Гарантія безкарності

або Чому нардепи не хочуть відмовлятися від імунітету

Недоторканність стане одним з «бойових» питань порядку денного 2-ї парламентської сесії, яка почнеться через тиждень. Причому наявність двох законопроектів уже з висновками Конституційного Суду навряд чи наблизить утілення в життя передвиборних обіцянок практично всіх політиків. І справа зовсім не в бажанні нардепів зберегти для себе щит від кримінального переслідування.

За даними парламентського сайту, нині на розгляді в Комітеті ВР з питань правової політики перебуває 13 «профільних» законопроектів. Два з них присвячені недоторканності: №0976, поданий ще у 2008-му Віктором Януковичем та Олександром Лавриновичем, і №0977, унесений у травні минулого року представниками опозиційних партій. Обидва документи влітку 2012-го були направлені в КС для отримання висновків.

Та після того, як ці документи побували на вул. Жилянській, їхні шляхи розійшлися. До першого проекту в єдиного органу конституційної юрисдикції претензій уже не було, а ідею опозиції позбавити недоторканності також Президента й суддів у КС не підтримали. Нагадаємо: у висновку Суду від 10.07.2012 №1-в/2012 підкреслюється: позбавлення глави держави недоторканності «може призвести до обмеження прав і свобод людини і громадянина, ліквідації незалежності та до порушення територіальної цілісності України», а «скасування такої гарантії правосуддя, як недоторканність суддів, опосередковано може призвести до обмеження права на судовий захист». Причому таку думку КС висловлював і раніше.

Очевидно, що голосувати за забракований варіант проекту парламент не може. Але й у схвалених Судом змін не такі вже високі шанси стати нарешті частиною Конституції. І проблема — не в тому, що народні обранці бояться опинитися на лаві підсудних…

У парламентських кулуарах нардепи різного політичного «забарвлення» в бесідах із журналістами висловлюють готовність позбавити себе і колег привілейованого статусу. Мовляв, уже сама суперечка про доцільність збереження імунітету неабияк набридла. Тим більше що при нинішніх політичних розкладах прокуратура без особливих проблем зможе отримати згоду на відкриття кримінального провадження відносно будь-якого нардепа. Яскравий приклад — Павло Лазаренко й Віктор Лозинський.

Парламентарі зізнаються: найважче відмовитися від гарантій особистої недоторканності: людину з мандатом не можна затримати на вході до будь-якої установи, в її офіс не заявиться пожежник або податкова, без згоди ВР (а значить, і без відома самого нардепа) неможливо отримати санкцію суду на прослуховування телефонів. Таким чином, зводиться до мінімуму сама можливість потрапити під дію Кримінального кодексу. Хіба що злочин буде, по-перше, настільки очевидним, що не знадобиться копіткого збирання доказів, а по-друге, таким резонансним, що ефект, досягнутий завдяки суворості покарання, перевищив збиток від піар-акцій про «політичні репресії», які розгорнуть у відповідь колеги винуватця.

Як відзначають експерти, саме тому наділених імунітетом не турбують «через дрібниці». Хоча, наприклад, події в сесійному залі під час ратифікації харківських угод, зафіксовані телекамерами, могли привести на лаву підсудних з десяток народних обранців. Причому як від опозиції, так і від провладної більшості. Але справи «за фактом» припадають пилом під сукном слідчих: притягуючи одних за димові шашки та «яйцекидання», хоч-не-хоч доведеться посадити на ту ж лаву підсудних кількох найбільш активних у кулачних боях нардепів з протилежного табору.

Та й через 8 років після «помаранчевої революції» політики в будівлі під куполом уже не бачать інших методів боротьби, крім силових. Намети як «власність» нардепа сьогодні виглядають найбільш безневинним з них. А опинившись без імунітету віч-на-віч із працівниками спецпідрозділу «Беркут», можна відчути на собі їхню професійну підготовленість. Ризик? Безумовно. Причому немалий.

Проте певні шанси в проекту №0976 усе ж таки є. Помірковані парламентарі визнають, що розкручування спіралі протистоянь до добра не доведе. Деякі згадують події у вірменському парламенті 1999 року, з побоюванням киваючи у бік колег-новачків з ВО «Свобода». Правда, тут же додають: «Звичайно, ми віримо, що до цього не дійде, але все таки з недоторканністю потрібне щось робити, може, якось обмежити...» Адже, як зізнаються самі парламентарі, імунітет став останнім часом не гарантією депутатської діяль­ності, а символом безкарності. Або сама діяльність багатьох володарів мандатів тепер далека від безпосередньої законотворчості.

Саме існування таких сумнівів побічно підтверджує думку політологів, котрі припускають, голоси для відміни недоторканності, яких бракує, можна знайти серед поміркованої частини опозиції. Тим більше що у ВО «Батьківщина» й ВО «Свобода», які не стануть підтримувати президентську ініціативу виключно з ідеологічних міркувань, немає «блокуючого пакета»: ці фракції мають у своєму розпорядженні лише 135 голосів.

З другого боку, 2013-ий — найбільш сприятливий період для влади, щоб спробувати провести цю ініціативу з прицілом на президентську кампанію: скасування депутатського імунітету буде вагомою підмогою для рейтингу глави держави.

Втім, на думку експертів, найімовірніший такий варіант розвитку подій: як і раніше, «блукатиме» ця ініціатива по парламентських коридорах у пошуках компромісу. Доти, доки в сесійному залі не зрозуміють, що забезпечена законом недоторканність усіх набагато корисніша для суспільства, ніж обмежений імунітет окремих осіб.

Думки політологів

— Я думаю, що цьому парламенту досить складно буде скасувати депутатську недоторканність. Однак така можливість усе ж є, і вона пов’язана з пакетним голосуванням. Опозиції потрібно запропоновувати цікавий для них законопроект, тоді вона може погодитися проголосувати й за зняття депутатської недоторканності. Так що це досить тонка гра.

— У цього парламенту немає шансів скасувати депутатську недоторканність. Бо насправді це не парламент, а Верхов­на Рада. Доки вона не перетвориться на справжній парламент, з відповідними традиціями, а не буде пострадянською радою, де засідають мільярдери, супер­мільярдери, про це не може й бути мови.