 17.10.2019 та зворотної дії не має.

Більше того, після того, як законодавець дав можливість Генпрокурору та його заступнику доручати повідомляти про підозру спецсуб’єктам іншим прокурора, це процесуальне рішення потребує винесення окремого процесуального документа — постанови про таке доручення, що є вимогою КПК. Отже, Генпрокурор або його заступник відповідно до ч.1 ст.110 та ч.3 ст.110 КПК зобов’язані оформити це своє рішення процесуальним документом — постановою.

Обов’язкова позиція ВС

Дані твердження ґрунтуються також і на висновках ВС. Так, у постанові від 19.02.2019 у справі №349/1487/14-к за обвинуваченням судді Ігоря Ганича зазначено, що колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального закону при врученні І.Ганичу повідомлення про підозру. Адже відповідно до ч.4 ст.49 закону «Про судоустрій і статус суддів», п.3 ч.1 ст.481 КПК повідомлення судді про підозру здійснює лише Генпрокурор або його заступник. Указана вимога зумовлена особливим статусом судді та є гарантією його незалежності й імунітету.

За змістом ст.276 КПК, процедура повідомлення про підозру включає в себе складання документа та його вручення підозрюваному уповноваженою особою. Таким чином, коли в скоєнні злочину підозрюється особа, стосовно якої згідно з приписами ст.480 КПК передбачено здійснення особливого порядку кримінального провадження, письмове повідомлення про підозру такій особі повинне бути вручене безпосередньо посадовими особами органів прокуратури, визначеними в пп.1—4 ч.1 ст.481 КПК. Виконання такої дії не може бути передоручене.

Разом з тим повідомлення про підозру І.Ганичу хоча й було складено першим заступником Генпрокурора, проте вручене особою, яка за посадою не є Генпрокурором або його заступником, чим істотно порушено вимоги процесуального закону в частині процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Тож ВС констатував, що зазначені порушення дістали належну оцінку суду апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про недопустимість доказів сторони обвинувачення та, відповідно, їх недостатність для доведення у визначений законом спосіб та поза будь-яким розумним сумнівом винуватості І.Ганича в скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачено в ч.3 ст.368 КК. Тобто суд правильно скасував обвинувальний вирок і закрив кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК.

Ці висновки ВС щодо застосування положень стст.86, 87, 480, 481 КПК у силу ч.5 ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів» є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень і відповідно до ч.6 цієї ж статті повинні враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Чинність процесуального рішення

У постанові від 5.03.2019 у справі №759/15166/15-к Касаційний кримінальний суд визнав безпідставними доводи прокурора про хибність висновків судів щодо вручення повідомлення про підозру невідповідно до вимог процесуального закону.

Як зазначив Апеляційний суд м.Києва в ухвалі від 19.09.2017 в цій справі, «законодавство визначає слова «здійснення» та «реалізація» як синоніми. За буквальним (адекватним) тлумаченням норми, здійснення повідомлення про підозру — це втілення цього повідомлення в життя, коли воно стає дійсним, а це можливо лише шляхом його вручення підозрюваній особі». Також наголошено, що процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а тільки після вручення повідомлення про підозру.

Якщо у відведений строк воно не вручене або не відправлене для вручення, повідомлення про підозру втрачає чинність і прокурор втрачає право на його вручення. Оскільки законом визначений конкретний строк для чинності повноважень на вчинення такої процесуальної дії, сплив цього строку припиняє відповідні повноваження, а тому втрачає чинність процесуальне рішення у вигляді письмового повідомлення про підозру.

Аналогічну позицію висловили й судді Великої палати ВС у справі №800/536/17, оформивши її у вигляді окремої думки ще 11.12.2018.

Законність та обґрунтованість зазначених висновків ВС підтверджується і тим фактом, що в подальшому, 4.10.2019, Верховна Рада внесла зміни до ст.481 КПК (останню доповнено ч.2). Цими змінами Генпрокурору, його заступнику, в.о. Генпрокурора надано право давати доручення іншим прокурорам на повідомлення про підозру судді та іншим спеціальним суб’єктам.

Отже, таке право в Генпрокурора та його заступників виникло лише 17.10.2019. До цієї дати вироки в усіх кримінальних провадженнях, де замість Генпрокурора або його заступника повідомлення про підозру спецсуб’єкту здійснювали інші прокурори, мають бути виключно виправдувальними. Адже всі докази в таких справах є недопустимим. Іншим варіантом вирішення справи є закриття провадження судом на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК.