Закон і Бізнес


Конфлікт цінностей

ВРП вирішила, що відкритість у притягненні суддів до відповідальності може зашкодити їхній незалежності


№45 (1447) 16.11—22.11.2019
ОРЕСТ ГАМСЬКИЙ
2168

Суддя, якого притягують до дисциплінарної відповідальності, повинен мати такі самі права на повагу до свого приватного життя, як і будь-яка інша людина. Інакше служитель Феміди може зазнавати тиску під час розгляду судових справ. Так рекомендують експерти, і з цим погодилася Вища рада правосуддя.


Хід у відповідь

Закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX частково торкнувся і закону «Про Вищу раду правосуддя». Зокрема, в частині прискорення розгляду дисциплінарних проваджень та більш публічного їх розгляду.

Проте наміри законодавця позбавити членів ВРП можливості послуговуватися таємницею нарадчої кімнати і там обговорювати рішення підштовхнули членів Ради до протилежного — відмовитися від прямих трансляцій своїх засідань, якщо згоду на них не дадуть особи, щодо яких розглядається питання на засіданні. Для цього пригадали про ч.8 ст.30 закону про ВРП та витлумачили її буквально.

Ця норма, з одного боку, дозволяє присутнім на засіданні послуговуватися аудіотехнічними засобами для запису. А з іншого — застерігає, що для проведення фотозйомки, відео- чи звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури потрібна згода головуючого на засіданні. Прямого обов’язку вести відеотрансляцію закон не передбачає. Тобто до цього часу стримити свої засідання в Ютубі було доброю волею Ради, що підтримувалася ентузіазмом працівників її прес-служби. Та все добре колись завершується…

Зворотний бік публічності

Як повідомили «ЗіБ» в управлінні інформації та забезпечення комунікаційної діяльності ВРП, відмову від такої ініціативи у Раді обґрунтували посиланням на міжнародні стандарти та експертні рекомендації.

Зокрема, йдеться про висновок №7 (2005) Консультативної ради європейських суддів про правосуддя та суспільство. Адже допуск телевізійних камер до судової зали широко дискутувався як на другій конференції європейських суддів, так і на засіданні КРЄС.

Так, висловлювалися серйозні застереження щодо цієї нової форми публічності в роботі судів. Тому в підсумковому документі зазначили, що «новітнє аудіовізуальне обладнання надає подіям, що передаються, такого широкого розголосу, що саме поняття «відкриті слухання» повністю змінює своє сутнісне наповнення». З одного боку, в тому є плюс, бо громадськість стає обізнанішою про те, як проводяться судові процеси, а імідж судової системи покращується. А з іншого — виникає ризик, що присутність телевізійних камер може зашкодити процесу і навіть вплинути на поведінку осіб, які беруть у ньому участь.

Тому КРЄС рекомендувала, аби під час телевізійного запису використовували стаціонарні камери, а головуючий мав можливість переривати трансляцію у будь-який час. Усе це, на думку європейських суддів, захищатиме права осіб, які беруть участь у слуханнях. Крім того, має ураховуватися і позиція учасників процесу, особливо якщо це стосується приватних справ людей.

Розкритикували у КРЄС і поведінку самих ЗМІ, які іноді можуть втручатися в приватне життя людей, руйнуючи їхню репутацію або порушуючи презумпцію невинуватості. «Попит на сенсаційні статті та комерційна конкуренція серед ЗМІ несуть загрозу перебільшень та помилок», — зазначено у висновку. Тому судам рекомендували «виконувати свій обов’язок, керуючись рішеннями Європейського суду з прав людини, з тим, щоб знайти баланс між конфліктуючими цінностями захисту людської гідності, приватності, репутації та презумпції невинуватості з одного боку та свободи слова з другого».

Гласність — руйнівник довіри

Є й більш свіжий звіт щодо положень регламенту ВРП, який було підготовлено експертами за підтримки програми USAID «Нове правосуддя» у вересні 2017 року. В ньому зазначається, що, попри наполягання активістів на повній прозорості в діяльності Ради аж до відеотрансляцій її засідань онлайн, «Рада має забезпечувати такі цінності, як незалежність суддів й авторитет судової влади у суспільстві». Тож цілком допустимими є обмеження відкритості діяльності ВРП.

На думку експертів, достатньо того, аби оприлюднювали остаточні рішення про накладення дисциплінарних стягнень. Натомість розміщення інформації про притягнення до дисциплінарної відповідальності може стати причиною для відводу такого судді.

До того ж така інформація шкодить репутації судді й органів судової влади в цілому. Експерти звернули увагу на пп.8.1—8.3 Рекомендацій щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації. Так, персональні дані осіб, які скоїли дрібні злочини чи адміністративні правопорушення, як правило, не слід оприлюднювати, якщо не існує суспільного інтересу, який переважає, зокрема, у випадку вчинення корупційних правопорушень.

Послалися вони і на позицію ЄСПЛ, яка полягає в тому, що для забезпечення авторитету правосуддя необхідна довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти обвинувачуваним та громадськості. І цю довіру потрібно захищати «від руйнівних і, по суті, необґрунтованих посягань, особливо враховуючи ту обставину, що судді, які стали об’єктами критики, пов’язані обов’язком стриманості і мають утримуватися від відповіді на критику».

Схоже, таким руйнівником довіри експерти визнали «відкритий розгляд усього спектра питань, пов’язаних із притягненням судді до відповідальності». Мовляв, це «може зашкодити незалежності судді, якщо суддя, кримінальне або дисциплінарне провадження щодо якого є предметом розгляду ВРП, не відсторонений від посади». На думку експертів, якщо сторони у справах знатимуть про це, то суддя «стає вразливим для будь-яких форм непроцесуального тиску». А виною тому, виявляється, є прямі трансляції засідань ВРП в Інтернеті, а не сам факт вчинення дисциплінарного проступку чи кримінального правопорушення.

Також наголошено, що «повна відкритість процедури притягнення до відповідальності порушує низку особистих прав судді, зокрема, таких, як презумпція невинуватості, право на приватність, право на повагу до людської гідності тощо». А відкритий розгляд справ про відсторонення від посади, про обрання запобіжних заходів може нашкодити і неупередженості, і всебічному розслідуванню такої справи.

Межі довіри

Прикметно, що рекомендація КРЄС, про яку раптом згадали у ВРП, датована 2005 роком. І до останнього часу це аж ніяк не перешкоджало публічності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Напевне, тому, що таким був запит громадських активісті і бажання попередньої влади демонструвати видимість боротьби за чистоту суддівських мантій.

Утім, відхід від цих традицій може мати зворотний бік. Адже тепер судді психологічно важче буде погодитися на те, аби відстоювати свою невинуватість під відеозапис. Простіше сподіватися на милість Ради і не наполягати на прямій відеотрансляції.

Щоправда, й у міркуваннях експертів є певні вади. Так, було чимало прикладів, коли навіть представники прокуратури не заперечували проти відкритого оприлюднення деяких даних досудового розслідування. Крім того, якщо йдеться про засідання Ради, то на ньому розглядаються вже прийняті рішення про притягнення судді чи прокурора до дисциплінарної відповідальності. Тож дисциплінарним палатам достатньо більш виважено підходити до накладання стягнень, аби не страждали ні судді, ні авторитет судової влади. А прямі трансляції насамперед мають виховний ефект, який стримує інших від дисциплінарних проступків, а саму Раду — від подвійних стандартів.

Тепер журналісти і просто зацікавлені особи будуть змушені відвідувати її засідання, аби дізнатися про перебіг розгляду того чи іншого питання. Що це змінить, крім того, що про діяльність ВРП будуть менше знати в суспільстві?

Рекомендації експертів, очевидно, можуть бути прийнятними для країн зі сталими демократичними традиціями. Проте, як свідчить історія нашої країни, що менше публічності у діяльності будь-якого державного органу, то менше довіри до нього у суспільства.