Закон і Бізнес


Заступник голови Київського апеляційного суду Г.Крижанівська:

«Гарний результат досягається там, де є узгодженість і взаєморозуміння»


Ганна Крижанівська: «Гарний результат досягається там, де є узгодженість і взаєморозуміння»

№44 (1446) 09.11—15.11.2019
РОМАН ЧИМНИЙ
6588

У 2016 р. тодішній глава держави після створення нового Верховного Суду говорив, що наступним етапом буде реформа апеляційних судів. Але через втрату посади не встиг її завершити. Як сьогодні працюється в судах, покликаних надавати, по суті, остаточність рішенням у багатьох спорах? Що може покращити або, навпаки, погіршити їхню роботу? Ці та інші запитання «ЗіБ» адресував заступникові голови Київського апеляційного суду Ганні КРИЖАНІВСЬКІЙ.


 «Не впевнена, що в такому масштабному реформуванні були сенс і необхідність»

— Ганно Володимирівно, як ви оцінюєте результат цієї трирічної перебудови? Був у ній сенс чи все обмежилося зміною вивісок?

— Якщо говорити про реформування саме апеляційних судів, то Київський апеляційний суд був чи не єдиним із судів загальної юрисдикції, для кого ці зміни стали найсуттєвішими. Адже КАС було створено шляхом об’єднання апеляційних судів Києва та Київської області. Нині в межах нашого апеляційного округу, що включає Київську область і власне Київ, перебуває 38 місцевих загальних судів, до цього під юрисдикцією Апеляційного суду м.Києва було лише 10 судів першої ланки.

Звичайно, порівняно з Апеляційним судом м.Києва зросла кількість суддів, працівників апарату, побільшало справ, з’явилася нова категорія спорів щодо земельних правовідносин, оскільки в межах столиці така категорія траплялася дуже рідко. Натомість судді, які працювали в Апеляційному суді Київської області, не розглядали справ про оскарження рішень третейських судів, рішень міжнародних комерційних арбітражів, про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, не визначали місцевих загальних судів для розгляду справ згідно з нормами закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території». Тому для них це стало новим напрямом роботи.

Однак наш суд став єдиним із мережі апеляційних судів загальної юрисдикції, в якому відбулося об’єднання округів. Стосовно інших має місце ситуація, яку ви озвучили в запитанні: фактично змінилася лише назва (у відповідному указі Президента постановлено ліквідувати 27 та утворити 26 апеляційних судів). Тобто кількість зменшилася на одиницю за рахунок утворення Київського апеляційного суду.

— Може, щось змінилося на краще?

— Можливо, дещо скоротилися витрати на забезпечення роботи цих двох судів, оскільки тепер ми працюємо в одному приміщенні. Проте виникає запитання: наскільки це було розмірним із витратами, які були понесені? Не впевнена, що в такому масштабному реформуванні в межах всієї України був сенс і необхідність.

— Ваш суд за кількістю суддівських посад є найбільшим в Україні. Як працюється із таким великим колективом, адже ви як заступник голови ще й очолюєте судову палату з розгляду цивільних справ?

— Безумовно, сьогодні колектив досить великий: у нас фактично працює 118 суддів, з них у судовій палаті з розгляду цивільних справ — 67. Це саме та кількість посад, яка дає нам змогу працювати без перенавантаження і розглядати справи у визначені законодавством строки.

Взагалі за штатом передбачено 145 посад, однак його заповнення на 100% у нашому випадку не є виправданим — з погляду як фінансування, так і наявного навантаження. Крім цього, виникнуть проблеми із розміщенням суддів, їхніх помічників, секретарів судових засідань, складнощі з організацією судових засідань (у нас обмежена кількість відповідних залів) тощо. Тому вважаю, що наявна кількість суддів є оптимальною, і в її збільшенні не вбачаю доцільності.

Колектив суду, незважаючи на значну чисельність, працює злагоджено та ефективно. Після об’єднання колеги досить швидко адаптувалися до змін, керівництво суду активно цьому сприяло, надаючи методичну допомогу в розгляді нових категорій справ, а також в організації робочого процесу.

На мою думку, запорука єдності великого суддівського колективу — це вміння ставити суспільне вище за приватне. Я маю на увазі те, що на другий план мають відійти особисті амбіції та емоції. Гарний результат досягається там, де є узгодженість і взаєморозуміння.

— Що дало об’єднання з колегами з області? Може, зменшилося навантаження або скоротилися строки розгляду справ?

— Навантаження залишилося приблизно на такому ж рівні. Як я вже говорила, обсяг навантаження дає нам змогу розглядати цивільні справи у передбачені законодавством строки. Якщо ж доводиться виходити за межі встановлених строків, то на це завжди є об’єктивні причини: складність справи, процесуальна поведінка учасників провадження, відсутність даних про належне повідомлення сторін тощо.

— У деяких місцевих судах справи призначають до розгляду вже на весну наступного року. А як у вас?

— Розгляд справ призначається на цей рік, і ми намагаємося до кінця року зменшити залишок нерозглянутих проваджень, щоб з 2020-го вже розпочати розгляд нових. На жаль, у судах першої інстанції, особливо в Києві, дійсно велике навантаження, а також проблеми з укомплектованістю штату суддів. У зв’язку із цим у деяких із них справи призначаються на травень 2020-го. Це викликає абсолютно справедливі нарікання осіб, які звернулися до суду по захист порушеного права. Однак судді просто фізично не встигають опрацювати і розглянути такий масив справ.

«Щастя любить тишу, а судова практика — стабільність»

— Чого найбільше бракує вам як одному із керівників установи: кадрів, коштів, повноважень?

— Не вистачає стабільності і правової визначеності. Це зумовлено передусім численними нововведеннями: за останні роки судді пройшли процедуру люстрації, ліквідації, кваліфікаційного оцінювання, опанували новели електронного декларування доходів, подання декларацій доброчесності й родинних зв’язків. І це лише те, що не пов’язано безпосередньо зі здійсненням правосуддя, однак потребує багато часу і уваги.

Крім цього, така динаміка ґрунтовних змін процесуального законодавства і нашого профільного закону «Про судоустрій і статус суддів», яка спостерігалася останнім часом, не давала можливості повноцінно працювати.

Наприклад, було розпочато запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і багато норм Цивільного процесуального кодексу прийнято саме з огляду на функціонування цієї системи. Однак через неврегульованість деяких аспектів, технічну неготовність судів до роботи в такому режимі впровадження «електронного суду» відкладено на невизначений час.

Наявна інструкція з діловодства для місцевих загальних та апеляційних судів вже не відповідає нововведенням ЦПК. У серпні цього року Державна судова адміністрація затвердила нову Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (раніше для адміністративних, господарських і судів загальної юрисдикції були окремі інструкції). Проте через необхідність доопрацювання окремих положень, потребу в ресурсах і часі для внесення змін до системи організації діловодства деяких судів, навчанні персоналу введення в дію цього документа відклали до 1.01.2020.

Як бачимо, зміни постійно відбувались, однак не мали системного характеру: процесуальні кодекси змінили, втім, дієві механізми функціонування електронного суду не впровадили. В результаті вже 2 роки суди працюють за «Перехідними положеннями» ЦПК, і новації процесуальних законів повноцінно не застосовуються.

— Тобто ви не схвалюєте таких змін?

— Наведу такий приклад. З 2015 року наш суд у рамках програми міжнародного співробітництва регулярно обмінюється досвідом з німецькими колегами з вищого суду землі в місті Ольденбург. На початку співробітництва вони скаржилися на відсутність будь-яких змін у їхній практиці і законодавстві. Водночас ми кожні півроку проводили зустрічі і щоразу українська сторона доповідала про якісь радикальні зміни і нововведення, що дуже вразило делегацію з Німеччини. Останнім часом вони змінили риторику і, жартуючи, відзначили: не зрозуміло, що гірше — відсутність змін чи такий шалений темп реформування.

Так от, ми хотіли б, щоб зміни, які відбуваються, були фундаментальними, системними й остаточними. Все ж таки, щастя любить тишу, а судова практика — стабільність.

— Чергова судова реформа, якій вже дав старт глава держави, апеляційні суди прямо не зачепить. Проте, за задумом, перекладе на них тягар остаточних рішень, що не переглядатимуться в касаційному порядку. Вам працюватиметься легше чи складніше в таких умовах? Чи не призведе це до того, що у різних областях виноситимуть протилежні рішення в тих справах, що взагалі не підлягають касаційному оскарженню, а апеляційні суди формуватимуть власну судову практику і за статусом стануть чимось на кшталт суду американського штату?

— Скажу відверто: у цьому випадку мені подобаються ініціативи, запропоновані і схвалені парламентом. За час застосування на практиці положень ЦПК в оновленій редакції вже окреслилися певні проблемні аспекти та норми, які необхідно трохи вдосконалити. Навіть зараз постанови суду апеляційної інстанції в деяких категоріях справ є остаточними і не підлягають оскарженню в касаційному порядку.

Безумовно, це дуже велика відповідальність, оскільки шансів на те, що нашу помилку виправить суд вищої інстанції, вже немає. Але ці зміни будуть позитивними для осіб, які звернулися по захист порушеного права, тому що вони отримають остаточне рішення набагато швидше (особливо якщо враховувати завантаженість Верховного Суду у тому числі справами, які надійшли ще з Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Що стосується забезпечення однакової практики, то Пленум ВС повноважний за результатами аналізу статистики та узагальнення судової практики надати роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства, на які орієнтуватимуться суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справ. Якщо згадувати роботу Верховного Суду України, то було дуже зручно використовувати рекомендації, викладені у постановах його Пленуму, які залишалися актуальними і незмінними протягом багатьох років.

— Недавно Президент уніс до парламенту проект змін до процесуальних кодексів (№2314), які покликані серед іншого посилити касаційні фільтри. Зокрема, буде визначено лише 5 підстав для касаційного оскарження. Чи сприятиме поява таких обмежень єдності практики?

— Однозначно сприятиме, але за умови узгодженості практики ВС. Багатоманітність висновків Суду з одного і того ж питання дещо нас непокоїть, оскільки через таку варіативність і протилежність позицій судді першої і апеляційної інстанцій не завжди впевнені, які саме висновки слід урахувати при розгляді конкретної справи. Але все ж подібні нововведення сприятимуть ретельнішому вивченню практики ВС.

— Втім, деякі експерти звертають увагу на те, що сам ВС не переймається тим, аби перевіряти, який з його висновків є актуальним. Як наслідок, у ЄДРСР можна знайти постанови різних складів Суду, в яких висловлені протилежні позиції з одного питання. Як наслідок, у ВС навіть запровадили безпрецедентну ієрархію актів Суду. Чи можна досягти єдності правозастосування на апеляційному рівні в умовах, коли постанови ВС визнано нерівноцінними за значенням та спектром дії?

— Ми намагаємося орієнтуватися на висновки Великої палати ВС, хоча на оперативних нарадах обговорюємо рішення Касаційного цивільного суду, особливо якщо були зміни і скасування постанов суду апеляційної інстанції. Словом, дотримуємося тієї ієрархії правових позицій, яка запропонована ЦПК.

«Запровадження можливості подання анонімних скарг, вважаю, стане одним з інструментів тиску на суддів»

— З-поміж підстав для касаційного оскарження під №5 значиться притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за фактом порушень у цьому провадженні. Наскільки це виправдано? І чи не призведе це до ще більшої навали скарг на суддів до ВРП лише заради паралельного формування підстав для звернення до ВС?

— Припускаю, що окремі особи можуть використовувати цю підставу як спосіб забезпечити собі можливість касаційного оскарження судового рішення. Така обставина справді сприятиме збільшенню кількості скарг до Вищої ради правосуддя, але не впевнена, що ці заходи є виправданими.

Зокрема, через велике навантаження в окремих апеляційних судах порушуються строки розгляду справ і виготовлення повного тексту рішення. Це є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, однак не свідчить про незаконність або несправедливість рішення, ухваленого за таких умов.

— До речі, як часто на вас скаржаться до ВРП? І чи схвалюєте ви рішення законодавця дозволити приймати анонімні скарги, а членам ВРП — самостійно ініціювати дисциплінарні провадження, приміром, за публікаціями у ЗМІ?

— На щастя, скарги на мене надходять рідко, це швидше виняток у моїй практиці. Натомість запровадження можливості подання анонімних скарг, вважаю, стане одним з інструментів тиску на суддів. Ця ініціатива у разі зловживання дасть змогу подавати скарги в необмеженій кількості з метою блокування роботи ВРП і суддів. Останнім доведеться витрачати час на підготовку пояснень, збирання відомостей і документів у зв’язку з надходженням скарг.

Нині подання адвокатом завідомо безпідставної скарги тягне за собою його дисциплінарну відповідальність. У випадку анонімності звернень такі заходи застосувати не вдасться.

З приводу повноважень Ради самостійно ініціювати дисциплінарні провадження впевнена, що це — позитивна практика. У ВРП працюють люди, які знаються на роботі судової системи і зможуть дати належну оцінку фактам, що наводяться у засобах масової інформації, якщо вбачатимуть підстави для відкриття дисциплінарного провадження.

— У податковому законодавстві діє принцип, за яким платник не може бути притягнутий до відповідальності, якщо керувався консультацією ДФС. Чи можна вважати справедливим, коли суддів карають за рішення, які залишені в силі апеляційною інстанцією або в яких вони послуговувалися позицією вищого судового органу?

— Переконана, що це абсолютно несправедливо, адже якщо вищий судовий орган зорієнтував розглядати справи певним чином, а потім змінив свою практику, то суддя точно не повинен нести за це відповідальність. Зміна правової позиції не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності, якщо він не допустив при розгляді справи порушень.

«Диджиталізація повинна бути дуже ретельно продуманою і раціональною»

— Нова влада говорить про необхідність диджиталізації всіх сфер публічної діяльності державних органів. Чи є це головним сьогодні для суду та сторін процесу? На що ви звернули б увагу законодавця, аби полегшити життя суддів і водночас покращити якість судочинства для громадян?

— Я підтримую ініціативи, спрямовані на те, щоб процес диджиталізації в Україні все ж таки відбувався і в органах державної влади. Однак ці зміни повинні бути поступовими, виваженими й раціональними.

Як ви знаєте, ЄСІТС досі не вдалося запровадити в усіх судах. У новій редакції Положення про автоматизовану систему документообігу суду, яке було розроблено для забезпечення функціонування ЄСІТС, я, як суддя-практик, побачила велику кількість прогалин. Це стосується і захисту персональних даних, і пропозиції сканувати справи у паперовому вигляді. Проте це не є диджиталізацією в тому сенсі, який закладався при її ініціюванні.

Відскановані справи являють собою набір фотографій тексту, кількість яких може сягати кількох сотень, якщо справа складається з більш як одного тому. З такими фотографіями не попрацюєш, як з електронною книгою, де є зміст, перехід до окремих сторінок, можна робити закладки, здійснювати контекстний пошук тощо. Крім цього, сканування нерозбірливих рукописних текстів іноді є досить проблематичним, а деякі копії кредитних договорів є нечитабельними навіть у паперовому вигляді.

Також слід звернути увагу на те, скільки необхідно коштів, щоб у судовому засіданні забезпечити кожного члена колегії суддів, учасника справи, представника комп’ютерною технікою для роботи з електронною справою. Тому ще раз наголошую, що диджиталізація повинна бути дуже ретельно продуманою і раціональною.

— Суддя ВСС у відставці Галина Юровська, тепер уже суддя Конституційного Суду, недавно висловилася на сторінках нашого видання за скасування обов’язку мотивування певної категорії судових рішень (крім кримінального процесу). Як ви ставитеся до такої ідеї? Наскільки це спростило б роботу судді апеляційної інстанції?

— Надзвичайно поважаю Галину Валентинівну, але вважаю, що наше суспільство ще не готове до такої практики. Це пов’язано у тому числі з низьким рівнем довіри до судової влади. Досить часто суддів піддають критиці з боку громадськості, засобів масової інформації, учасників процесу через ухвалення того чи іншого рішення. При цьому в силу норм ст.48 закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя не зобов’язаний надавати будь-яких пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні. Саме після ознайомлення з мотивувальною частиною рішення, викладеними у ній аргументами є можливість проаналізувати мотиви, якими керувався суд, і зрозуміти, чому прийнято саме таке рішення.

Тому, безумовно, це дуже прогресивна ідея, яка могла б сприяти зменшенню навантаження на суддів, але її впровадження буде дещо передчасним.

«Згуртованість і взаємна підтримка допомогли колективу впоратися із зовнішнім тиском»

— Одним з очевидних наслідків реформи-2016 став кадровий голод. Адже чимало досвідчених суддів були змушені піти з посад під тиском представників попередньої влади, вуличних активістів тощо. Що вам допомогло залишитися у судовій системі у ці непрості часи?

— Приємно констатувати, що наш суд не відчув такого дефіциту кадрів, як інші. Дійсно, у той період часу дуже багато колег мали намір піти у відставку, оскільки не були готові до тиску, який чинився на судову систему. Саме тоді голова суду і я, як заступник голови, проводили активну роботу для збереження колективу і доклали чимало зусиль, щоб кваліфіковані і досвідчені кадри все ж таки залишилися працювати. Було надзвичайно важко, але згуртованість і взаємна підтримка допомогли колективу впоратися із зовнішнім тиском. Твердий характер, стійкість до стресових і позаштатних ситуацій, готовність приймати нові виклики, а також адаптуватися до змін, які ставить перед нами час, допомагають у подібних ситуаціях.

Безумовно, дуже прикро, що декого із суддів Апеляційного суду м.Києва було звільнено за рішенням Верховної Ради з порушенням Регламенту. Однак суддівська спільнота сподівається, що ті судді, яких незаконно звільнили із займаних посад, усе ж таки будуть поновлені і повернуться на свої робочі місця.

— Ваш суд не лише найбільший, а й розташований у найвищій будівлі. Чи бачите ви з верхнього поверху якісь перспективи для судової системи України або світло в кінці чергової реформи?

— Тішимо себе надією, що судова система нарешті побачить світло в кінці тунелю реформ. Ми, як оптимісти, а в нашій професії інакшим бути не можна, сподіваємося, що зміни будуть лише на краще, що ми зможемо повернути ті досвідчені і кваліфіковані кадри, які втратили. Також очікуємо, що після проведення конкурсів суддівська система поповниться новими професіоналами, які будуть разом з нами розбудовувати правову державу.