Закон і Бізнес


Встановлення орієнтирів

Інформаційні листи ВГС: найважливіше за 2012 рік


№4 (1094) 26.01—01.02.2013
Дмитро Притика, Андрій Потьомкін
4925

Минулого року Вищий господарський суд активно працював над становленням єдиної практики. Так, було підготовлено низку інформаційних та оглядових листів, кілька постанов пленуму ВГС. Пригадаємо, про що ж ішлося в тих документах та про те, на які ключові проблеми звертала увагу касаційна інстанція. Спочатку розглянемо інформаційні листи ВГС.


Узагальнення — заради єдності

Після набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» виявлення складних питань у справах господарської юрисдикції, а також випадків неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, стало головним завданням ВГС. Так, відповідно до цього закону до повноважень вищого спеціалізованого суду належить вивчення та узагальнення судової практики (п.3 ч.1 ст.32). Обов’язок щодо організації вив­чення та узагальнення судової практики законом покладено на голову вищого спецсуду (п.10 ч.1 ст.34), а контроль за здійсненням аналізу та узагальнення останньої — на секретарів судових палат (ч.4 ст.31). Одним із завдань пленуму вищого спецсуду передбачено здійснення узагальнення «з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практики застосування матеріального і процесуального закону» (п.2 ч.2 ст.36) та надання відповідних «роз’яснень рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні спорів відповідної юрисдикції» (п.6 ч.2 ст.36).

За результатами проведеної у 2012 р. роботи щодо вивчення та узагальнення судової практики та з метою забезпечення правильної та однакової практики застосування норм матеріального і процесуального права господарський суд касаційної інстанції надсилав інформаційні та оглядові листи, приймалися постанови пленуму ВГС. Зокрема, були розіслані такі інформаційні листи.

Із суду — в суд

«Про рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 11113 Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2012 №01-06/659/2012

Увага господарських судів зверталася на рішення КС від 25.04.2012 №11-рп/2012, за яким положення п.20 ч.1 ст.106, ч.1 ст.11113 ГПК у взаємозв’язку з положеннями пп.2, 8 ч.3 ст.129 Конституції слід розуміти так, що апеляційному та касаційному оскарженню підлягають ухвали місцевого господарського суду й постанови апеляційної інстанції як про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови, так і про відмову в змінах способу та порядку їх виконання.

«Про видачу господарськими судами наказів у справах за позовами Міністерства юстиції України про відшкодування збитків, завданих державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 17.05.2012 №01-06/660/2012

Відповідно до вимог закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Міністерство юстиції подає до господарських судів позови у справах про відшкодування збитків, завданих державному бюджету внаслідок виконання рішень названого суду. У зв’язку із цим ВГС звернув увагу господарських судів на те, що згідно з ч.1 ст.116 ГПК:

• виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом;

• наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили;

• накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Отже, в разі задоволення позовів у згаданих справах господарські суди повинні видавати або надсилати накази про стягнення відповідних сум збитків саме Мін’юсту. Накази ж про стягнення сум судового збору в цих справах у доход державного бюджету мають надсилатися до місцевих органів державної податкової служби.

«Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України» від 29.05.2012 №01-06/735/2012

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням стст.785 та 786 ЦК в розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов’язань з повернення об’єкта оренди та про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, ВГС звернув увагу «господарників», зокрема, на те, що ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 ЦК, оскільки, на відміну від приписів ст.549 ЦК, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

«Про деякі питання практики застосування Закону України «Про третейські суди» від 17.09.2012 №01-06/1258/2012

ВГС роз’яснив питання, пов’язані з правом сторони чи сторін на звернення до господарського суду у випадку, коли третейську угоду було укладено до набрання чинності змінами до закону «Про третейські суди», а відповідний спір згідно зі ст.6 цього акта не було в подальшому віднесено до переліку спорів, які не можуть розглядатися третейськими судами.

«Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» від 27.12.2012 №01-06/1941/2012

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою названого закону (набрав чинності 4.11.2012, крім п.6 розд.І, який набрав чинності 19.01.2013) ВГС звернув увагу господарських судів на внесені зміни, зокрема до ст.86 ГПК, законів «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про виконавче провадження», на те, що ЦК доповнено ст.10571, та пояснив зміст новел.

«Про зміни у законодавстві України з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 29.12.2012 №01-06/1953/2012

Увага господарських судів зверталася на те, що згідно із законодавчими змінами систему органів державної реєстрації прав на нерухоме майно становлять центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції, які є органами державної реєстрації прав.

Водночас у випадках, передбачених законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус — як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

ВГС зауважив, що з 1.01.2013 реєстратори бюро технічної інвентаризації втратили повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Такі повноваження здійснюватимуть виключно реєстратори органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та, у передбачених законом випадках, — нотаріуси.

Земельні відносини

«Про зміни, які сталися у земельному законодавстві» від 30.05.2012 №01-06/742/2012

Верховна Рада у 2011—2012 рр. прий­няла низку актів, якими внесено зміни й доповнення до норм земельного законодавства. У зв’язку з тим, що земельні правовідносини є одними з найскладніших, ВГС уважав за необхідне довести до відома господарських судів інформацію про зміст прийнятих ВР законів «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17.03.2011 №3159-VI, «Про правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011 №3041-VI, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» від 23.02.2012 №4444-VI, «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо скорочення строку відведення земельних ділянок для містобудівних потреб» від 22.12.2011 №4215-VI, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення контролю за укладенням договорів застави та іпотеки земельних ділянок та прав на них» від 20.12.2011 №4188-VI, «Про внесення змін до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення» від 20.12.2011 №4174-VI, «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» від 2.12.2010 №2740-VI, «Про Державний земельний кадастр» від 7.07.2011 №3613-VI.

«Про деякі питання практики розгляду справ зі спорів, пов’язаних із здійсненням державного контролю за використанням і охороною земель» від 11.06.2012 №01-06/805/2012

ВГС роз’яснив, як визначати повноваження державних органів на звернення до господарського суду з позовами, пов’язаними зі здійсненням нагляду за використанням і охороною земель. Зокрема, зауважено, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором позивача стосовно вимог, пов’язаних зі здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель, і в разі неправильного його визначення — повертати таку позовну заяву й додані до неї документи без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.63 ГПК.

Про залізницю

Перша в Україні залізниця Львів — Перемишль була збудована в 1861 р. У 1987-му залізнична мережа України мала експлуатаційну довжину 22,7 тис. км і займала одне з перших місць у СРСР за щільністю — 37,7 км на 1000 км території. За пройдений історичний шлях відносини, пов’язані із залізничними перевезеннями, стали дуже складними. У зв’язку із цим господарські суди постійно потребують роз’яснень щодо застосування законодавства при розгляді справ у спорах, пов’язаних із відповідними перевезеннями.

«Про електронні перевізні документи» від 27.02.2012 №01-06/223/2012

У зв’язку з переходом 1.01.2012 Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці) та залізниць України з паперового на електронне оформлення документів під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні ВГС звернув увагу судів на приписи законодавства, зазначивши, зокрема, що електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

«Про обчислення термінів доставки залізницею вантажів та визначення розміру штрафу за порушення цих термінів» від 4.04.2012 №01-06/420/2012

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань стосовно обчислення термінів доставки залізницею вантажів та визначення розміру штрафу за порушення цих термінів ВГС звернув увагу судів на те, що встановлений ст.116 Статуту залізниць штраф застосовується в разі прострочення доставки вантажу на 2 доби (більш ніж на 48 год.), на 3 доби (більш ніж на 72 год.) і на 4 доби (більш ніж на 96 год.).

Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на 2 доби (48 год.), що обчислюється з 24-ї год. дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого ст.116 статуту штрафу відсутні.

Дивимося на захід

З метою забезпечення єдності судової практики ключове значення мають рішення Європейського суду з прав людини, який стежить за дотриманням державами-учасницями положень договорів у сфері прав людини та протоколів до них. Україна визнала юрисдикцію Європейського суду 17.07.97 із прийняттям закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

ВГС надсилав й інформаційні листи.

«Про подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 30.03.2012 №12.3-9/2212» від 30.05.2012 №01-06/743/2012

У ньому доводилося до відома господарських судів подання урядового уповноваженого про виконання рішень Європейського суду, які набули статусу остаточних.

«Про рішення Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточних» від 17.08.2012 №01-06/1125/12

Повідомлялося про звернення урядового уповноваженого до Кабінету Міністрів. Міститься стислий виклад проблем, які призводять до визнання Євросудом порушень Україною конвенції. Зокрема, наведено рішення ЄСПЛ, в яких констатовано порушення націо­нальними судами п.1 ст.6 «Право на справедливий суд» конвенції та ст.1 Першого протоколу до неї.

«Про рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного» від 20.12.2012 №01-06/1877/2012

ВГС звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, в якому констатовано, зокрема, порушення національними судами п.1 ст.6 «Право на справедливий суд» конвенції та ст.1 першого протоколу.

Власні надходження

Оскільки питання сплати судового збору стало наріжним для судової системи, ВГС постійно приділяє йому особливу увагу.

«Про внесення доповнень до Закону України «Про судовий збір» від 25.01.2012 №01-06/97/2012

ВГС звернув увагу на те, що згідно з пп.14 п.7 розд.Х «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VІ п.2 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» доповнено пп.12—17, якими визначено ставки судового збору із заяв та скарг, що подаються у справах про банкрутство.

«Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» від 23.05.2012 №01-06/704/2012

ВГС повідомив, зокрема, що пп.3 п.2 ч.2 ст.4 закону передбачено справляння збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову. Водночас ГПК не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку й розмірі. Отже, господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум збору здійснити між сторонами за правилами ст.49 ГПК залежно від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Також повідомляється про те:

• за якою ставкою (встановленою щодо спорів майнового або немайнового характеру) має справлятися судовий збір за подання до апеляційного господарського суду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду зі спору майнового характеру, якщо таке рішення оскаржується не у зв’язку з незгодою скаржника з його резолютивною частиною, а у зв’язку із запереченнями скаржника стосовно мотивів, з яких виходив суд у прийнятті рішення;

• за якою ставкою повинен справлятися судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, яке оскаржується тільки в частині відстрочення або розстрочення його виконання (п.6 ст.83 ГПК);

• яким чином, якщо суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого господарського суду з-поміж зазначених у ч.7 ст.106 ГПК, здійснюється розподіл судових витрат, пов’язаних з розглядом відповідних апеляційних скарг, судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи;

• яким чином сплачується судовий збір, якщо в позовній заяві об’єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов’язаних між собою підставою виникнення (ст.58 ГПК);

• яким чином має здійснюватися повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету до визначення центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики порядку повернення сплаченої суми збору, як того вимагає ч.3 ст.7 закону;

• яким чином вирішується питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати тощо.

«Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» від 5.07.2012 №01-06/869/2012

ВГС роз’яснив питання, пов’язані з:

• визначенням майнового або немайнового характеру позовних заяв і, відповідно, ставок судового збору з таких заяв;

• поверненням сплаченої суми судового збору в разі неподання до господарського суду заяви чи скарги;

• долею коштів, сплачених за місцем подання позову до господарського суду, якщо в подальшому матеріали справи було передано в порядку ч.1 ст.17 ГПК до іншого суду тощо.

«Про оформлення платіжних документів на перерахування судового збору» від 17.09.2012 №01-06/1260/2012

Оскільки законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору, ВГС дійшов висновку, що в цьому випадку мають діяти загальні правила згідно з вимогами закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та відповідні нормативно-правові акти Національного банку. За наявності сумнівів у сплаті суми судового збору до державного бюджету й зарахуванні його до спеціального фонду господарський суд управі витребувати в платника відповідне підтвердження (довідку) органу Державної казначейської служби, якій судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття скарги (заяви) до провадження.

Касаційний суд наголосив, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) й мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо), цих документів не можуть бути належним доказом сплати збору.

Робота найвищого

Відповідно до ст.11128 ГПК рішення ВС, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою практику у відповідність із рішеннями ВС; невиконання рішень ВС тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У зв’язку із цим ВГС повідомляв про правові позиції ВС, викладені в прийнятих ним постановах за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розд.ХІІ2 ГПК, в листах:

«Про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 27.02.2012 №01-06/224/2012, від 17.05.2012 №01-06/658/2012, від 13.07.2012 №01-06/908/2012, від 9.10.2012 №01-06/1398/2012, від 12.12.2012 №01-06/1821/2012

Конкретно мова йшла про спори, які виникають:

• щодо укладення, зміни, розірвання, визнання недійсними договорів;

• у сфері страхової діяльності;

• внаслідок порушення грошових зобов’язань;

• у сфері банківської діяльності;

• щодо відшкодування шкоди;

• у сфері земельних правовідносин;

• щодо виконання господарських зобов’язань;

• з корпоративних правовідносин;

• у розгляді справ про банкрутство;

• з орендних правовідносин;

• з договору фінансового лізингу;

• з вексельних правовідносин;

• з перевезення вантажів залізницею;

• у ході приватизації та оренди державного й комунального майна;

• у визнанні договорів недійсними;

• з конкуренційних правовідносин;

• з договорів іпотеки.

Доручено судам

ВГС із метою систематичного вив­чення та узагальнення проблем і неоднакової практики застосування норм права у подібних правовідносинах і для забезпечення єдності судової практики у справах господарської юрисдикції листами від 23.02.2011 №03.13.01-18/177/2011 та від 6.07.2011 №03.13.01-08/936 доручив судам інформувати касаційний суд про практику неоднакового застосування одних і тих самих норм права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, з надісланням довідок про результати узагальнення судової практики. Зазначені довідки про результати узагальнення складаються господарськими судами щомісяця й надсилаються до ВГС на електронну адресу. У них суди наводять характерні приклади неоднакової практики вирішення окремих категорій спорів, відображають проблеми, пов’язані із застосуванням законодавства, та обгрунтовують власні правові позиції, дають пропозиції щодо вирішення складних питань.

На виконання цього доручення місцеві господарські суди постійно інформують апеляційні господарські суди, а останні — ВГС про проблеми й не­однакове застосування одних і тих самих норм права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. За результатами розгляду цих повідомлень касаційний суд видав лист «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 №01-06/928/2012, яким звернув увагу на практику застосування судом касаційної інстанції в розгляді справ окремих норм ЦК, ГК та інших актів законодавства, що містять норми матеріального права, а саме:

• ч.1 ст.692 ЦК щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов’язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з ч.2 ст.530 ЦК) [постанови ВГС від 28.02.2012 №5002-8/481-2011 та від 21.04.2011 №9/252-10];

• ч.2 ст.625 ЦК в розгляді справ зі спорів, пов’язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції (постанови ВГС від 5.04.2011 №23/466, 1.02.2012 №52/30, 16.03.2011 №11/109 та постанова ВС від 4.07.2011 №13/210/10);

• ст.202 ГК та ст.599 ЦК щодо відповідальності боржника за порушення строків розрахунків у разі наявності судового рішення про стягнення заборгованості чи відкриття виконавчого провадження (постанова ВГС від 31.08.2011 №16/587-22/430);

• ч.6 ст.232 ГК в розгляді справ зі спорів щодо стягнення неустойки за прострочення виконання зобов’язання (постанова ВС від 27.04.2012 №13/110-11 та постанова ВГС від 1.02.2012 №15/065-11).

Дмитро Притика, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України;

Андрій Потьомкін, здобувач кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ